Пам’ятки української історії та культури вже понад 30 років “живуть” на території українського Поділля, яке з 1992 року насильницьким шляхом відірвала від Молдови самопроголошена влада так званої “Придністровської Молдавської республіки”. Слово з трьох букв, яким росіяни так люблять називати окуповані частини чужих держав, не дає змоги потрапити українцям в унікальні місця славетних часів минулого. Так, на території села Валя-Адинке (перекладається з румунської як “глибока долина”), до нашого часу зберігається грот Устима Кармелюка, ватажка антикріпосницького повстання на Правобережній Україні у першій половині 19 століття. Значний час ці землі належали українцям, глибока долина забезпечувала гарний захист від нападів. У деяких історичних документах сказано, що в камені було висічено печі, ліжка, начиння та кілька храмів. Саме звідси походить і колишня назва цих теренів – “Монастирщина”.
Постать борця відомого українця, народного месника і борця з рабством – дуже символічна й для нинішнього опору України проти поневолення російською ордою.
Устим Якимович Кармалюк народився у 1787 році у селі Головчинці (нині Кармалюкове, Жмеринського району Вінницької області) у кріпацькій родині.
1812 року поміщик Пігловський віддав його в рекрути. Проте незабаром Устим Кармалюк утік і очолив ватагу кріпаків, що нападала на маєтки панів. Повстанський рух розгорнувся на теренах Літинського, Летичівського і Ольгопольського повітів тодішньої Подільської губернії Російської імперії, населення якої складали українські селяни.
Устима Кармалюка багаторазово заарештовувала російська влада. Влаштовувала фізичні покарання, ув’язнення і заслання до Сибіру. Але повстанський ватажок завжди знаходив можливість утекти.
Найбільших масштабів повстанський рух під проводом Кармалюка досяг у 1830 – 1835 роках. Він охопив усе Поділля, суміжні з ним райони Бессарабії, Волині та Київщини. Вважається, що у ньому взяли участь понад 20 тисяч селян, які здійснили понад 1000 нападів на поміщицькі маєтки.Багато років загони Кармалюка нападали на поміщицькі садиби, а захоплені там гроші та цінності роздавали біднякам.
У повстанському русі брали участь не тільки українці, але й поляки і євреї. Наприклад, соратниками Кармалюка були євреї Аврум Ель Іцкович, Абрашко Дувідовіч Сокольницький, Арон Віняр та Василь Добровольський, поляки Ян і Олександр Глембоцькі, Фелікс Янковський та Олександр Витвицький.
22 жовтня 1835 року у селі Шляхові Коричинці (нині Волоське, Деражнянського району Хмельницької області) Кармалюка застрелив із засідки шляхтич Рутковський. Для залякування непокірних селян тіло вбитого довго возили по подільським селам. Зрештою, повстанського отамана поховали у Летичеві.
Саме на Поділлі, де розверталися події 200-річної давнини, зберігся грот, видовбаний у кам’яній брилі 1830 року, який ще називають «хатою Кармалюка». У кутку кімнати складена піч, уздовж стіни є кам’яні лавки, пробито віконце. За переказами, саме тут ховався від переслідувачів Устим Кармалюк — «український Робін Гуд».
Цікаво, що пам’ятники Кармалюку є на території громад Вінничини та Хмельниччини (на фото) , а от на Одещині, на великій частині якої прокотився потужний селянський визвольний дух проти російського закріпачення, – жодної згадки. Навіть у контексті перейменувань через декомунізацію і деколонізацію, коли містечка й села Одещини підшукують нові назви своїм вулицям й скверам, – ніколи не надходило жодної пропозиції, пов’язаною з іменем Кармалюка.
Між тим, саме на кордоні з Одещиною, у невизнаному “Придністров’ї”, і знаходиться пам’ятне місце Кармалюка, яке має велике значення для українців, для самоусвідомлення нації, для підтвердження вікової боротьби народу проти російського гніту, який тепер ворог називає “освобождєнієм”… Найближчі українські села – Загнітків та Олексіївка, що відносяться до Кодимської громади Подільського району Одещини.
Проте легко потрапити на місце Кармалюка туристам не вдасться: усі ділянки кордону з окупованим росією “ПМР” з боку України – закриті, і ретельно охоронояються прикордонниками. Єдиний шлях – спробувати прокласти маршрут з боку Молдови, за умови проходження численних блок-постів, якими “псевдореспубліка” відгородилася з усіх боків.
