Зміни в керівних кабінетах флагманів аграрної науки — подія завжди резонансна. У Селекційно-генетичному інституті — Національному центрі насіннєзнавства та сортовивчення відбулися вибори тринадцятого директора. Перемогу здобула Раїса Вожегова, доктор сiльськогосподарських наук, яка з лютого 2026 року виконувала обов’язки очільниці закладу. Подія пройшла за всіма процедурними вимогами, хоча офiцiйних результатів голосування так i не було оприлюднено. Втім, сухості офіційних звітів явно бракувало найголовнішого: елементарної людської вдячності та пошани до людини, яка віддала інституту понад три десятиліття свого життя.
З офіційних новин дивовижним чином зникло ім’я заслуженого працівника сільського господарства, члена-кореспондента НААН України В’ячеслава Михайловича Соколова, який очолював цю державну установу 33 роки поспіль. Ера його керівництва — це не просто сторінка в історії, це ціла епоха, протягом якої Селекційний інститут не просто вистояв у найтемніші часи перебудови та економічних криз, а й став потужним науковою установою світового рівня.
День поля Селекційно-генетичного інституту у ДГ “Покровське/Фото: Оксана Піднебесна
Здобутки й перемоги, про якi не згадують?
Сьогодні Одеська область пишається рекордними врожаями: цьогоріч аграрії регіону зібрали вражаючі 5,2 мільйонів тонн збіжжя. Проте у гучних рапортах посадовців чомусь «забувають» вказати вирішальний факт: понад 80% посівних площ зернових на Одещині — це сорти саме одеської селекції. За кожним зібраним колоском стоїть багаторічна кропітка праця науковців, як замймалися новими розробками, сортовивченням та зумiли донести цi знання агровиробникам! Таку велику роботу десятиліттями організовував і спрямовував В’ячеслав Михайлович Соколов.За часи його керівництва в інституті сформувалася сузір’я видатних учених. Поруч із В’ячеславом Михайловичем працювали такі світочі української науки, як академік Адольф Стельмах, академік Савелій Пилиповіч Лифенко, академик Микола Антонович Литвиненко, академiк Анатолій Адамович Лінчевський, академік, член-кореспрондент Олександр Iлліч Рибалко та ціла плеяда фахiвців, чиї імена золотими літерами вписані у світову аграрну науку.
Сьогодні розробки одеських науковців вийшли далеко за межі України. Понад 14 сільськогосподарських культур, виведених в Одесі, успішно вирощують у Молдові, Туреччині, Узбекистані, Казахстані та навіть на безмежних посівних площах країни-агресорки, де досі користуються здобутками нашої генетики. В Одесі під керівницвом В’ячеслава Соколова на мiсці застарілої будівлі 30-х років було побудовано сучасний лабораторно-насіннєвий комплекс. Вiн сучасний, просторий та оснащений за останнім словом науки.
У різнi часи, i в різних куточках України журналісти СИЛИ ГРОМАД неодноразово відвідували масштабні Дні поля, якi організовував Селекційно-генетичний інститут і на власні очі бачили результати, якi приносять новітні розробки сортiв та гiбридiв одеської науки. Такий потужний фундамент залишив після себе В’ячеслав Михайлович.
Тривога за майбутнє та нові ризики
Зберегти це величезне надбання і не розгубити його в жорстких воєнних реаліях, у яких ми зараз живемо — це головний біль і найбільше переживання всього колективу Селекційно-генетичного інституту та його багаторiчного керiвника, пана Соколова. Вiн тричi переобирався на посаду директора: у його часи вибори завжди проходили на гідних позицiях, без раптових звiльнень чи непорозумiнь.
Проте В’ячеславу Михайловичу одразу анулювали попередню домовленість щодо його переходу на посаду почесного радника інституту.
Сам він це коментує так:«По-перше, за законом у свої 77 рокiв я вже не мав права претендувати на посаду директора. Хоча до цього тричі поспіль перемагав на виборах і за весь час не звільнив жодної людини. По-друге, я й сам не прагну повернутися до влади — це неможливо ані фізично, ані юридично. Але я не можу просто так піти й дозволити, щоб мене безпідставно звинуваували як «попередника».
«Я хочу висловити щиру особисту вдячність усім співробітникам інституту, адже майже кожного з них я особисто приймав на роботу, починаючи з 1993 року. Для мене цей колектив — справжня родина, а здобутки – не лише мої, а всього колективу. Щиро дякую за наші спільні результати та успіхи, яких ми досягли разом!»,— зазначає В’ячеслав Михайлович.
Тим часом нове керівництво вже розпочало реформи. І йдеться не лише про оновлення меблів у кабінетах. Найбльше занепокоєння ,
Найбільше занепокоєння викликає те, що науковий напрям селекції пшениці планується зробити лише “максимально можливим” серед інших, а сам Інститут кліматично орієнтованого землеробства перевести за тією ж адресою. Це може призвести не просто до зміни назви установи, а й до змінювання напрямів діяльності установи, що є недопустимо.
Така ситуація викликає неабияку тривогу у науковій спільноті, адже бренд Селекційно-генетичного інституту (СГІ) — це всесвітньо визнаний знак якості, втрата якого тягне за собою серйозні репутаційні та юридичні ризики.
Водночас лишаються невирішеними фундаментальні проблеми. Головна з них — кадрова. Через низькі зарплати молодь неохоче йде у фундаментальну науку. Намагаючись розв’язати це питання, В’ячеслав Соколов заклав основи важливого соціального проєкту — будівництва великого житлового комплексу, де передбачено службові квартири для молодих науковців. Про це він неодноразово наголошував на публічних заходах, розуміючи: без молоді немає майбутнього.
«Ми праюємо на ваших полях!»
Наукові інституції тримаються не на табличках на фасадах і не на нових кріслах у кабінетах. Вони тримаються на традиціях, школі та наступності. В’ячеслав Соколов передав новому керівництву не просто установу, а працю кількох поколінь, яка годує Україну та світ.
Сьогодні важливо, щоб за новими ініціативами та реформами не було втрачено той унікальний науковий потенціал, який створювався понад 100 років (Нагадаємо, Селекційно-генетичний інститут був заснований в 1912 році). І першим кроком до збереження цієї гідності має бути проста людська та професійна дяка людині, яка присвятила цьому інституту все своє життя.
Нагадаємо: гасло Селекційно-генетичного інституту був i залишається вислiв: «Ми праюємо на ваших полях!»
Авторка – Оксана Пiднебесна