В 1827 році місто було однією з найбагатших німецьких колоній, де серед розвиненого землеробства активно займалися тваринництвом. Арциз славився і чималою кількістю голів великої рогатої худоби, але провідне місце займали саме коні.
Вже в 1859 році проходили знамениті арцизькі базари, де продавалися коні, вівці, велика рогата худоба, шерсть, зерно тощо. Тут пульс економічного життя Бессарабії проявлявся найяскравіше. Арциз був осередком німецького етносу. Арцизький кінний ринок був відомий далеко за межами Бессарабії. Німці постачали ринку першосортних коней, займалися їх розведенням.
“Тільки уявіть! До Арцизу 160 років тому назад за найкращими породами коней приїжджали купці з Франції, Туреччини, Польщі. Бувало, що за день турецькі купці купували по 50-60 тварин. Такий ринок був добрим джерелом доходу! Усі адміністративні та розважальні витрати покривалися завдяки ринку. Жодних особливих зборів не існувало на ньому. Населенню доводилося чистити та підтримувати порядок після та під час роботи ринку та на цьому заробляти. В результаті почали виникати торговельні та промислові підприємства. Тоді ж бельгійська компанія почала прокладати залізничну колію Аккерман-Бессарабська. Далі була побудована залізнична станція, депо, майстерні, ткацька фабрика та багато іншого. Тож саме кінський ринок став одним із поштовхів розвитку Арцизу”, – згадує Павло.
Як багато десятків років тому бессарабські німці, Павло почав відроджувати свій кінний двір за аналогією ХІХ сторіччя на захаращеному сміттям пустирі за межами Арциза. Він разом із родиною та друзями восени прибрав територію та посадив невелику алею із трьохсот акацій. Поруч ще влітку побудували критий загін для коней. Огородили ділянку, адже це тварини табунні, і їм необхідно багато руху та емоцій.
Павло зізнається, що про нову локацію дуже швидко дізналися містяни. Особливо раділи новим улюбленцям на кінному дворі діти. Чоловік помітив, якими щасливими після спілкування з цими граціозними тваринами стають цілі родини, що знаходяться в постійній нервовій напрузі через війну. Тим паче останніми роками стала популярною іпотерапія як метод лікування багатьох захворювань, бо ж коні – це окремий світ, повний таємниць, нескінченної доброти та щирості. Саме цього людям не вистачає під час війни, зокрема, сучасним підліткам, що стали заручниками гаджетів. Підприємець підкреслює, що для декількох арцизьких сімей останнім часом стало доброю традицією щодня приходити та приносити коням моркву і яблука.
Павло називає свою ініціативу навіть не проєктом комерційного напрямку, а радше – соціальною ідеєю, яких зараз дуже мало. Каже, не знає, яке продовження вона отримає – чи то розведенням спортивних коней, чи то розвитком екотуризму. Найголовніше, щоб на такій щедрій та прекрасній землі на півдні Одещини, в усій Україні наступив омріяний мир та наша держава здобула Перемогу.
А зараз Павло ділиться тільки найближчими планами. Каже, що його кінний двір поповниться незабаром ще п’ятьма-шістьма скакунами. Підприємець має намір також облаштувати в своєму екокуточку штучну водойму, придбати канарок та фазанів, кізочок та баранчиків. Просто Павло хоче зробити все, аби містяни, що відвідають кінний двір, опинилися в атмосфері позитиву та природньої гармонії. Вже і зараз тут облаштований дитячий майданчик, декор з елементами кінної упряжі та різними атрибутами.
Але, безперечно, найбільшою окрасою є коники, які спокійно бігають у так званих «левадах» та своїми розумними очима наче задивляються в зранені війною душі їхніх відвідувачів.
Можливо, після Перемоги, Арциз поверне свою колишню славу, бо тут замисляться над відкриттям іподрому та почнуть розвивати кінний спорт. Важливо, щоб арцизького підприємця Павла Гафінця підтримало якнайбільше однодумців.