Медичний фронт вимагає не меншої мужності, ніж окопний. Вони йшли під кулі не зі зброєю, а з тактичними аптечками, витягували поранених під обстрілами й до останнього подиху боролися за кожне життя. 10 липня 2026 року біля Роздільнянської багатопрофільної лікарні зібралися медики, представники влади та жителі громади, щоб схилити голови перед тими, хто віддав своє життя, рятуючи інших.
Про це СИЛА ГРОМАД повідомляє з посиланям на сторінку Роздільнянської міскради.
Місце для меморіального заходу обрали символічне — подвір’я місцевої лікарні. Це простір, де щодня точиться боротьба за здоров’я людей у тилу. Проте в роки війни ця боротьба перемістилася в окопи, стабілізаційні пункти, розбиті шпиталі та евакуаційні авто.
Перед присутніми виступили Роздільнянський міський голова Валерій Шовкалюк та заступниця голови Роздільнянської районної державної адміністрації Наталя Шличок. Вони говорили про надлюдський вибір — свідомо йти туди, де панує смерть, аби дарувати шанс на життя.
Під звуки серцебиття: імена, що назавжди вписані в історію
Найважчою частиною мітингу-реквієму стало зачитування імен полеглих героїв громади. Під глухий, щемливий звук удаваного серцебиття присутні почули історії п’яти чоловіків, які стали щитом для наших захисників:
-
Микола Олександрович Захарченко. Рятував поранених ще з 2015 року під час АТО. З початком повномасштабного вторгнення боронив країну у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені Короля Данила. Загинув 13 травня 2022 року.
-
Михайло Іванович Фокша (позивний «Фамін»). Приєднався до війська у 2022 році. Служив солдатом-медиком у славетній 77-й окремій аеромобільній бригаді. Прийняв свій останній бій 9 січня 2023 року.
-
Олександр Сергійович Пилипенко. Капітан медичної служби, який у 2022 році добровільно вирушив на передову у складі лікарсько-сестринської бригади. Загинув під час виконання бойового завдання з евакуації поранених 26 січня 2024 року.
-
Сергій Степанович Главчев (позивний «Булат»). Ветеран АТО з 2014 року. Під час великої війни рятував життя бійців 137-го окремого батальйону 35-ї окремої бригади морської піхоти. Загинув 18 березня 2022 року під час підступного ворожого обстрілу казарми в Миколаєві.
-
Олександр Борисович Полякін (позивний «Поляк»). Легендарний доброволець Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова, у складі якого служив з 2018 року. Пройшов 18 надважких ротацій. 21 липня 2025 року отримав важке осколкове поранення в селищі Орли на Дніпропетровщині, серце героя зупинилося в лікарні 17 жовтня 2025 року.
Замість метронома — сирена швидкої
За кожним із цих імен — сотні врятованих побратимів, які сьогодні продовжують тримати оборону завдяки вчасно накладеному джгуту чи проведеній у польових умовах операції.
Після того як пролунало останнє ім’я, тишу розітнув протяжний, тужливий звук сирени автомобіля швидкої допомоги. Цей звук, який зазвичай означає надію та поспіх заради порятунку, цього разу став символом глибокої скорботи. Присутні вшанували пам’ять полеглих хвилиною мовчання.
«Вони були поруч із пораненими у найтяжчі хвилини. Зупиняли кровотечі, проводили евакуацію, надавали невідкладну допомогу і продовжували працювати попри обстріли та постійну небезпеку».
Роздільнянська громада пам’ятає кожного свого медика. Їхній подвиг — це вічний орієнтир милосердя, стійкості та незламності.
Фото: Роздільнянська міська рада