За чотири десятки років роботи в журналістиці я чув багато різних брехливих заяв і обіцянок, як від політиків, так і державних діячів. Тому, коли в квітні минулого року новий власник аграрно-риболовецького кооперативу (АРК) «Придунайська Нива», власник групи компаній «Трансшип» Андрій Ігорович Іванов під час першої зустрічі з працівниками та пайовиками кооперативу в селах Кислиці і Багате Ізмаїльського району заявив, що «найближчим часом покінчить зі свавіллям браконьєрів на озері Катлабух, а через два тижні займеться відновленням рибних запасів та реанімацією відомого в свій час на весь Радянський Союз риборозплідників», зізнаюся, не повірив. До його обіцянок скептично поставився й багато хто з присутніх у залі.
Людей зрозуміти можна: у них на очах практично було знищено одне з великих, економічно міцних господарств регіону. Жителі цих сіл, а також Першотравневого, Суворове, Старої Некрасовки багато років були свідками незаконного вилову риби на озері Катлабух, яке буквально гинуло на очах. Після зборів я жартома сказав: «Андрій Ігорович, слово не горобець… Я ж процитую в газеті всі Ваші запевнення! У тому числі нагадаю людям про Ваші наміри реанімувати РК «Придунайська Нива” в цілому і відновити рибні запаси в озері зокрема!» Він доброзичливо відповів: « Це ваша робота: фіксуйте, доводьте до відома людей всі мої обіцянки, а виконаю я їх чи ні, час покаже…»
Рік і три місяці, що минули, на мій погляд, показали, що Іванов – людина слова. Завдяки своїй журналістській роботі я не тільки «інспектую» всі важливі процеси, які проходять на підприємстві (зариблення, посів, збирання врожаю, відродження риборозплідників, відновлення машинно-тракторного парку, підбір і розстановка кадрів і т. д.), але й «стежу за тим, як Іванов виконує дані людям обіцянки.
Як показало недавно проведене мною опитування серед працівників і пайовиків АРК, люди задоволені змінами, які сталися на підприємстві з приходом нового власника. Як розповли мені головний агроном (молодий, але дуже грамотний спеціаліст) Дмитро Генчевский, новий керівник Богатянської ділянки Іван Прокурор, заступник голови Віктор Безсмертний, а ще багато рибалок з механізаторами кооперативу, вперше за останні роки побачили, що для повернення господарству колишньої слави, власник вкладає величезні фінанси, що Іванов не з тих, так званих бізнесменів, які «приватизують» те чи інше підприємство, або водойму на певний час лише з тим, щоб набити собі кишеню і йти далі.
Люди, як і я, переконалися, що Іванов не тимчасовий виконавець, що він завжди виконує свої обіцянки. Не буду перераховувати все, що було зроблено з його приходом на підприємстві, оскільки фоторепортаж про підсумки роботи нового власника і керівництва АРК, а про важливу подію для підприємства. Зазначу лише головне досягнення Андрія Іванова та його команди: вони повернули людям надію. Так, не все у них виходить, як хотілося б; дехто невдоволений тим, що їх попросили піти з посад, а дехто – з тим, що їм вже не дають красти. Але в цілому люди бачать, що зміни є, і вони позитивні, що слово своє керівник тримає. Підтвердженням цього стало й те, що протягом місяця тривало зариблення озера Катлабух вже своїм власним рибопосадковим матеріалом.
Першим кроком на шляху відновлення рибних запасів було саме зариблення озера через два тижні після тієї першої зустрічі Андрія Іванова з працівниками та пайовиками. Але тоді, в середині квітня 2019-го року, в озеро випустили 37,5 тонн “сьоголітки” товстолоба, коропа і амура на суму 1,5 млн. гривень, вирощеної на іншому підприємстві. Нинішні ж 57 тонн високоякісного малька були вирощені вже на власному риборозпліднику АРК «Придунайська Нива».
Увесь процес зариблення в минулому році і частково в цьому разом з рибінспектором, екологом, співробітником Ізмаїльської держадміністрації та з Віктором Безсмертним, головним рибоводом Іваном Станковим інспектував і я. В озері, сказали мені тоді «аксакали» підприємства, стільки сьоголітки, та ще такої високої якості, яку за останні роки ніхто не випускав. На «папері» – так, але в реальності, щоб ось так, по-справжньому, згідно з існуючими нормами, – не згадають.
«Наше підприємство завжди проводило зариблення, але в останні роки не в повному обсязі, – розповідав мені рік тому відданий своїй справі працівник, головний рибовод з 25-річним стажем, Іван Іванович Станков. – У колишніх власників на цізаходи не вистачало грошей. Напевно, сподівалися, що риба сама по собі з’явиться. Але так не буває, виробництво риби – дуже затратне. Тому сьогодні і в озері, і в ставках її так мало. У 80-ті роки ми щорічно виловлювали у водоймах до 1000 тонн товарної риби. З приходом нового керівника нарешті з’явилася надія, що ми відновимо нормальне виробництво риби, так як вже переконалися, що Андрій Ігорович Іванов для цього робить усе можливе. Сподіваюся, що при ньому ми відновимо і свій риборозплідник і будемо, як колись, вирощувати свою сегелетку. І не тільки для відтворення рибної галузі кооперативу, але і для реалізації. Для цього у нас є все: по-перше, бажання і можливості власника, по-друге, хороший колектив, в якому підібралися знають свою справу рибоводи і рибалки. Вони професіонали, які люблять свою роботу, своє підприємство, в якому працюють вже кілька років. Вони переживають за майбутнє господарства і дуже сподіваються, що в найближчі три-чотири роки воно стане, як заявив Андрій Ігорович, «одним з кращих не тільки в нашому районі, але й в області».
