У мирному житті – моряк, у воєнні часи – волонтер. Одеський волонтер Юрій Бесараб родом з Херсона із початку повномасштабної війни допомагає як військовим, так і переселенцям з Херсонщини. Про волонтерство, єдність херсонців, взаємодопомогу та стан на деокупованих територіях чоловік розповів у інтерв’ю Суспільному.
Наразі ми перебуваємо в гуманітарному штабі, який облаштували ви власноруч. Розкажіть, з чого почалося ваше волонтерство?
Перше, що я робив — це дзвінки знайомим, що потрібно зробити, яким чином допомогти. Це було трохи хаотично, але вже через тиждень я дзвонив друзям за кордон, нашим херсонцям, які живуть за кордоном в Америці, Канаді й казав, що потрібна допомога.
Перший час — це були ліки, харчі. Дякую багатьом, хто відгукнувся, відгукнувся особисто, тому що вони знали мене особисто, знали ситуацію, тому що всі канали тоді кричали 24/7, що відбувається в Україні.
24 лютого ви не поїхали з країни, не повернулися до своєї роботи. Ви вирішили залишитися тут і допомагати. Чому?
26 числа мені подзвонив мій товариш з Батумі, Грузії. Ми з ним познайомилися в морі й це був мій капітан. Він подзвонив і каже: “Юра, забирай свою сім’ю, я купив квартиру спеціально для тебе, для твоєї сім’ї, тому що я знаю що таке війна з Росією. Там не буде ніяких правил, там не буде нічого доброго, повір мені”. Його слова були таким важелем, що втекти ми можемо всі. Але тоді навіщо ми чинимо спротив? Саме його слова стали фундаментальними. Я нікуди не поїхав і я йому сказав: “Алекс, я нікуди не поїду”.
Я за 21 рік в морі міг лишитися за кордоном, жити в будь-якій країні. У мене були можливості — я цього не зробив. Якщо я цього не зробив в мирний час, то я тим більше цього не зробив у воєнний час.
Зараз ми перебуваємо в волонтерському штабі організації “Ми — херсонці”. Ви допомагаєте як переселенцям, так і військовослужбовцям. Розкажіть про цей напрямок роботи.
Перший місяць це була така активна допомога людям в окупованій території, в Херсоні. Скажімо так, розкачували допомогу для військових. Основне це було ліки, медично-тактичні аптечки. І разом з клубом Ukrainian club of Moncton, вони закуповували за кордоном, пересилали до Варшави, мої друзі з Варшави привозили це сюди й тут передавали особисто в підрозділи для військових.
Ми дуже багато закупили турнікетів, кровоспинних бандажів: те, чого тут неможливо було знайти. Це купувалося за кордоном, присилалося по можливості і тут роздавалося в підрозділи.
Про відданість наших українців і готовність допомогти, віддати останнє. Знаю, що є одна історія про бабусю, яка приносила сюди вам свої овочі, фрукти, які вона вирощувала сама і говорили вам: “Передайте нашим пацанам, віддайте нашим військовим”.
Це жіночка, я її зустрів на вулиці влітку, при 35 градусній жарі. Вона продавала яблука, сливи, домашні овочі. Я просто до неї підійшов, ну жара така, вона сиділа на землі і продавала. Я підійшов, скажу: “Що ви тут робите? Йдемо до мене”. Вона — ні, не піду. Я з нею знайомлюся. Бабуся Віра, 82 роки, вона живе 60 кілометрів від Одеси. Вона кожні два тижні приїздить до Одеси, щоб продати те, що в неї на городі, що природа дала. Таким чином я з нею познайомився, вона подивилася чим ми займаємося і потім вона сама каже: якщо ти їздиш до хлопців, передай від мене оці яблучка, грушки, сливки, помідорчики, зелень, виноград вона приносила.
Це не просто приклад. От так має себе вести кожна людина, по совісті. Не те що вона там останнє віддала, вона за 60 км приїхала і привезла відро груш для того, щоб я міг передати їх хлопцям. І вона казала: “Я пережила вже одну світову війну. Я ніколи не думала, що я у своєму житті ще одну буду жити. Я вже своє віджила, а от хлопці нехай будуть жити”.
Нещодавно ви їздили на деокуповані території Херсонщини, зокрема ви були на відкритті відділення Укрпошти. Розкажіть про цей досвід.
Моя знайома Тетяна Морозова запросила, щоб я допоміг їй. Велика Олександрівка — це Херсонська область, деокупована територія. Там люди прожили в окупації сім місяців. Так, там було відкриття відділення Укрпошти. Знаєте, дуже багато сіл, які були дуже розвинуті, вони зараз мертві, там зараз познищували все орки.
