Як живе Краматорськ у зоні бойових дій? Інтерв’ю міського голови О. Гончаренка

Олександр Гончаренко про те, як Краматорськ, що став великим транспортним хабом українського опору, готується до оборони і частково відновлює мирне життя.

Автор: Дмитро Синяк

---

«Наступної ночі після того, як було узгоджене це інтерв’ю, Краматорськ зазнав авіаракетного удару. Олександр Гончаренко так написав про це на своїй сторінці у Facebook: «Нічний авіаракетний удар по Краматорську. «Звільняють» нас від промисловості. За попередньою інформацією без жертв, але серйозні пошкодження на двох підприємствах міста…».

Нічний авіаракетний удар по Краматорську 5 червня

 

Довкола міста весь час чути вибухи ракет і снарядів. Вони розриваються під Бахмутом, Соледарськом, Слов’янськом та Лиманом. Краматорськ і сам весь час зазнає ударів російської авіації та артилерії. 5 травня дві півтонні російські бомби впали на центр міста, 6 травня росіяни розбомбили цех на одному з міських підприємств, 7 травня півтонна бомба впала на селище Малотаранівка, 25 травня одна російська ракета потрапила у недобудований дім у спальному районі Краматорська, а інша вибухнула у приватному секторі, 3 червня ще одну ракету збили над містом підрозділи української ППО. Через це міський голова Краматорська Олександр Гончаренко почувається як на передовій. Він розповів про те, яка ситуація у місті та як зараз готується його оборона.

 

Міський голова Краматорська Олександр Гончаренко

 

Якими для вас були перші дні війни?

– Ми на війну очікували, адже тут, на Донбасі, її наближення відчувалося давно. Морально ми були готові до бойових дій, пам’ятаючи події восьмирічної давності. Тому паніки не було і близько. Хоча ми не думали, що станеться повномасштабний напад росії на всю Україну. Ми працювали, посилювали оборону і готувалися захищати своє місто. Багато містян готували коктейлі Молотова, плели маскувальні сітки тощо.

Що зараз відбувається у Краматорську?

– Ворог обстрілює сусідні міста, особливо Слов’янськ та Лиман, у яких зараз найгірша ситуація. Обстрілів зазнають також Бахмут, Св’ятогірськ та Соледар, до яких від Краматорська 40-45 км. Вибухи снарядів, які розриваються там, добре чути у нашому місті, і ми розуміємо, що нашим сусідам зараз непереливки.

Найстрашніший удар по Краматорську був 8 квітня, коли по переповненому вокзалу росіяни вдарили «Точкою У». Розкажіть про нього.

– За тиждень-два до цього керівник області Павло Кириленко, а також практично всі міські голови, закликали зберігати максимальну обережність, наголосивши на збільшенні обстрілів з боку росії. Краматорськ тоді атакували кожні 3-4 доби. Були і ракетні удари, і авіаналіти. А потім трапився цей жах. Від російської «Точки У» загинули 59 мирних жителів, 38 з них померли на місці. У той час Краматорський вокзал був таким собі евакуаційним хабом для Луганської і Донецької областей, всі потяги подавалися до Краматорського вокзалу, загалом потягами з Краматорська виїжджали від 4 до 8 тис. людей на добу. Лише залізницею нам вдалося евакуювати близько 75 тис. осіб. І тут вибух цієї ракети. Він змусив виїхати навіть тих, які зарікалися залишати громаду.

 

Від російської «Точки У» на вокзалі у Краматорську загинули 59 мирних жителів

 

Скільки жителів зараз залишилися у Краматорську?

– Близько чверті, тобто тисяч п’ятдесят п’ять-шістдесят. До війни населення Краматорська сягало 220 тис. осіб. Протягом останніх тижнів тисяч десять жителів, на жаль, повернулося. Ми підрахували це за даними мобільних операторів, за об’ємом сміття, за споживанням води. Чому я кажу «на жаль»? Бо що більше людей, то більшою є кількість проблем, які нам треба буде вирішувати у разі ескалації бойових дій. Йдеться про медичну і про гуманітарну допомогу, про надання комунальних послуг тощо. Вже зараз ми маємо перебої з електрикою та водопостачанням, а газу немає зовсім, бо перебито магістральний газопровід, і відремонтувати його немає можливості через інтенсивні бойові дії. А власні запаси газу у нас закінчилися 23 травня. Тому дедалі більше мешканців скаржаться на погану якісь послуг, дедалі більшій кількості людей треба пояснювати, чому ми працюємо так, а не інакше. Також що менше людей, то меншим є ризик загибелі чи поранень у разі ескалації бойових дій.

