«Любашівська ковбаса» або «столиця української ковбаси» — це не просто випадкові словосполучення. Тисячоліттями на теренах України формувалися гастрономічні традиції. Згодом вони стали основою української національної кухні.
З літописів XII-XVII століть та пізніших писемних пам’яток і художніх творів можна дізнатися про багатство та різноманітність страв, що споживали князі, панство та простий люд. Наприклад, воїни князя Святослава брали у походи солене м’ясо, шинка з’явилась на Русі епоху князя Володимира, а у Києві на бенкетах подавали копчені вепрячі окости.
Назва «ковбаса» походить від тюркського слова kul basti — «смажене м’ясо».
Ковбасу описували у творах
Вудження ковбаски
Про ковбасу згадували стародавні китайці та греки ще у 500 році до нашої ери.
На берестяних грамотах XII століття слов’яни описують ковбаси, начинені свининою, гречкою, салом, кров’ю та яйцями. Існує думка, що смажена в печі ковбаса прийшла до нас від скіфів-орачів, а копчено-в’ялена — від скіфів-скотарів.
Різні види ковбас описані у мемуарах про життя української шляхти.
Цей делікатес — дуже популярний елемент у творчості класиків української літератури. Так, Іван Котляревський осміює в «Енеїді» смачний податок царю: «Ковбас десятків з три Латину…». В Івана Франка «м’ясо просто бігає живцем», а в сільських спіжарнях «пахне ковбасами, шинками, вуджениною, салом та іншими смаколиками».
А в опусі «Ковбаса» письменниці Зірки Мензатюк можна віднайти ось такий «смачний» епізод: «От краса ковбаса! Якби ковбасі крила, то найкращою птицею була б, а якби їй ноги, то й кращого звіра не знайшлося б!».
На ковбасному фестивалі в с. Любашівка
Любашівщинане менше двох століть славиться вмінням її жителів виробляти унікальну і дуже смачну копчену ковбасу.
За радянських часів на місцевому привокзальному ринку в базарні дні торгувало до п’яти десятків ковбасників з усього Любашівського району. Реалізовували смачний делікатес на трасі Одеса — Київ. Численні подорожні поспішали до духмяних від копченостей яток, щоб продегустувати товар та придбати кільце-два ковбаски додому або на подарунок.
Місцеве чиновництво «відчиняло» міністерські двері пакунком з місцевою «валютою». Без ковбаси неможливо було вирішити нагальні справи і в області.
Популярні в Україні та на Одещині гастрономічні словосполучення «любашівська ковбаса» і «Любашівка — столиця української ковбаси» набули ще більшого розголосу завдяки ковбасному фестивалю-ярмарку, започаткованому місцевою владою у 2018 році.
Гастрономічно-мистецьке дійство влаштовується обабіч автобану Київ — Одеса, де у прадавні часи було одне з розгалужень чумацького торгівельного тракту Шпаків шлях. За словами голови Любашівської селищної ради Геннадія Павлова, цей амбітний проект покликаний згуртувати майстрів-ковбасників навколо стратегічного напряму розвитку громади — гастрономічного туризму. Адже наш край славиться своїми ковбасниками, народними умільцями, майстрами та щирою гостинністю.
Репортаж з коптильні Солтановських
Подружжя Солтановських
Любашівське подружжя пенсіонерів Леоніда і Валентини Солтановських — це найкращі майстри з виготовлення копчених м’ясопродуктів.
Коптять товар на продаж кілька разів на тиждень. Ковбаса їхнього виробництва неперевершена на колір та смак. Їхня продукція миттєво розкуповується здебільшого постійними покупцями.
“Мистецтва коптити свинячі ковбаси, балики та ребра по-домашньому ми з чоловіком навчилися ще замолоду. Жити було сутужно, і якось сусід порадив нам зайнятися цією справою. Відтоді це стало невеличким сімейним бізнесом, який дає непоганий приробіток до мізерної пенсії. Виготовляємо ковбасу виключно з натуральних продуктів. Спершу вичищаємо і обробляємо кишки, потім наповнюємо їх м’ясним фаршем зі спеціями. Це сіль, цукор, часник, мелений перець і крохмаль у відповідних пропорціях. Ковбаски робимо невеликі, десь пів метра завдовжки. Потім пов’язуємо обидва кінці ковбас у вигляді кільця та ставимо не менш як на 12 годин у коптильню. Щоб копченості набули привабливого кольору, використовуємо дрова з плодових дерев, зокрема вишні”,— розповіла привітна пані Валентина.
Ярмарок у Піщаній
Нещодавно Солтановські закоптили партію своєї продукції на замовлення любашівських культпрацівників, які гендлювали нею на благодійному патріотичному ярмарку «В єдності — сила!», що проходив у селі Піщана на Балтщині за участі 12 громад Подільського району. Завдячуючи солтанівським делікатесам вдалося виручити 10 тисяч гривень і задонатити кошти на підтримку ЗСУ.
Охочих поринути в атмосферу приготування домашньої ковбаси майстри можуть запросити до своєї коптильні.
Саме з Ясенового розійшлися всі рецепти
Засновниця етно-садиби “Медові роси” Алла Чаус
Рада запросити до себе на гостину в село Ясенове Друге Зеленогірської громади засновниця етно-еко-агросадиби «Медові роси» Алла Чаус.
Головні принади цього сільського зеленого туристичного центру — «сон на вуликах», ефективне лікування багатьох хвороб продуктами бджільництва й препаратами на їх основі, дегустація смачних і цілющих напоїв «Медовуха» і «Хреновуха», традиційної ясенівської рибної юшки та ковбас. А ще — майстер-класи з виготовлення колоритних ляльок-мотанок, участь у національних обрядах з випікання традиційних хлібів, калачів, пряників, ліплення вареників, виготовлення напоїв на основі меду за дідівськими рецептами, гаптування рушників тощо.
“Ясенівська домашня ковбаса найсмачніша і найпахучіша, бо саме з нашого прадавнього краю розійшовся рецепт копченої ковбаси по всій окрузі. Коптять її виключно на дровах вишні, черешні та яблуні”, — стверджує цілителька Алла Чаус, яку в народі кличуть Бджілкою.
Краще ковбасу їсти, ніж гріхи робити
Ковбасу зазвичай коптять перед Різдвом, Великоднем або сільськими храмовими празниками, бо вона є обов’язковою стравою на кожному святковому столі.
Зрозуміло, що у християнський піст, безпосередньо пов’язаний із молитвою, сповіддю та каяттям, православні не вживали м’ясних страв, бо це шкодить їхньому духовному життю. Та якщо людина у ці дні не молиться Богу, а часом ще й лихословить, то це не вважається постом, а звичайнісінькою оздоровчою дієтою. У таких випадках таким «православним» кажуть: ти краще їж ковбасу, але не роби гріхи!
Автор – Юрій Федорчук