Проте, село Валя-Адинке, первісна назва якого на диво збереглася, на відміну від сусідньої Ульянівки (проросійська влада “ПМР” плекає більшість радянських перейменувань), варте особливої уваги. Адже тут зберігся не лише грот Кармалюка, а одна з найстаріших церков Поділля!
Зараз церква зветься на честь Параскеви Сербської. Та історики стверджують, що задовго до заснування села тут з’явився чернечий скит. Ще у 15 сторіччі.
Вона розташована у ценрі села. У храму незвичайна архітектура — круглі стіни, викладені каменем, від якого походить назва всього району (Кам’янський).
Усередині храму дуже гарна акустика. Кажуть, що зводячи церкву, архітектор залишив у стінах порожнини — на кшталт органу. І зараз у відносно невеликому приміщенні будь-який звук розноситься, як у концертній залі.
Нагору ведуть сходи, кажуть, якщо потрапити сюди у Великодній тиждень, то за традицією, в ці дні мирянам дозволяють піднятись на дзвінницю і спробувати себе у ролі дзвонаря.
![](https://vtranse.life/wp-content/uploads/2023/04/1681889664746-1024x576.jpg)
Легендарна скеля з головою
Крім того, в селі Валя-Адинке є ще одне унікальне місце. Одна з головних визначних пам’яток села — Головатий камінь. Знайти цю скелю нескладно, вона височіє над околицями праворуч від дороги, якою в’їжджають у село.
Місцеві кажуть, що Головатий камінь є охоронцем сімейних цінностей. З цією скелею пов’язана місцева легенда про нещасне кохання. Кажуть, що шалено закоханий юнак, розлучений зі своєю коханою, від горя перетворився на камінь. І тепер сила його кохання допомагає у сімейних справах місцевим жителям, та й будь-якого туриста може підтримати у справах серцевих, якщо щиро попросити…
Як у Толкієна — нірки хобітів
Дном долини протікає річка Золота. Якщо прогулятися вздовж її русла, можна знайти безліч мальовничих дерев’яних містків, у яких обожнюють фотографуватися туристи.
А крім того, можна побачити башки. Це такий придністровський аналог житла хобітів із «Володаря кілець».
![](https://vtranse.life/wp-content/uploads/2023/04/IMG_0072-1024x683.jpg)
![Башки](https://vtranse.life/wp-content/uploads/2023/04/IMG_20210408_132252-1024x576.jpg)
Раніше жителі навколишніх сіл часто копали такі «нірки» у кам’яних схилах. Це було дуже зручно. Взимку такий підземний будинок легше опалити, а влітку температура в них не піднімалася вище ніж 18 градусів.
Зараз у таких будинках давно ніхто не живе, деякі башки місцеві жителі пристосували як напівпідвальні приміщення, решта просто згодом занепадає та обвалюється.
![Башки Валя Адынкэ](https://vtranse.life/wp-content/uploads/2023/04/IMG_20210408_131034-1024x576.jpg)
Грот Кармелюка
Ще нижче за течією Золотої річки можна дійти до Грота Кармелюка. Грот знаходиться на приватній території — на городі дуже привітної жінки, яку туристи кличуть бабця Катя.
Сам грот стоїть тильною стороною до дороги, якщо його обійти, то потрапляєш до затишної кімнати, видовбаної просто у величезному валуні.
![Грот Кармелюка](https://vtranse.life/wp-content/uploads/2023/04/IMG_0067-1024x683.jpg)
За легендою, тут і ховався від переслідувачів славнозвісний народний месник Устим Кармелюк. Очевидно, що народні перекази «закопали» десь поблизу його награбовані скарби. Щоправда, не всі погоджуються з такою версією.
Адже видовбати в скелі таке приміщення одразу і швидко неможливо. Тому, швидше за все, цей грот був одним із тих чернечих скитів, яких було чимало в тутешеніх місцях.
Ще трохи «страшних казок на ніч»
![](https://vtranse.life/wp-content/uploads/2023/04/IMG_8649-1024x576.jpg)
Принаймні, польський письменник Генріх Сенкевич у романі «Вогнем і мечем» поселив її саме у цих місцях. Він стверджував, що це була наймогутніша відьма на всій території Речі Посполитої. Вона жила в глибині похмурого яру, і вхід до її оселі охороняли перевертні та злі духи. Хто намагався потрапити до її будинку без запрошення,- пропадав безслідно…Усі ці неповторні місця, ми переконані, мають стати доступними кожному українцю, який прагне знати більше про історію свого народу й держави. Проте, поки продовжується російсько-українська війна, поки славетні воїни України виборюють Свободу, історична спадщина українців залишається на окупованій москвою території із західного боку Одещини…Автор – Роман Петровський