Втрата «Артемсолі» через російську окупацію змусила Україну імпортувати сотні тисяч тонн солі щороку. Відповіддю на цей виклик може стати відновлення історичного видобутку на Куяльницькому лимані. Проєкт не лише поверне країні продовольчу незалежність, а й врятує унікальну екосистему курорту від надмірної мінералізації.
Про це йдеться в матерiалi УНIАН.
Навесні 2022 року через окупацію Соледара Україна втратила «Артемсіль» — найбільше соледобувне підприємство Європи, яке покривало близько 90% внутрішнього ринку. Якщо до повномасштабного вторгнення держава активно експортувала сіль (понад 710 тис. тонн у 2021 році), то після втрати Донеччини та окупованого ще у 2014 році Криму опинилася в повній залежності від зовнішніх поставок.
За даними Державної митної служби, обсяги імпорту стрімко зросли: у 2024 році в Україну ввезли майже 750 тис. тонн солі. У 2025 році закупівлі за кордоном становили 415 тис. тонн на суму $49,6 млн, а Основним постачальником став Єгипет (понад 50% обсягів), а також Туреччина та Румунія.
Куяльник: повернення до витоків через століття
Рішенням для скорочення валютних витрат та забезпечення продовольчої безпеки може стати Куяльницький лиман на Одещині, де сіль видобували ще з XVI століття українські козаки та чумаки. Промисел зупинився у 1931 році після руйнівної повіні, адже тоді дешевша кримська та донецька сіль повністю закривала потреби СРСР. Сьогодення диктує нові умови — історичних альтернатив Куяльнику наразі немає.
У 2026 році було засновано ТОВ «Куяльницькі соляні промисли», мета якого — вилучення надлишкової солі з ропи лиману та її переробка на якісну харчову продукцію.
Що дасть реалізація проєкту:
-
300 000 тонн солі на рік — потенційний обсяг видобутку, що покриває близько 75% нинішнього імпорту та здатен повністю забезпечити харчові потреби України.
-
$30 млн інвестицій — запланований обсяг залучених коштів для будівництва сучасного солепереробного заводу та створення індустріального парку в межах Усатівської громади.
-
Економічний поштовх — нові робочі місця для регіону та збільшення податкових надходжень до місцевого бюджету.
Екологічний порятунок: вилучення солі задля збереження лікувальних грязей
Окрім економічного ефекту, вилучення солі є життєво необхідним для самого лиману. З 2014 року для поповнення водного балансу в Куяльник подають морську воду. За оцінками науковців НАН України, за цей час до водойми потрапило 1,2–1,5 млн тонн солей, а мінералізація ропи сягнула критичних 350 проміле і більше (історична норма становила від 29 до 269 проміле).
Надмірне засолення загрожує знищенням унікальної фауни (рачка артемії та личинки мотиля) та розрушенням структури знаменитих лікувальних пелоїдів (грязей). Контрольований видобуток солі на площах 100–200 гектарів дозволить компенсувати щорічний приплив солей та стабілізувати екосистему.
Європейський досвід:
Поєднання промислу та охорони природи давно працює в ЄС. У Словенії природний парк «Сечовельські солеварні» (750 га, Рамсарське угіддя) передано в концесію соледобувній компанії. Держава покриває лише 8% витрат на утримання парку, а решту фінансує сам промисел. Україна може застосувати аналогічну модель.
Нова карта соляної промисловості України
Експерти прогнозують: замість одного гіганта-монополіста в Україні формується диверсифікований ринок із кількох регіональних виробників. За умови стабільної роботи підприємств країна зможе повністю забезпечити себе сіллю за 3–5 років. Наприклад, Тереблянське родовище на Закарпатті здатне закрити потребу в технічній солі, тоді як Куяльник стане головним джерелом харчової солі.
Оскільки Куяльницький лиман є національним парком і курортом державного значення, реалізація проєкту потребує комплексної оцінки впливу на довкілля (ОВД), дозволів на спеціальне водокористування та узгодженої позиції Кабінету Міністрів України. За умови виваженого державного підходу Куяльник стане прикладом успішного поєднання відновлення промисловості та збереження природи.