«Наші надії в чомусь уже виправдалися, – сказав мені днями Віктор Безсмертний. – Риборозплідник був відновлений ще в червні минулого року, і ми почали виробляти мальок і вирощувати на своїх вирощувальних ставках сьоголітку. Частину личинки реалізували, а іншу, яка перезимувала і зміцнішала, випустили у водойми. Те ж і з сьоголіткою. Вирощену на 55 гектарах водойми, найвищого класу, випустили в озеро Катлабух. Найближчим часом плануємо вирощувати її на 150 гектарах. Для цього на практиці робимо все, що необхідно. Восени в озеро запустимо ще 120 тон своїх мальків. Такої ж гарної якості. Слава богу, завдяки саме Андрію Ігоровичу, а не чиновникам різного рівня, вдалося домогтися у держави, чиєю власністю є озеро, почати штучне закачування води в Катлабух, – рівень води досяг криитичного”.
Поки це лише перший крок з порятунку озера, але ми сподіваємося і продовжуємо зі свого боку робити все, щоб не втратити Катлабух, а, отже, і не знищити рибну галузь підприємства. При всіх «негараздах», в наш непростий час, коли скрізь і у всьому корупція процвітає, в тому числі і в рибній галузі, відомий у морській галузі бізнесмен (лише суден у нього більше 40), Іванов продовжує вкладати власні величезні фінанси в рибну, дуже ризиковану з багатьох причин, галузь. Крім всього цього, він через деяких депутатів Верховної Ради України, знайомих міністрів та лідерів політичних партій намагається переконати нашу владу в особі Президента і Прем’єр-міністра країни звернути нарешті увагу на катастрофічну ситуацію, яка склалася у придунайських озерах, і негайно розпочати їх рятувати.
“Радує, що зусилля не були витрачені дарма – держава все ж почула нас, і в озеро вже закачується вода. Але я побоююсь щоб, як завжди, зробивши перший крок, наші чиновники другий не зроблять. І для цього знайдуть сотню причин. І все ж вірю, що переможе здоровий глузд, адже, рятуючи водойми Придунав’я, врятуємо не тільки рибну галузь, але й в цілому життя людей, економіку всього регіону. Десь у глибині душі на краще сподіваюся не тільки я, але і весь наш колектив, так і всі мешканці краю. Дуже сподіваємося, що настануть нарешті в країні інші, світлі, часи, і бізнес почне нормально працювати. Що державні чиновники, якщо й не будуть підтримувати товаровиробників, то хоча б не будуть їм заважати, як вони це роблять на протязі 30 років. Ось тоді, запевняю вас, країна почне підніматися з колін, і ми заживемо по-людськи, по-європейськи, як зараз модно говорити», – резюмує фахівець найвищого класу рибної галузі і людини, всією душею переживає не тільки за економіку АРК «Придунайської Ниви» але й за все Придунав’я.
Віктора Безсмертного я знаю з першого дня його роботи на цьому підприємстві. З цікавістю спостерігаю (в міру своїх можливостей) за його діяльністю. Колись планую написати про нього великий нарис. Поки лише зазначу, що на таких, як він та багато інших фахівців, і тримається АРК «Придунайська Нива». Не тільки тримається, але і розвивається, в той час як багато сільгосппідприємств в Україні за останні пару років самоліквідувалися. З різних причин. Але одна з них – невміння їх власників управляти виробництвом в дуже складних умовах, коли держава ставить всілякі перепони.
Друга причина – примхи стихій: посухи, зливи, град і урагани.
«За минулий рік завдяки Андрію Іванову, – говорить Володимир Урсул, – ми багато зробили, щоб відродити кооператив. Але належить зробити ще більше. Андрій Ігорович Іванов, як один з кращих топових менеджерів України склав чіткий план по підняттю підприємства на новий, більш високий рівень розвитку. В ім’я досягнення своєї мети – вивести АРК «Придунайська Нива» в число передових в області, він робить все можливе і подеколи навіть неможливе. Керівництво, фахівці підприємства намагаються виправдати його надії на те, що кожен член колективу поставиться до дорученої справи відповідально, не “халтуритиме» і не крастиме. Не можу сказати поки, що всі співробітники саме так і працюють … Хто не хоче або не може працювати по-новому, ми з ними розлучаємося. Ми всі, як і Андрій Іванов, зацікавлені в тому, щоб підприємство стало економічно міцним. Я вірю, що так воно і буде. Не стану перераховувати, що для цього вже зроблено, – люди своїми очима бачать, що новий власник підприємства виконує свої обіцянки. Дуже важливо те, що люди повірили йому і нам, новому керівництву. З вірою завжди легше, спокійніше, впевненіше працюється і живеться. Я думаю, все у нас буде добре. Незважаючи ні на що”.
Я також вірю. Тому, що знаю, як Андрій Іванов вміє досягати поставленої мети. Я бачу своїми очима, як крок за кроком він піднімає «лежаче» сільгосппідприємство в селі Долинське Ренійського району, як він займається підбором кадрів.
А результати діяльності аграрно-риболовецького кооперативу “Придунайська Нива” не просто помітні, а вражаючі. У розпалі – вилов товарної риби, коропа, товстолоба й амура, кажуть, найсмачнішої на Одещині.
Автор – Петро Хаджи-Іван