На території Татарбунарської громади Білгород-Дністровського району озеро Сасик, що є одним з найбільших в Україні, почало підмивати й руйнувати береги. Зокрема у селі Глибоке, де вже почав розмиватись та обвалюватись берег, разом із яким зазнає пошкоджень стародавній цвинтар – велике кладовище буджацьких козаків.
Вивченням козацького цвинтаря зайнялася громадська організація «Україна Інкогніта», основною метою якої є порятунок культурної спадщини. У своєму дописі на Фейсбуці члени громадської організації розповіли історію появи цвинтаря буджацьких козаків біля озера Сасик, та зазначили, що мають на меті його збереження.
Багато таких цвинтарів сьогодні вже зруйновані радянською владою, яка мала на меті знищення історичної пам’яті українського народу. Серед них автори допису зазначили згадані у книзі Миколи Моздира великі козацькі цвинтарі на Трахтемирові, під Кумейками, при Межигірському монастирі, біля Олешківської та Кам’янської Січі. Відомо, що цвинтар у Суботові було розбито на бут, після чого там збудували колгоспний свинарник. Діячі громадської організації припускають, що близько 70% старовинних українських некрополів були зруйновані радянською владою.
Прямо зараз під загрозою знаходиться вищезгадане козацьке кладовище, що знаходиться за 15 кілометрів на південь від Татарбунар, на березі озера Сасик, в селі Глибоке, що входить до складу громади. Наразі цвинтар підмивається, через що обвалюється у лиман. Як зазначають громадські діячі, вже можна побачити людські кістки, старі дошки домовин та старовинні хрести, що падають вниз.
Вважається, що озеро Сасик – найбільше в Україні площею 215 квадратних кілометрів. Тим не менш, більшість площі його водного дзеркала є штучною водоймою. Тому найбільшим природним озером в Україні є Ялпуг.
Раніше озеро ділилося на дві частини, одна з яких була прісноводною, а більша та південніша – солоною. Проте у 1978 році радянська влада вирішили її опріснити з метою розведення риби та зрошення. Для цього озеро відокремили від моря насипною дамбою та підвели до нього канали від Дунаю, щоб вимити сіль. Але спроба виявилася невдалою, у результаті чого відбулося лише збільшення площі озера та перетворення його на солоний лиман.
Цікава й назва водойми: озеро має тюркське походження, Сасик, та часто його ще називали Кундук.
До захоплення Бесарабії росією тут було татарське поселення Самсонд, яке згодом спалили російські вояки. У 1806-1812 роках на цій території був хутір Нестора Будецького. Діячі громадської організації припускають, що, імовірно, він був козаком-художником.
У 1822 році тут дозволили поселитись болгарським колоністам, які прийшли із поселення Ескіполос, і назвали свою колонію так само.
Згодом, у 1856 році Південна Бессарабія (по річку Дністер) відійшла від росії до Молдавського князівства, васалу Османської імперії, згідно з Паризьким трактатом. Болгари, що не бажали залишатися під владою турків, покинули поселення й вирушили у бік Таврії. Ось тоді на їх місці й поселилися молдавани та родини Буджацьких козаків, які облаштували козацький цвинтар – традиційний для південних районів України, в яких майже не було дерева, а надгробні хрести витесувались із вапняка.
Сам цвинтар розташували на високій терасі над північною прісноводною частиною озера Сасик. Тоді ще води озера не доходили до схилу тераси.
Наразі громадська організація «Україна Інкогніта» намагається врятувати історичну спадщину часів козацтва. Цієї зими активісти планують роботу із козацькими цвинтарями Одеської області, зокрема в селі Глибоке Білгород-Дністровського району. Громадські діячі впевнені, що унікальний об’єкт треба зберегти, тому закликають усіх охочих допомогти проєкту фінансово.
Світлини були зроблені членом команди Максимом Назаренко, що наразі боронить Україну у складі ЗСУ.
