Уперше за всю історію Свято-Успенського храму, що у селищі Захарівка на Одещині, в його стінах лунає українська молитва. Уперше віряни відсвяткували Великдень у своїй правдивій українській церкві. А все тому, що після довгих перипетій церква перейшла під юрисдикцію Православної церкви України, відмежувавшись від церкви московського патріархату. Таке рішення далося громаді нелегко: через суперечки, протидію і боротьбу.
СИЛА ГРОМАД побувала в Захарівці та поспілкувалась з місцевими лідерками про те, як цій громаді вдалося відстояти свої переконання.
Яка поділилася Вікторія МАЙНИЧ, громадська діячка редакторка газети “НовинаР” і сайту Новинар.Сіту, це був довготривалий процес. Почали розмовляти про приєднання до ПЦУ, ще коли Україні був наданий Томос. А з 2022 року багато хто з захарівців перестав відвідувати церкву, розуміючи, що вона має зв’язок з РПЦ та патріархом Кірілом Гундяєвим, який благословляв на вивства українців російську армію.
На жаль, місцеве духівництво на чолі з отцем Іоаном, продовжує пані Вікторія, постійно відкладало цю розмову, пояснюючи, що без рішення вищого керівництва УПЦ (МП) не наважаться на перехід.
“Я не могла собі уявити, що кожну копійку, за яку я свічку куплю там, піле на ті ракети, на наші села, міста, вбивати наших дітей, наших воїнів. Але той спротив, який ми зустріли, я була м’яко кажучи, вражена. Ми були до останньої хвилини переконані, що коли громада проголосує, як мінімум отець Іоан прийме нашу позицію і перейде з громадою. Він же духовний пастир!”, – ділиться пані Вікторія.
14 березня 2024 року стало вирішальним днем: на зборах парафіян церковна громада переважною більшістю голосів підтримала приєднання до складу Православної Церкви України.
Вірян привітали присутні тоді на зборах духовенство Одеської єпархії ПЦУ, секретар Теодор Оробець, військові Української добровольчої армії, командир Сергій Братчук, привітав рішення людей і голова Захарівської громади Олексій Осійчук.
Проте подальші події розвертались не зовсім спокійно. Родина попереднього настоятеля з частиною прихожан УПЦ (МП) не погодилися з рішенням більшості людей. Вони зайшли до церкви і винесли свої особисті речі: ризи, книги, усе, що було в церковній лавці. До особистих речей також віднесли церковне Євангеліє, причащальну чашу та хрест, образи, мотитовники. Довелось викликати поліцію.
“Давно хотіли, давно це таке було болюче питання, але воно важливе, особливо зараз. В нас 10 років війни, а після повномасштабного ще важче. Бо коли люди йдуть в московську церкву, яка спонсорує війну фактично. Це був великий пласт роботи, але всі люди хотіли. Коли є бажання багатьох то воно зрушується, гори зрушуються”, – ділиться враженнями Анжеліна КУХАРЧУК, громадська активістка, лікарка
Людмила Стопа – голова парафіяльних зборів Захарівської церкви. Вона тут мешкає з 1990 року, працює в дитячій музичній школі, у церковному хорі відспівала більше 20 років. Розповідає: коли почалось повномасштабне вторгнення, питання з церквою стало гострим.
“Тоді вже питань не лишилося: потрібно мати якусь позицію. Або ти проросійський, або ти проукраїнський, третього не дано. Ця мрія про приєднання до ПЦУ у нас була давно. Але останньою краплею стало те, коли наш отець Іоан сказав, “ви собі будуйте!”. А як це? Ми ж будували всі, і Пресман ( тодішній народний депутат від Захарівщини Олександр Пресман став меценатом церкви – Авт.), і будівельників годували, і гроші здавали, – і це що, твоя власність? Ну перепрошую, я відтоді туди років три не заходила точно“, – розповідає пані Людмила.
За час повномасштабного війни, розпаленої росіянами в Україні, до Православної церкви на Одещині перейшли лише дві громади парафіян. Свято-Успенський храм у Захарівці – один з них. Цей приклад надихнув і сусідів – громаду з села Ставрове Окнянської громади, які за два тижні так само проголосували за доленосне рішення.
Тут, у центрі Захарівка – світлини воїнів, мужніх, усміхнених… Вони воювали за те, щоб Україна буде Україною. І про це говоритимуть не лише символи, чи жовто-блакитні кольори – відповідати має внутрішній вміст наших душ, нашої совісті.
Авторка – Оксана Піднебесна
Народ приходить до тями, кожна вкладена копійка в московську церкву, це кров і горе для нашої України!!!!