У Ягідному, це село біля Чернігова, п’ятий день шукають цивільних, загиблих під час російської окупації. Російські війська пробули тут майже місяць. У селі знищена більшість будинків. Понад 300 людей тримали в підвалі школи, зрідка дозволяючи вийти на вулицю. У підвалі люди помирали від задухи й молилися, аби українська армія розбила школу разом з окупантами.
За тиждень після того, як Збройні Сили звільнили Ягідне, люди намагаються повернутися до мирного життя, хоча це важко, пише Суспільне.
Наслідки обстрілів в Ягідному – на двох із чотирьох вулиць немає вцілілих будинків. Частину з них розстрілювали з артилерії, а в цей будинок росіяни били з гранатомета.
В будинку Валентини Сараян стояв один із БТРів росіян. Вона пригадує, як побачила прихід окупантів в село.
“Поїли, піднімаємося, а тут БТРи стоять і вони так зазирають. Боже мій! Ось, дивіться, куди вони поставили, під самі вікна!” – каже жінка.
Валентину, як і решту людей з Ягідного, росіяни загнали у підвал школи. Каже, там не було чим дихати й жінка двічі ледь не задихнулася. Найстрашніше ж для неї було, коли росіяни змусили копати яму біля школи.
В школі Ягідного росіяни облаштували свій штаб, адо підвалу загнали понад три сотні людей. Наймолодшому було 3 місяці, а найстаршій – 93 роки. З підвалу на вулицю випускали максимум раз на день.
Тетяна пригадує, коли її сину треба було взяти теплі речі, її змусили… співати гімн Росії.
“Він заставляв за те, щоб ми пішли в село взяти дитині одяг, співати гімн Росії. Ми не співали, сиділи в підвалі і цього не робили!” – зазначила вона.
Олег Тураш перебував тут весь час окупації. З його слів, від задухи у цьому підвалі померли не менше 10 людей.
Тіла померлих складали в тому ж підвалі. Коли росіяни дозволяли ховати людей, Олег разом із ще двома чоловіками робив це на кладовищі. Закопували по декілька людей в одній могилі.
В Ягідному вже 5 день шукають похованих у братських могилах та просто на городах жителів села.
Зі слів волонтера Ігоря, його команда вже викопала і доставила до Чернігова 17 людей, 13 із них цивільні.
“В період окупації, за інформацією місцевих жителів, тут були братські могили. Там ховали і цивільних людей та військових, які були розстріляні. Є випадки, коли були зв’язані руки, переламані щелепи і вистріли в потилицю. Двох хлопців із логістичної компанії, ми знайшли їх в підвалі, зі зв’язаними руками, на колінах і в потилицю застрелені”.
Микола Бульченко час окупації згадує як найгірший період життя. В підвалі школи, каже, думав лише про те, щоб українська армія звільнила село: “Ми навіть хотіли, щоб школу розвалили, щоб ми живі зостались і вони звідти пішли. Вже не було терпіння.”
За тиждень після вибиття російських військ у Миколи досі болять ноги від постійного сидіння, а сну майже немає.
Нині ж у селі працюють вибухотехніки, які збирають тисячі снарядів, залишених росіянами, та зі складів, які підірвали українські військові. Поліція документує свідчення людей про злочини. Люди ж намагаються повернутися до мирного життя.
Раніше стало відомо, що близько 700 людей загинули у Чернігові від початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україні.
Російські окупанти вже залишили околиці Чернігова й відходять від області. Тим часом у Чернігівській області розміновують дороги та організовують маршрути. Відповідні служби займаються організацією маршрутів в регіоні.