Чому люди повертаються до небезпечного прифронтового міста?

– Дехто повертається, щоб просто взяти літні речі, інші прагнуть перевірити, що з їхніми оселями, виконати якісь прохання друзів та родичів. Ще інші не мають сили жити у приймах, сумуючи за своїми домівками. За нашими оцінками, 10-15% тих, хто повернулися, хочуть працювати, бо бачать, що у місті нічого «надзвичайно страшного» не відбувається. У нас, до речі, ожили й медичні заклади, куди повернулися деякі лікарі з Дніпра та інших сусідніх міст, бо там вони були без роботи. Зараз у Краматорську вони мають можливість заробити на 50% більше, ніж у мирний час.

А за рахунок чого?

– Доплати йдуть з бюджетів різного рівня, але найбільше – з місцевого. Головне, що ми не вибиваємося із встановлених меж, тобто заплановані витрати залишаються на попередньому рівні. Цього вдається досягти завдяки різкому зменшенню кількості працівників. От, наприклад, у комунальників зараз бракує 30-40% персоналу. А замість 30-ти водіїв зараз сміття вивозять 8. Відповідно на решту персоналу навантаження зростає. Я вважаю, що цілком логічно подвоїти зарплати цій решті.

Отже, саме місцева влада ініціює збільшення зарплат працівникам міських установ?

– Кожне комунальне підприємство приймає рішення щодо цього окремо, виходячи з обсягу надходжень та власного бюджету. Міська рада погоджує це, якщо бачить, що те чи інше підприємство «тягне» додаткове фінансове навантаження і не перевищує раніше запланованих витрат. Якщо зарплати не підвищити, життя у місті може зупинитися. Водії тролейбусів, наприклад, отримували до війни 15 тис. грн, а зараз – 18-20 тис. грн. У нас залишилося лише 30 таких водіїв, при тому, що всі пасажирські перевезення у місті з 25 лютого є безкоштовними. Автобусами ми не можемо перевозити людей через складності з пальним, тому від водіїв тролейбусів залежить дуже багато. Ми забезпечили кілька машин спеціальними акумуляторами, які дають можливість мати автономний запас ходу. Такі тролейбуси їздять до прилеглих сіл, і саме вони є зараз єдиним засобом сполучення цих сіл із Краматорськом.

Якщо у міському бюджеті є кошти на збільшення зарплат, значить, є сякі-такі податкові надходження, чи не так?

– Виконання бюджету зменшується з кожним місяцем, але завдяки «багатим» січню та лютому у загальних показниках падіння відносно невелике – у середньому 80% за результатами п’яти місяців. Тобто поки що грошей вистачає, але ніхто не знає, скільки ще триватиме війна. Якщо ситуація збережеться на нинішньому рівні, влітку ми отримаємо близько 50% надходжень до бюджету. До кінця року має вистачити, а згодом повинна запуститися наша промисловість, яка простоює з 1 березня. Багато підприємств виплачують зарплати своїм працівникам, тобто ПДФО від них ми отримуємо. Та якщо восени промислові підприємства хоча б частково не відновлять роботу, у нас можуть початися фінансові проблеми.

Чи працює у громаді малий бізнес, чи відкриті магазини?

– Працює близько 10% малого бізнесу, переважно це невеличкі продуктові магазинчики. Загалом, мабуть, 30-35% продуктових точок відкрито, міські банкомати поповнюються готівкою. Працюють також близько 20% аптек. Так, є певні проблеми, не кожного дня у нас буває дизельне пальне або той чи інший бензин, але раз на три доби його таки можна купити. Інших критичних проблем я наразі не бачу.

 

Обстрілами росіяни руйнують заводи Краматорська

 

Чи надходить до громади гуманітарна допомога?

