“Безпека дітей – на першому місці”, – таке завдання поставила собі Степанівська громада, що у Роздільнянському районі на Одещині. Вона об’єднує 7 тисяч мешканців і 21 населений пункт. Через повномасштабну російську агресію, що розпочалась 24 лютого 2022 року, сільська малеча не змогла далі вчитись, як зазвичай. Тож освітянам довелося перейти у дистанційний формат. А тим часом дорослі будували укриття, волонтерили на армію, плели сітки, готували смачненьке для своїх захисників, донатили ЗСУ, розселяли біженців. Разом громада робить все можливе, щоб допомогти одне одному і підтримати у важкий час.
Як змінилося життя Степанівської громади під час війни, дізналась СИЛА ГРОМАД.
Захист і безпека. Місцева влада доклала великих зусиль, щоб повернути дітей за парти. Вже з другого півріччя 2022/2023 навчального року освітяни змогли викладати уроки очно. Для цього у центральній садибі, селі Степанівка та у с. Яковлівка (старостинський округ) облаштували спеціальні укриття. Перенесли сюди нові парти, дошки, встановили нові вбиральні, яскраві лавки, освітлення, а труби з комунікаціями обшили деревиною.
“Спочатку було досить важко. Дуже часто були тривоги, навіть так що по декілька разів доводилось спускатись у сховища, деякі діти боялися, плакали, спускалися тільки з батьками. Але поступово ми звикли до тривог”, – розповіла Марія Загребельна, директорка Степанівського ліцею.
У самій будівлі школі також чимало змін: тут встановлена потужна пожежна сигналізація, до нового навчального року відкриється клас інформатики, кабінет захисту України та клас безпеки, де завершується ремонт.
Для школи в селі Яковлівка Степанівської громади на початку зими придбали генератор, аби освітній процес не зупинявся в умовах відключень електрики. Тут стали до очних уроків з 1 лютого. А перед тим громада попіклувалась про те, щоб облаштувати якісне укриття. Його не тільки відремонтували, а й розбили по зонах: навчальна, ігрова, спортивна і навіть сцена для виступів.
Поряд з планом евакуації, – малюнки на стінах, що з’явились з-під пензлів тутешніх креативних вчителів. На стільцях – теплі покриття, які дбайливо прикріплені до кожного ослінчика, аби кожній дитині було зручно й тепло.
Вдосконалити оснащення укриття школі допоміг Міжнародний фонд ЮНІСЕФ, розповіла директорка закладу Лариса Бойченко.
“За кошти ЮНІСЕФ було придбане мультимедійне обладнання, дошка, проектор, докумиент-камера, а також окремо облаштований клас для першокласників. Бо ми перш за все, переживаємо за їх психологічне здоров’я, тому вони в нас навчаються окремо”, –
А от дитячі садки поки не працюють, але чекають, що на їх квітучій території загомонить малеча. Окремих підвальних приміщень у будівлях немає, тому місцевій владі доведеться виділити кошти на їх облаштування, пояснює голова громади Наталія Бараненко.
У зв’язку з деколонізацією у населених пунктах Степанівської громади були перейменовані кілька вулиць. Аби люди не витрачали кошти на нові таблички, місцева влада замовила їх централізовано, в єдиному стилі. Видають своїм мешканцям навіть з гвіздочками, аби людям легко й зручно було почепити на своє обійстя.
Загалом Степанівська громада виглядає досить облаштовано: тут гарні дороги й тротуари, багато зелених зон і дитячих майданчиків, а нещодавно збудований міст між двома селами місцеві навіть жартома назвали “вікном в Європу: тут встановлені нічні ліхтарі, що живляться від сонячних панелей, якісне дорожнє покриття, нові зупинки. Історія його будівництва налічує більше десятка років, розповіла голова громади Наталія Бараненко, та роботи вдалося завершити перед самим початком війни:
“Ми знайшли проект, який був раніше зроблений, Служба автомобільних доріг провела його коригування, частково виділила кошти, один рік, другий. Тому що вартість реконструкції мосту була близько 64 мільйонів гривень, роботи були завершені до кінця 2021 року”, – ділиться Наталія Вікторівна.
Проте, стан доріг в громаді – це ще один виклик для місцевої влади. Адже до складу Степанівської громади входить багато малонаселених пунктів, де мешкає 50-100 людей, а дістатися до них важко.
“ Є віддалені села, які знаходяться за 5-7 км від державної дороги, і в нас зв’язок з ними проблематичний. Наприклад, село Широке, нам можна до нього дістатися тільки через місто Роздільну, маю на увазі центральні дороги. Ми не говоримо про польові дороги, бо по нимми не можемо провезти дітей до школи. Якщо далі просуватися до Марківського чи Гаївського старостату, – там дуже багато сіл, в яких проживає 50 чоловік, 150 чоловік, – там усі під’їздні шляхи перебувають на балансі Служби місцевих доріг. Ми розуміємо, що в держави немає коштів на них, а для нас вони важливі, бо це основні дороги для сіл. Я вважаю, хай в цьому селі проживає 10 чоловік, але кожна людина має право на якісну послугу: вона повинна мати воду, освітлення і під’їзні шляхи, тому що – не дай Боже щось станеться”, – пояснює пані Наталія.
Минулого року місцева рада виділила 4 мільйони гривень у якості субвенції для Служби місцевих автодоріг, яка відремонтувала дороги до віддалених населених пунктів Плавневе та Труд-Куток, де останій раз шляхи ремонтувалися років з 30 тому. І продовжує опікуватись дорогами до інших населених пунктів.
Як би не було важко, Степанівська громада як і вся Україна, не сидить склавши руки, а допомагає своїм воїнам, тероборонівцям, прикордонникам. Дорослі продовжують готувати смачненьке на передову, діти передають малюнки, плетуть обереги для захисників. Також проводили благодійні ярмарки, де збирали кошти для ЗСУ, а до Дня Конституції України на запрошення очільниці громади тут вперше пройшов концерт вокального гурту “Зоряни”, який виконав українські пісні, вшанувавши пам’ять полеглих воїнів.
Більше про те, як Степанівська громада працює задля Перемоги – у ВІДЕО від СИЛИ ГРОМАД:
Авторка – Оксана Піднебесна