Після вдалого контрнаступу ЗСУ на Харківщині з’являються все нові відео з полоненими росіянами та великою кількістю залишеної техніки. Заступниця міністра оборони України Ганна Маляр заявила, що завдяки контрнаступу вже деокупували понад 300 населених пунктів. Суспільне поспілкувалося з Андрієм Юсовим, представником Головного управління розвідки Міністерства оборони, про наслідки контрнаступу, його вплив на майбутні обміни полоненими та роль партизанів у війні.
Чи очікувала українська розвідка, що росіяни почнуть так швидко відходити?
Так. Збройні Сили України планували це, саме тому і є такий ефект. Якщо ми говоримо про якісь особливі, яскраві моменти — були варіанти, як же буде влада в Росії реагувати. І ось декілька днів відсутності реакції, а потім історія з перегрупуванням. Це максимальний відрив від реальності, на який вже має починати звертати увагу російське суспільство, яким би зазомбованим пропагандою воно не було.
“Як ми бачимо, вони не були готові. Ні до наступальної операції сил оборони України, ні до так званого “перегрупування”.
Які зараз настрої у російських військових?
Є офіційна версія Генштабу Російської Федерації і Міністерства оборони про перегрупування, але про неї точно забули повідомити особовому складу, який був у Харківській області. Вони не в курсі про перегрупування і активно розповідають своїм співрозмовникам на другому кінці дроту про втечу, про колосальні втрати, про полон, в який потрапляє значна кількість підрозділів, про кадирівців, які тікають з поля бою. Це добра терапія, тому що люди, які слухають це на території РФ, часто кажуть: “Та ну, не може такого бути, тут же по телевізору зовсім інше показують. Скоро вам допоможуть”. Тоді російський солдат каже своїй мамі або дружині: “Ні, не допоможуть”. Можливо, ці розмови допоможуть певній кількості зазомбованих росіян відключитися від телевізора і російської пропаганди. Якщо мова йшла про заробіток, то заробітку тут не буде. Буде смерть і полон.
Який морально-психологічний стан вищого керівництва Росії?
Якщо говорити про настрої в російських елітах, можемо спростерігати за “говорящими головами”, які все активніше починають критикувати Сергія Шойгу або хід “воєнної операції”. Хтось говорить про необхідність загальної мобілізації, а це йде врозріз із офіційною позицією Путіна і Кремля. Усе більше з’являється альтернативних думок, які критикують позицію Путіна, Пєскова, Шойгу. Це критика, безумовно, не демократичного характеру, не з підтримкою міжнародного права і засудженням війни. Це ультрашовіністична імперська критика. Тобто вежі Кремля роблять посил і на суспільство, і назовні, що ось є Путін, а є якісь альтернативні центри, які мають іншу позицію і можуть домовлятися по-іншому.
Така радикальна критика на користь Україні?
На користь Україні, щоб імперська Росія і режим Путіна зникли і поруч з Україною були демократичні сусіди, вільні держави, які дотримуються міжнародного законодавства. Незалежно від того, що відбувається всередині РФ, завдання України і Сил оборони — повернутися до кордонів 1991 року. Але ми уважно відстежуємо все, що відбувається в Росії, зокрема з джерел всередині Російської Федерації, з джерел у владних кабінетах Росії.
Чи очікували окупанти контрнаступу на Харківщині?
Як ми бачимо, вони не були готові. Ні до наступальної операції сил оборони України, ні до так званого “перегрупування”. Кинута техніка, прапори. Якщо б це були планомірні дії, ми бачили б зовсім іншу картину.
Як поповнився обмінний фонд України? Чи можете назвати конкретну цифру?
Можемо говорити, що і поповнився, і поповнюється, і буде поповнюватися. І кількісно, і якісно. Конкретні цифри зараз називати не будемо, тому що це питання в живому режимі дуже цікавить російську сторону.
Чи співрозмірний обмінний фонд із російським?
Термін “обмінний фонд” — дегуманізуючий. Обміни — це не математична операція, часто мова не йде про чергу і кількість. Це складний і багаторівневий переговорний процес. Є окремі категорії, які росіян дуже цікавлять, а є — які не дуже, наприклад, примусово мобілізовані з ОРДЛО. До них від самого початку ставляться, як до людей другого ґатунку. Їх часто використовують для розвідки боєм, тобто як “гарматне м’ясо”. Під час потрапляння в полон особливого інтересу до них немає.