– Близько 70-75% тих, хто зараз живе у Краматорську, – це люди похилого віку, пенсіонери. Гуманітарна допомога для них є своєрідною компенсацією подорожчання продуктів. Ми отримуємо її за лінією Офісу Президента, а також від різних європейських фондів та громадських організацій. З 55 тисяч наших мешканців близько 40 тисяч цю допомогу отримали щонайменше один раз. Кожного дня ми видаємо по 500-600 наборів з фіксацією кожної людини за місцем проживання, з паспортними даними тощо, щоб не допускати зловживань.

Чи створено у Краматорську територіальну оборону?

– Так, звісно, і дуже потужну. Вона є одним з підрозділів Збройних Сил України. Крім неї, ми створили при Краматорській міській раді добровольчий батальйон, який, не входячи  до складу ЗСУ, займається охороною об’єктів критичної інфраструктури, таких як фільтрувальна станція, склади з гуманітарною допомогою, банки, поштові відділення тощо. Хлопці роблять це безкоштовно, натомість отримують посилену гуманітарну допомогу від нас. На жаль, законодавство не дозволяє фінансувати збройні добровольчі формування з місцевого бюджету. Міноборони їх теж фінансувати не може. Думаю, Верховній Раді треба буде якось вирішити цю проблему, якщо війна затягнеться надовго. Багато бійців нашого добробату – фізичні особи-підприємці, які через війну втратили роботу. А закрити свої ФОПи вони зараз не можуть, бо у зоні бойових дій всі бази даних не працюють. Між тим, у законодавстві вказано, що ФОП не може бути працівником місцевого самоврядування. Такий-от глухий кут.

 

Під обстріли неодноразово потрапляли і житлові будинки у місті

 

Чи зростає злочинність у місті?

– Навпаки, зменшується. Зменшення злочинності пов’язано, по-перше, з виїздом 3/4 мешканців міста, а по-друге, з великою кількістю озброєних військових у Краматорську. Крадії розуміють, що з ними жартувати не варто. По-третє, із забороною продажу алкоголю.

Чи є у Краматорську проросійські настрої?

– Я не помилюсь, якщо скажу, що 8 років тому, коли росіяни на чолі з терористом гіркиним вдерлися до Краматорська і  Слов’янська, росії симпатизували близько 35-40% населення. Але потім, коли місто було звільнено від так званої «ДНР», навіть ті, хто мріяв, що Донбас буде включено до складу рф, почали розчаровуватися. Тепер росії толерують не більше 2-3% наших мешканців. У чергах за «гуманітаркою» ці люди, часто перебуваючи у стані сп’яніння, навіть загрожують іншим. Мовляв, «от наші прийдуть, і тоді ми з вами розберемося». Але реакція у всіх інших така, що цим людям потрібно після своїх заяв швидко накивати п’ятами. Їх навіть сфотографувати не вдається. До того ж, таких випадків небагато.

 

Краматорськ страждає, але стоїть і вірить в перемогу

 

Чи збирається депутатський корпус міської ради?

– А це зараз не потрібно. Бо рішення, які треба приймати для зміни фінансового призначення під час військового стану можна проводити рішенням виконкому, причому дистанційно. Але якщо депутатські сесії знадобляться, регламент Краматорської міської ради передбачає їхнє проведення – теж дистанційно. На самому початку повномасштабного вторгнення ми прийняли рішення про це на сесії і внесли зміни до регламенту.

Які проблеми зараз стоять перед вами як перед головою Краматорської міської ради?

– Нам треба організувати більш-менш комфортне проживання людей, забезпечувати їх всім необхідним і зробити так, щоб вся наша інфраструктура працювала. Насамперед йдеться про водо- та електрозабезпечення. Це сьогодні головне.

Чи допомагають Краматорській громаді міста-побратими?

– Найбільше допомоги ми отримали від Хмельницького, який тепер вважаємо своїм містом-побратимом, хоч відповідних документів і не встигли підписати. Міський голова Хмельницького був у мене десь 3 тижні тому, він привіз цілу фуру генераторів. Це просто королівський подарунок! Також я постійно на зв’язку з міськими головами Вінниці, Житомира, Харкова, Дніпра та багатьма іншими. Ця жахлива війна згуртувала і об’єднала українців. Ми бачимо це єднання по спілкуванню між людьми, по тому, як приймають наших біженців по всій українській державі. Ніхто не сприймає їх як чужинців, ніхто не ділить Україну на «москалів та бандерівців».

