Популяція лисиць і вовків значно зросла на півночі Одещини за час повномасштабної війни. Хижаки серед білого дня бігають вулицями населених пунктів в пошуках поживи. Якщо не врегулювати чисельність цих хижаків, як це робилося раніше, то є загроза спалаху захворювань на сказ.
За оцінкою ВООЗ, сказ входить у п’ятірку найнебезпечніших інфекційних хвороб. Щороку від сказу в світі гине понад 59 тисяч людей і понад 1 мільйон тварин. Територія України, через зрозумілі всім обставини, залишається у цьому відношенні однією з найбільш небезпечних серед країн Європі.
Хижаки все частіше заходять в гості
Днями у Любашівці лисеня занадилося до однієї господи на центральній вулиці селища. Молодий хазяїн, жаліючи дику тваринку, почав відганяти від неї пса, і лисеня його трішки шкрябнуло. На щастя, хижак виявився здоровим, але юнак отримує курс протирабічної терапії – робиться щеплення вакциною з вмістом інактивованого антигену вірусу для формування імунітету.
А в селі Кричунове тієї ж Любашівської гнромади лисиця, яка прижилася на фермі, покусала людину. Торік агресивних нападів диких тварин зазнало троє жителів Любашівської та Зеленогірської громад. А скільки постраждалих не зверталося до лікарів?…
Джерелом збудника сказу в Україні у 50 відсотків людей є кішки, у природі ж цей відсоток становлять лисиці.
І це тільки верхівка айсберга, кажуть вчені. В угіддях порушується баланс хижак-жертва, катастрофічно малою стає кількість цінних видів тварин тощо.
Єдиний вихід — відстріл хижаків
Оскільки полювання з 2022 року в Україні заборонене, то однією з головних проблем для користувачів мисливських угідь є припинення видачі дозволів на регулювання чисельності вовків, лисиць та бродячих тварин бригадами мисливців.
“Щороку на території від Кривого Озера до Гвоздавки мисливці відстрілювали десь пів тисячі лисиць та вовків, адже без цього популяція косуль, диких кабанів і зайців може стрімко зменшитись. Наразі існує загроза перенесення лисицями сказу, бо ці тварини безперешкодно забігають у села і можуть покусати собак і людей”, — поділився наболілим єгер Любашівського товариства мисливців і рибалок Василь Заплітний.
Також мисливці розповідають, що дехто з їхніх колег займається браконьєрством, а ще бідкаються, що деякі вояки з воєнізованих підрозділів не гребують поласувати косулею чи зайцем.
Правила ведення мисливського господарства мають бути адаптовані до умов війни. І зовсім не обов’язково при цьому все бездумно обмежувати і забороняти.
Автор – Юрій Федорчук