Село Лиман, що у Білгород-Дністровському районі, стало новим прихистком для великих родин з міста Лисичанськ, що на окупованій Луганщині. Людмила Іванівна КОВРИЖЕНКО та три її дорослі доньки кілька років тому утворили ДБСТ, у кожній з чотирьох родин зростає разом з рідними, по 10 прийомних дітей. Дитячі будинки сімейного типу лише нещодавно перебрались на Одещину після тривалих поневірянь країною через війну, розвязаною росією.
Як облаштувались на новому місці – дізналась СИЛА ГРОМАД.
Людмилі Іванівні 60 років, вона – найдосвідченіша мама у цій сім’ї. Розповідає: спершу разом з чоловіком взяли прийомних дітей, створивши дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ), а згодом усі три її доньки забрали дітей з притулків у свої родини.
Перед тим як потрапити до Лиману, жили в жіночому монастирі, що в селі Борисівка Татарбунарської громади.
У доньки Юлії вже були свої хлопці-близнюки, коли наважилась прихистити чужу дитину.“Кажу чоловіку, може я візьму, одну дівчинку маленьку, так доля знаєте, склалася, поки документи на Христину оформлювалися, а Яну запропонували познайомитися, так ми й забрали обидві, минуло півроку, Женя в притулку плаче, і так назбирала, – оце всі мої, так десять”, – ділиться пані Юлія.
Наймолодша з сестричок Камілла мала 3,5 роки, коли її забрали з притулку, навіть не розмовляла, мала затримку розвитку, але в сім’ї сталося диво: дівчинка почала добре спілкуватися, розповідають батьки-вихователі.
За освітою Юлія – філолог, тож крім материнських обовязків, ще працює в Лиманській школі, викладає англійську мову. Вдома мама-вчителька готує дітей до дорослого життя.
Від пані Людмила не відходить наймолодший хлопчик: це Іванко, і його поява в цій родині пов’язана з війною. Коли під час окупації з Лисичанска вивозили дітей, шістьох хворих дітей залишили в лікарні, потім їх таки евакуювали, та Іванко був ще слабкий, тож залишився в новій родині. Рідна мама у хлопчика померла, тому він зростає у великій родині разом з іншими дітьми.
Свій будинок в Лимані вимушені переселенці поки що орендують, з подальшим викупом. Багато клопотів було перед школою, кожній малечі потрібно було встигнути підібрати вбрання, взуття, а тут ще й переїзд на нове місце. В старенькій хаті ще облаштовуються, не вистачає ліжок, зручностей, як у місті. Навіть питну воду треба привозити здалеку, газу нема, лише пічне опалення, а вугілля вдесятеро дорожче ніж в рідному Лисичанську. Вирішити труднощі допомагає місцева влада, служба у справах дітей, та й сусіди тут доброзичливі.
Ще дві сім’ї, де зростає по 10 дітей з притулків, живуть в сусідньому селі Приморському. Це також доньки Людмили Іванівни, які відкрили свої обійми малечі.
Про них СИЛА ГРОМАД розкаже в наступних випусках.
Авторка – Оксана Піднебесна