Незламний. Так можна сказати про настоятеля Свято-Покровського храму в містечку Сарата на Одещині, – отця Владислава Шимана. У 2019 році він очолив церковну громаду, парафіяни якої вирішили перейти до Православної церкви України. Проте третій рік поспіль не вщухають звинувачення у бік священика: опоненти закидують його судовими позовами, намагаючись не дати законних підстав храму стати духовним центром справжньої України.
Настоятель храму – Владислав Шиман, народився у Закарпатській області, за національністю румун. Має вищу педагогічну освіту, і закінчив Одеську духовну семінарію. Вже 15 років служить в Сараті, має велику повагу серед парафіян, і навіть обирався депутатом селищної ради. Розповідає: коли у січні 2019 року, вже після отримання Україною Томосу, церковна громада на зборах майже одноголосно прийняла рішення про перехід до ПЦУ, почався шалений спротив з боку опонентів. Він продовжується й досі: священика закидують судовими позовами, аби будь-яким чином відмінити результат законних зборів, де народ обрав приєднання до Православної Української церкви.“Ми зібрали близько 600 підписів мешканців Сарати про перехід. Чому так сталося? Мабуть в тому є якийсь парадокс. Можливо, тому що тут створено дві військові частини. Одна – то 18 батальог морської пі%D оти, друга – артдивізіон. Люди, побувавши в зоні АТО, побачили що зовсім друге, ніж офіційна російська пропаганда говорить. По-друге, Сарата, навіть якщо брати по останнім політичним виборам, вона дуже відрізняється, партія “Європейська солідарність” виграла, набравши 35 відсотків”, – пояснює ситуацію отець Шиман.
Цікаво, що один з судових позовів проти настоятеля ПЦУ ініціював місцевий мешканець, якому на момент створення церковної парафії виповнилось… 4 роки. “У нас весело” – так коментує отець останні події свої хвилювання, та насправді, зізнається, доходить до переслідувань. Так, єпархія російської церкви в Україні, до якої раніше належав храм, випустила безліч відеороликів, де на настоятеля храму продовжують литися всілякі звинувачення. Мовляв і церковне майно не належить громаді, і збори парафіяни невірно провели. Проте цей дивовижний храм в Сараті збудували люди якраз за керівництва пана Шимана.
“Був такий період часу, коли вони мене звинувачували, на повному серйозі обсуждалася тема, що посуха на Бессарабії через те, що розділились реліквії, да, навіть таке! За ці два роки я дуже багато чого почув про себе. Одна частина їхніх адептів говорила, що потрібно було зібрати закритий клуб, 30-40 чоловік, які повинні були вирішити долю церкви. Другі говорили взагалі, що ні, треба зібрати все населення Сарати. Але я завжди говорю, попробуйте зібрати 200 чоловік. А прийшло реально (на збори, під час яких громада перейшла до ПЦУ – Авт.) 350 чоловік. Але що б ми не сказали, ми не можемо тих людей переконати, їм тут не потрібна Україна, їм потрібен “русскій мір”. А ми будуємо український простір”, – ділиться настроятель храму.
Більше про те, як живе єдина церква з українським серцем на Бесарабії, – у ВІДЕО від СИЛИ ГРОМАД:
Я не принадлежу к христианской конфессии, но считаю, что в Украине должна быть Украинская церковь, а не церковь страны агрессора.