Це складний процес, нелінійний. Україна ці переговори веде, ми бачимо вже результати — відбулися понад 20 обмінів. Майже 600 полонених повернулися додому і можна сказати, далі буде. Найближчим часом чекаємо на новини.
Яка нині ситуація із полоненими захисниками “Азовсталі”?
Ми так і не отримали доступ міжнародної комісії ООН до Оленівки, але є всі ознаки того, що це має відбутись найближчим часом. Ми знаємо що керівництво місії призначене. Є інформація, що в Оленівці віднедавна почали покращувати побутові умови. Вперше за довгий період кажуть, що навіть перукаря запросили. Раціон харчування покращується. Це може свідчити про те що, росіяни готуються до візиту комісії.
Дві кризові ситуації, які росіяни створили в Україні, що потребують роботи міжнародної комісії Організації Об’єднаних Націй. Одна — Запорізька атомна станція. Там достатньо швидко МАГАТЕ приїхали і відпрацювали. Друга ситуація — після російського теракту в Оленівці. Комісія була оголошена, але досі так і не змогла потрапити.
Безумовно, причина в росіянах. Там, де їм вигідно, ООН може швидше працювати, де не вигідно — бачимо максимальне затягування часу. Важливо, щоб це розумів і бачив весь світ: з ким ми маємо справу.
Чи ускладнений обмін тілами?
Він часто ускладнений суто з об’єктивних причин. Йдуть активні бойові дії по всій лінії зіткнення. Часто евакуювати тіла не так просто. Але тим не менше, робота над цим ведеться і активно працює Офіс уповноваженого з питань безвісті зниклих і загиблих за особливих обставин.
Як працює координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими?
Коли родич полоненого захисника звертається за консультацією, або представник національної поліції, або тероборони, чи інших структур, штаб разом з консультантами надає поглиблений супровід. Працює консультаційна лінія, здійснюється прийом громадян, спільно з національними інформаційним бюро запущений проєкт чат-боту для оперативного з’ясування статусу безвісти зниклого або полоненого захисника. Надається правова допомога і на безоплатній основі працюють адвокати. Активно працює й міжнародна група.
За 2 місяці відбулося понад 6 000 контактів із родичами захисників. Дуже багато питань — це з’ясування статусу, але ще й це і соціальний супровід, і юридичний супровід стосовно кримінальних проваджень. Це інформаційна робота і взаємодія з об’єднаннями рідних захисників.
В Україні активне громадянське суспільство, і зараз однією з найбільш активних його складових є об’єднання українських полонених захисників. Це “Асоціація родин захисників “Азовсталі”, “Жінки зі сталі” і багато інших організацій. Безумовно, з ними активно комунікуємо, проводяться спільні заходи, колективні зустрічі і в Києві, і в регіонах.
Чи є комунікація з представниками Росії щодо уточнення статусу тієї чи іншої людини?
Є міжнародна процедура. За нею держава, яка бере на себе обов’язки згідно з Женевською конвенцією, має передавати Міжнародному комітетові Червоного Хреста інформацію про місце перебування, стан здоров’я і умови утримання військовополоненого. Часто РФ цієї інформації не надає. У більшості випадків Міжнародний комітет Червоного Хреста не має регулярного доступу до місць утримання українських полонених. Інформація про місця перебування не надається. Але тим не менше контакти є, Україна активно працює. Є переговорний процес зі стороною агресора стосовно умови утримання наших захисників. Процес іде, але нам би хотілося, щоби роль міжнародної спільноти, Організації Об’єднаних Націй, інших структур була би значно активнішою і суб’єктнішою.
Значно активнішою в яких аспектах?
Насамперед стосовно того, щоб ми знали про місця перебування, умови утримання, надання належної медичної допомоги нашим полоненим.
Щодо контрнаступну на Херсонщині. З’явилася інформація, що окремі підрозділи окупантів намагаються вийти на зв’язок, щоб провести перемовини про можливе складання зброї. Наскільки це масова історія?
Така інформація є. Давайте не будемо забігати наперед і вже за результатами порахуємо всі підрозділи, всіх полонених, які підуть цим шляхом.
Це історія тільки на Херсонщині чи по всій лінії фронту?
Є інформація по всій лінії фронту про вкрай низький, критичний морально-психологічний стан. Є звернення російських окупантів з бажанням здатися. Уся ця інформація ретельно перевіряється, відпрацьовується. Суспільство буде поінформоване. Заздалегідь анонсувати такі речі, думаю, буде неправильно.
Яка роль руху опору у звільненні наших територій?
