В Одесі відбулась церемонія прощання із громадським діячем та військовослужбовцем Андрієм Грушецьким. Він ніс службу у складі підрозділу Сил спеціальних операцій “Азов”. З 18 червня 2022 року після важкого бою у Запорізькій області вважався зниклим безвісти. Як відбулось поховання та яким пам’ятають самого бійця, розповіли на Суспільному.
Прощалися з військовим біля Будинку офіцерів. Він загинув у червні минулого року на запорізькому напрямку, тіло бійця не могли знайти рік.
“Він дуже був активний, він квапився жити, він весь час був у русі, тому так він це життя й прожив. Рівно 30 років. … Містичний збіг: рівно через рік, 18 червня, знайшли його тіло. Потім довго чекали ДНК, тому що це довга процедура і тільки зараз привезли його”, — розповіла Суспільному мати військового Олена Грушецька.
“Шукали, ми не могли туди вийти. Не могли його забрати, так скажімо. Пройшов час, рік часу пройшов з того моменту, коли він загинув, щоб вдалося його знайти”, — поділився бойовий побратим Андрія з позивним “Фермер”.
Близькі бійця розповіли, що ще до початку повномасштабної війни Андрій Грушецький служив у складі батальйону “Азов”. Брав участь у Революції Гідності та у подіях 2 травня 2014 року.
“Займалися громадською діяльністю, весь цей час, до початку повномасштабної вже війни. Коли був початок повномасштабної війни, я пам’ятаю чудово ту ніч, коли все почалося, ані в нього, ані в мене не було ніяких вагань, що ми будемо робити. Ми зібралися тим ранком, ми перебували у місті ще близько трьох тижнів і на початку березня зрозуміли, що в Одесі нема чого чекати й вже шукали шляхи до Києва”, — розповів бойовий побратим загиблого Владислав Скоробогач.
У Києві Андрій проходив підготовку: вчився на сапера. Далі потрапив на Запорізький напрямок. Побратим бійця Владислав розповів, що у день смерті він йшов першим номером, вів групу і весь удар взяв на себе:
“Чудово розумів, що таке перший номер у складі штурмової групи, вони тоді пройшли від наших крайніх позицій близько 500 метрів. Я перебував тоді у складі так званої вогневої підтримки, у сусідній посадці. Працював з тяжчого озброєння. … Операція далася нам дуже-дуже високою ціною. Це була дуже велика втрата для нас всіх. Для мого підрозділу це була єдина втрата, яку ми ніяк не зможемо повернути й не повернули, звісно, за всю запорізьку компанію”.
“Він дуже веселий, я думаю, щоб він хотів, щоб в його крайній день взяли його труну і занесли в якийсь будинок, де живуть поганці й комусь розбили голову. Він був авантюристом, веселим і нічого не шкодував. Я впевнений, що він зробив той героїчний вчинок, він за нього не шкодує і там, де він зараз, він повністю задоволений цим, що завдяки йому всі живі”, — поділився бойовий побратим Андрія Ярослав.