Що найбільше вразило вас за 100 днів війни?

– На щастя, у нас не було прямих бойових дій, які зазвичай виявляють героїв та зрадників і часто стають джерелом багатьох історій. Але подвиг не завжди у тому, щоб нищити ворога. Водій сміттєвоза, який виконує свою роботу під обстрілами, з ризиком для життя, теж робить свій подвиг, потрібний фронту. Тож кожен має виконувати свою справу, і це буде його внеском у майбутню перемогу. Я вірю у нашу перемогу, у наші Збройні Сили, і впевнений, що ми відбудуємо свою державу, і вона буде ще кращою, ніж до війни. Для цього є всі передумови. Ми бачимо, як високо мотивовані бійці української армії, ми розуміємо, наскільки важливою є битва за Донбас, у якій вони безпосередньо беруть участь. Донбас не можна втрачати, бо це відкриє шлях до вторгнення на інші території нашої держави. На щастя, це розуміють усі – від Президента до звичайного містянина. Україна повинна втриматися й відстояти власну незалежність.

 

P.S. Пост Олександра Гончаренка у Facebook, присвячений ста дням війни

Ми витримали вже 100 важких днів Великої війни…

Хоча насправді ми тримаємось вже 8 років. Російські солдати вбивають українців, безжально руйнують наші міста, намагаються лишити нас майбутнього. Після обстрілу вона змістилась до Слов’янська, потім – до Покровська, яка відбувається з відтіля й надалі.

Їх мета – зламати нас морально і знищити фізично. Не жалкують нікого: від ненароджених дітей та їх матерів до людей, що пережили жахи нацистських концтаборів.

Але з кожним днем, що ця війна триває, наш народ стає тільки міцніше. У цьому страшенному горнилі ґартується наша Перемога.

Війна триває. Ми знаємо, що краматорці чекають повернення додому, а Краматорськ – чекає  на вас. Він чекатиме усіх, але тільки після перемоги.

І тоді…

Ми зберемось на концерт на площі Миру. Гайнемо до флагштока в Ювілейному, катнемо на «Ромашці», або «Веселих гірках». Подивимось на захід сонця з «Чортового колеса». Гулятимемо нічним Краматорськом, сидітимемо на набережній у Бернацького, загортаючись у теплі ковдри, а тоді поїдемо до вітряків –  зустрічати світанок нового мирного дня. На вихідних візьмемо велосипеди та  поїдемо на Білокузьминівку. А ще кілька разів влітку треба з’їздити до Блакитних озер, або хоча б на Сольонку. Будемо розповідати гостям міста, чому «Лазурний» – «Чорнобиль», а мотокрос на день міста… І обов’язково продовжимо традицію Випускного просто неба.

Ми поїдемо на відпочинок у Крим, Кирилівку чи Бердянськ, ми будемо вболівати за збірну України на Донбас арені, ми привітаємо із днем міста Луганськ, ми поїдемо на вистави відродженого Маріупольського драмтеатру. Ми їстимемо херсонські кавуни та мелітопольські черешні.

А ще ми всі разом, хвилиною мовчання, згадаємо усіх, чиє життя забрала війна. Краматорців і тих, хто чекав 8 квітня евакуаційний потяг на залізничному вокзалі. Маршрутку під Волновахою. Обстріл мікрорайону Східного у Маріуполі. Десятки тисяч мирних мешканців. І обов’язково – військових, які щодня віддають свої життя, оберігаючи наш сон.

Ми витримали вже 100 важких днів Великої війни та витримаємо усі випробування, які заготувала нам доля на шляху до нашої Перемоги.

Кожен день ми працюємо, наближаючи її, хто як може. Хтось – волонтерить, а хтось – просто вчасно евакуювався, адже кожне життя – безцінне.

Ми все подолаємо разом.

Краматорськ.

Україна.

Джерело – “Децентралізація”