Постійно в тих чи інших тимчасово окупованих містах якісь очільники окупаційних адміністрацій чи колаборанти то отруюються, то палять в непотрібних місцях, то у них машини несправні. Звичайно, роль рух опору важко недооцінити. Є колосальний пасивний спротив місцевого населення, через яке не вдається ні референдуми так звані організувати, ні нормального функціонування окупаційних адміністрацій. Рашисти відчувають себе тут чужими. Колосальна кількість інформації про сили і засоби, про плани і наміри, про місця дислокації техніки, особового складу. Це все надзвичайно цінне для перемоги української армії.
Про згаданий референдум. Чи є нова інформація щодо планів окупантів?
Плани окупантів постійно коригуються, в першу чергу Збройними Силами України. Можна сказати, що в Харківській області референдум пройшов. Переважна частина місцевого населення послали окупантів в напрямку російського корабля. Далі ми можемо лише констатувати, скільки дат вже називалося, скільки анонсів було зроблено: літо, осінь. Тепер там якісь нові дати називаються. Уже для всього світу навіть сама спроба і розмова про ці референдуми нічого не варта. Імітаційний референдум все ж таки має показати якусь картинку, що є легітимізація, що хтось хоче кудись приєднатися. Нічого з цього у них немає, не виходить нічого організувати. Україна чинить тотальний опір. Жодні референдуми не пройдуть. Навіть якщо хтось щось оголосить — це не матиме значення. Українська територія буде звільнена від російських загарбників.
Референдуми Росія більше планує для внутрішньої аудиторії чи і на зовнішнього розраховує?
Станом на сьогодні вона вже більше їх планує за інерцією. Сказали колись — і треба зробити. Ні для внутрішньої аудиторії, ні для зовнішньої ці потуги вже не мають сенсу, навіть символічного.
Які настрої у колаборантів?
Тікати. Але ситуація на Харківському напрямку вчергове показала, що росіяни своїх кидають і зрадники не потрібні нікому. Це яскрава історія і урок для всіх, хто надумав щось подібне. Зрадники будуть покарані в правовий спосіб.
Заступник гауляйтера окупованої Нової Каховки Віталій Гура і так званий “заступник начальника поліції” міста Сергій Томка, які наче були ліквідовані, нібито виявилися живими і зараз в РФ. Чи є у вас підтвердження цього?
Я сподіваюся, що вони живі, адже живий злочинець може постати перед судом. Але якщо ми говоримо про історії і про інсценування смерті, перевезення когось до Російської Федерації — це ж свідчення того, що бояться та тікають. Страх — це ключова емоція, яка зараз присутня і в окупантів, і в колаборантів. Тільки окупанти мають бронетехніку і можуть вчасно відійти, а от колаборантам місця на бронетехніці немає.
Повертаючись до ситуації із колаборантами із Нової Каховки. Чому Росія все ж їх вивезла на свою територію?
Росіяни можуть боятися, що той хто зрадив раз, може зрадити ще, або володіє якоюсь інформацією, яка може потрапити не в ті руки, не в ті вуха. Інформація про те, що він вижив сьогодні, не означає, що це не зміниться завтра. Це вже буде справа рук ФСБ. Взагалі доля державних зрадників не завидна. Це люди, які вже собі не належать, які використовуються, як розхідний матеріал, окупантами. Так чи інакше фінал їхній буде сумний. У найкращому випадку — опинитися на лаві підсудних українського суду і пізніше в українській в’язниці. Це найбільш безпечний з точки зору їхнього здоров’я варіант.
Хочу уточнити про ЗАЕС. Чи відомо, до яких ще провокацій може дійти Росія?
Вона вже дійшла. Обстріли Запорізької атомної станції, які зараз вже маштабувалися на обстріли української енергетичної інфраструктури і об’єктів критичної інфраструктури в цілому по країні, — це ядерний тероризм. Терористи, які захопили атомний об’єкт, погрожують по суті ядерною катастрофою. Терор місцевого населення, терор персоналу, співробітників станції — це те, що продовжується.
Чи розуміють окупанти, які знаходяться в Енергодарі, що вони обстрілюють ядерний об’єкт і що це їх також може зачепити?
Частина з них розуміє, частина — ні і сліпо виконує обов’язки. Ми пам’ятаємо історію Чорнобильської атомної станції із Рудим лісом. Сказали копати окопи там — вони копали. Ну, потім хтось почав світитися і фонити. Думаю, людина, яка в принципі здатна критично мислити, не опиниться в ролі окупанта на українській території.
Джерело – Суспільне