З-під обстрілів та жахіть: до Великодальницької громади на Одещину перебралися біженці з Херсонщини. Після звільнення з російської окупації ворог почав шалено гатити по їх будинкам і вулицям. Жити в рідниху селах небезпечно, тому близько 20 родин з дітьми виїхали з прифронтових територій. 1хтось вирушив далі, а тут залишились ті, хто мріє пошвидше повернутись додому.
СИЛА ГРОМАД побувала в селі Петродолинське, та поспікувалась із його мешканцями.
З перших днів “великої війни” біженців прихистила Німецька євангелічно-лютеранська церква, яка мала свій невеликий комплекс споруд поряд з церквою. На невелику екскурсію по території запросив пастир цієї церкви, Олександр Гросс.
“Вже в квітні були перші родини з Лиману, підготували перший будинок потім реконструювали сарай, потім до нас приєдналися херсонці після звільнення, з Херсону, з Бериславського району, зі Зміївки, хтось поїхав, але ті, хто залишились у нас, їм вже фактично нема куди повертатись, їхні будинки зруйновані, тому вони в нас надовго”, – розповідає отець Олександр.
Разом з дітьми зустрічають свою нову весну у селі Петродолинське 35 людей. Це не звичайний центр біженців, а міні-містечко, збудоване силами й коштом німецької лютеранської церкви. Крім невеликого храму, які всі знають у Петродолинському, це кілька будинків і та гарно облаштована територія. Бесідки, дитячий майданчик, сонячні панелі, генератори – все для автономного живлення та економії.
Пастор Олександр Гросс веде нас до нижнього поверху, де готують відкрити спортивну залу: завдяки партнерам з Німеччини, які надіслали тренажери в якості гуманітарної допомоги. Тут майже завершено ремонт, ще система вентиляції, підігріву води, монтаж підлоги – і спортзал готовий. Тому кожен житель кампусу, так називає Олександр Гросс цей заклад, зможе покращувати свої фізичні якості, і водночас, відволікатись від поганих думок.
Окреме житло тут має кожна родина, нещодавно встановили ще два мобільні будиночки. Це повноцінне житло з усіма зручностями, тут вміщуються кухня, вбиральня і дві кімнати. Опалення електричне, додатково є котел на дровах, нова плита, пральна машинка, є дитяча кімната і спальня для дорослих. Нещодавно саме в такий будинок перебралась родина Світлани й Віктора – як приїхали, не могли повірити, що потрапили в безпечне і затишне місце. Кажуть, щасливі, що можуть спати не в підвалі, а у зручному ліжкові.
Велика частина тутешніх біженців – саме з Херсонщини, з села Зміївка, яке засноване німцями. Тому першими, до кого звернулись жителі, стали одеські “лютерани”, з якими вони й раніше тримали зв’язок через Ніну Кнутас, голову німеької громади зі Зміївки. Щоправда, у рідному селі від снарядів, які запускає армія РФ, їхній старовинний храм майже зруйновано. Та жінка, хоч і перебралась на Одещину, постійно допомагає своїм односельцям: возить харчі, теплі речі та допомогу від партнерів.
Кожна родина, яка зараз мешкає в центрі, має свою власну історію втечі з небезпеки. Ними вони поділились із СИЛОЮ ГРОМАД.
“Жили-жили, прийшли росіяни. В окупації були 9 місяців ми. Вже були чутки, що наша українська армія визволяє Херсон. Та росіяни нас бомбили, це нас чудо що ми спаслися, бо по дорозі нас доганяли осколки. від снарядів. Ще тиждень були під страшними обстрілами. Тут нас пастир прийняв, так ми й живемо, вже рік пройшов, другий вже йде, думали на трошки, і тепер не знаємо коли вернемось”, – розповідає Катерина Санчич, мешканка села Зміївка.
Марині – 39 років, тут вона з трьома дітьми вже рік і три місяці. Менші вже навчаються у місцевій школі, бо вдома було непереливки: родина прожила всю окупацію, надіялися, що після звільнення Херсонщини будуть щасливо жити у своєму домі, тримати господарство, – та де там: через масові обстріли території багатодітній сім’ї довелося все покинути.
“Я приїхала з трьома дітками відразу після де окупації нашої частини. Бо почалися перші прильоти, було дуже страшно, їхали кули очі дивляться. Був свій будинок, ми займалися землею. Чоловік орендував землю в сільраді і ми вирощували овочі, картоплю, моркву, і з цього ми жили”, – поділилася Марина Грилько, біженка з Херсонської області
Коли почалася окупація, в домівках позакінчувались продукти, пригадує жінка:
“Дуже страшно було, дітей ми з двору намагалися не випускати. Біля двору біля нас, тому що їздила техніка російська, і “бтр” і “камази”, вони ходили по домівках, заходили по шість чоловік, озброєні, як можна не хвилюватись, ніхто ж не знає що в них в головах. Вони дуже чіплялися, в кого чоловіки служили в АТО, чи сини, або хто їм просто не подобався. Вони вимагали говорити до них російською, казали: “говори со мной на русском”.
Німецька церква вже тут, на Одещині, надала родині окреме помешкання: тут є мебльована кухня, побутова техніка, у дітей – окремі кімнатки місця для уроків. Люди щасливі, що можуть жити в теплі й безпеці, хоча й на Одесу останнім часом почастішали обстріли російських військ.
До Одещини перебралась і молода родина Валентини й Сергія Ковальчуків. Вони з Херсонської області, Скадовського району. Їхня молодша дитина народилася вже тут: з окупації, під обстрілами дівчина виїжджала ще вагітною.
Найгірше в окупації було з продуктами, та найбільше, зізнається дівчина, боялися не цього:
“Що буде так як в Бучі. Страшно що прийдуть, дитинамаленька, малій було рік і чотири. Що постійно техніка їхала, авіація, бахкало постійно, страшно було, що утром не прокинешся”, – зізнається Валентина.
Молодь планує тут залишатись, бо на Одещині відносно безпечно. Вдома на Херсонщині – заміновані території і снаряди, які ще не розірвалися в обійстях людей; води та світла нема, через підрив росіянами Каховської ГРЕС. Тому наразі живуть в Петродолинському і допомагають усім, хто потребує підтримки.
Лютеранська церква об’єднує: біженці й тут не сидять склавши руки, разом готують і розносять гарячі обіди жителям навколишніх сіл, яким зараз скрутно.німецька церква надає велику гуманітарну підтримку жителям навклишніх сіл. При церкві працює окрема соціальна працівниця, яка навідує стареньких самотніх громадян, дізнається про потреби харчів чи ліків, і особисто доправляє їм пакети з продуктами та усім необхідним.“В основному ми працюємо в селах Доброолександрівка, Новоградківка, Мар’янівка, Йосипівка, Петродолинське, Великодальницької та Дальницької громад, допомагаємо і продуктами, і медичними препаратами. Крім того, у всіх цих селах черех соціальних працівників, через старостати роздаємо допомогу”, – розповів пастир Олександр Гросс.
Крім того, німецька церква надає масштабну підтримку й жителям прифронтової Херсонщини. Генератори, теплі речі, продукти – все, що вдається зібрати від донорів та небайдужих організацій, доправляють жителям, які залишаються в деокупованих населених пунктах. І навіть збирає кошти на відбудову зруйнованих будинків своїх мешканців.
Детальніше – у ВІДЕО від СИЛИ ГРОМАД:
Авторка – Оксана Піднебесна, відеорежисер – Зоя Бродська