Переможцем конкурсу на щорічну міську літературну премію імені Василя Сагайдака за кращий твір журі визнало Нестерову Неллі (посмертно) за збірку «Янгол та слово». Грошову премію у розмірі 5 тисяч гривень отримає мати письменниці Нестерова Ірина Олександрівна.
Про це повідомляє Чорноморська міська рада.
Рішення журі цього року було одностайним. Пропонуємо Вашій увазі думки членів журі про збірку – переможця:
Калита Олена, письменниця, в минулому кореспондент газети «Чорноморський маяк»: «Якщо не запалити Першу Різдвяну Зірку, то на світанку наступного дня запалає інша зірка – Полин… Настане час хаосу і страждань. Але хтось повинен не дати цьому відбутися. Та останнім часом у людському світі переважали темні пристрасті, несамовита ненависть і жахлива жорстокість.»
Ці пророчі слова були написані біля десятиліття тому зовсім юною дівчиною, яку звали Неллі НЕВЗОРОВА… Дуже важко писати це слово саме так: звали… Але, на жаль, ніхто не може планувати своє життя тільки по власному бажанню. Бо десь там, в незвіданому, воно розплановане ще до нашого народження…
Неллі завжди і скрізь супроводжувала мати: сиділа поруч з дочкою на зібраннях нашої міської літературної студії, допомагала у підготовці зустрічей з читачами, роздруковувала доччині літературні спроби. А найголовніше, мати самовіддано боролася за кожен день її життя.…
«Більшість людей мають найбільший скарб у цьому світі – життя, але поводять себе так, наче воно нічого не варте». Так писала Неллі. Бо вона, як ніхто, знала, чого вартує кожна хвилина цієї найбільшої дорогоцінності. І дуже хотіла, щоб люди не поводили себе так, наче дане їм життя, то якась дрібниця. Тож писала вона, а точніше, вкладала свою душу та серце в рядки, які дали б людям розуміння цінності того скарбу, що вони отримали, цінності життя. І всі її пошуки у цьому напрямі вилилися у невелику збірку «Янгол і Слово», що увібрала у себе не вірші та легенькі оповідання про юнацьке кохання і щастя. Скоріше я б назвала їх Притчами. Настільки вони досконалі та щемні. А ще такі, що змушують людину думати, вивертати, хоча б перед собою, свою душу та чистити її від налиплого бруду. Я знаю, окрім них Неллі написала б ще багато цікавого. Але не судилося.
Хочу одразу попередити: читати ті Притчі нелегко. Інколи доводиться повертатися, перечитувати деякі сторінки, вдумуватися… А це – думати – для багатьох важко. А вже порівнювати, шукати свій шлях, об’єднувати у цьому пошуку любов і віру, взагалі нездійсненна справа..Тим більш, заставити свою душу працювати на подолання Зла. І заради цього знайти в собі сили і розум, щоб насамперед розібратися у власному житті, здійснити , не раз і не двічі, прогулянку в своє минуле. Бо саме в ньому, в минулому, в більшості випадків і розпочинається народжене тобою зло, що перетворює на попіл всі мрії та сподівання юності. Чи ж буде за нього прощення? І чи не буде це прощення нестерпніше за прокльони? Отака собі сповідь перед власною душею та вічністю.
Ціль цього – повністю змінити оте життя, в якому стільки чорноти: чи це серця, що втратили милосердя та співчуття, чи ті нескінчені розмови про добро, які не втілюються в дійсність, чи люди, які на тлі розмов про людяність самі його не творять.
А поруч з нами брати наші менші, що слугують нам своїм чистим серцем, та що отримують взамін цього? Про них щемкий «Щоденник собаки». В якому безгласна тварина ставить перед нами, людьми, питання, на які нам нема чого відповісти. Не вірите? Так спробуйте: «Чому люди не роблять похорон, коли вмирає душа? Чому вони не бачать, як в людині вмирає людина? Хто винен? А винен ніхто конкретно й усі потроху».
А як вам ще один собачий висновок: «Я не спала і слухала тишу. Навіщо люди видумали слова, коли знання і мудрість береже правічна тиша?»
Що відповісте на це, люди?
Молодецька Антоніна, методист відділу освіти Чорноморської міської ради: Твори Неллі світлі, позитивні, життєві, дещо філософські. Зворушують роздуми про швидкоплинність життя, його сенс, а ще – людська поведінка, етичні норми. Мова вишукана, виразна, багата. Безсумнівно, книга заслуговує на відзнаку.
Татарчук Тамара, викладач української літератури гімназії м. Чорноморська:
Поміркуймо над тим, що кличе людину до творчості: література – писати книгу. Читаю книгу і думаю: поклик серця, душі, якийсь потаємний внутрішній голос, жадання людям добра, потреби утвердження, духовного самовираження, возвеличення. Творення – це і є таємничість діяння за законами краси, до чого тягнеться кожна душа…
У її оповіданнях віра і радість, надія, тривога і планки, симфонія душі – красивих і добрих, розсудливих і чуйних, розумних і патріотичних. Відчувається, що авторка добре обізнана з тематикою, про яку пише.
Закінчуються твори оптимістично, і в кожному з них звучить любов і віра, так як тільки це приводить до перемоги.
Чудові всі оповідання. Непереможні й вірні герої фантастичного оповідання «Крила кохання». Цікаво побудований твір «Весняний дощ». Легко вловлюється тон і особливості розповідної манери авторка введені описи до будь-якої події. Романтизм і реалізм панує у творах.
Мова творів легка, чітка, багата художніми засобами: епітетами, метафоричними висловами, порівняннями, вдалим підбором синонімів, антонімів тощо. Вона є зразком літературної мови, зрозуміла і доступна читачам своїм лексичним складом і синтаксичними конструкціями.
Наприклад: оповідання «Троянди і вітер». Вітер зухвалий, вільний, невідворотна, байдужа зима, п’янкий трунок справжнього щастя (епітети).
Розмовляли з чудовими, доброзичливими квітами (персоніфікація).
«вітер ніжно обійняв Троянду й відірвав од землі». Порівняння.
Аліса відчула, як сили, мов джерельна вода, вмиваються в неї («Крила кохання»).
Книга – справжній, дорогоцінний подарунок. Кожен твір передбачає розширення кругозору, збагачує духовний світ, вчить думати, розуміти, любові, вірі глибоко осмислювати прочитане.