70% українських дітей потрапляють в будинки дитини цілком здоровими, але без індивідуальної турботи та піклування починають відставати в розвитку.
“Надія і житло для дітей” провели дослідження стану 415 дітей в п’яти будинках дитини, що функціонують в Полтавській, Херсонській та Дніпропетровській областях.
“Ранній період – час величезних можливостей, які дитина може втратити назавжди, якщо не отримує любові і індивідуальної опіки, які так необхідні їй для виживання і розвитку. Дослідження в області нейронаук показують, що на формування мозку впливають не тільки генетичні фактори, але і життєвий досвід і середовище, в якому росте дитина. Це і правильне харчування, і почуття безпеки, важливі для раннього віку гри, а також адекватна комунікація. а в будинку дитини, на жаль, ніхто з персоналу не в змозі замінити дитині маму і дати йому такі важливі речі, як тактильна близькість, турбота або емоційний контакт. Саме тому діти починають відставати в розвитку “, – зазначила Галина Постолюк, директорка регіонального офісу МБО” Надія і житло для дітей “.
Дослідження також виявило, що 68% дітей мали невідповідне їхнім потребам і стану здоров’я харчування. У більшості випадків діагноз “Білково-енергетична недостатність» не був встановлений і необхідну корекцію харчування дитині не проводили. Отже, 58,6% дітей мають затримку росту, 20,2% – низьку масу тіла.
За даними медичної документації будинків дитини, діагноз “здоровий” був лише у 3,4% дітей. Але аналіз виявив у дітей “міфічні” діагнози, в деяких випадках – неповну інформацію щодо медичного стану, особливо це стосується неврологічних діагнозів. Загалом виявилося, що кількість здорових дітей досягало 67,6% та вони мали тільки затримки в розвитку через середовище, в якому знаходилися.
Те, що більшість дітей в будинках дитини сироти – не більше, ніж міф: приблизно у 40% дітей є батьки, які влаштували дітей в установи через матеріальні чи соціальні причини. Вони могли б доглядати за малюками вдома за належної соціальної підтримки.
У 49% сімей, які вдалося відвідати під час дослідження, батьки мали власний досвід проживання в інтернатах. Тому, коли в родині виникали проблеми, батьки не бачили іншої можливості, ніж віддати дитину в будинок дитини.
Ще 40% дітей можуть бути усиновлені або взяті під опіку, якщо займатися цим питанням системно і професійно. 54,7% батьків не відвідували своїх дітей після влаштування в будинки дитини, діти формально залишаються “батьківськими” і втрачають можливість потрапити в іншу сім’ю. Тобто, процедури усиновлення відкладаються, а перебування дитини в інституціональній установі триває.
Отож за належної підтримки держави, місцевих органів влади і суспільства можна уникнути влаштування дітей раннього віку в Будинку дитини.
Незважаючи на те, що в Національній стратегії щодо реформування інтернатів передбачено з 2020 року припинити влаштовувати дітей у віці до трьох років до будь-яких закладів, поки цього не сталося. Зараз 2756 дітей раннього віку залишаються в будинках дитини.
Наведені в дослідженні дані свідчать про незадовільний стан здоров’я і розвитку дітей і підтверджують висновки міжнародних досліджень, проведених в інших країнах. Частина виявлених фактів є шокуючими в контексті забезпечення прав і найкращих інтересів дітей, але, на жаль, така реальна ситуація, знання якої повинно спонукати уряд, місцеві органи влади і самоврядування у невідкладних діях.