Куяльницький лиман в Одеській області стрімко висихає. Через нещадну посуху попередніх двох років водне дзеркало ще більше зменшилось. Вода у лимані випаровується, після чого сіль починає знищувати лікувальну грязь. І хоч санаторій в осінню пору – одне з кращих місце відпочинку, на березі лиману – сумне видовище. Чому ж міліє славнозвісна цілюща водойма? Знімальна група СИЛИ ГРОМАД вирушила в експедицію, щоб побачити реальний стан річки. І – зробила несподіване відкриття: там, де мала бути річка, її немає.
Одна з одеських землевпорядних компаній виявила масу порушень, пов’язаних з головною артерією ріки Великий Куяльник, яка наповнює лиман. Під час підготовки документів з’ясувалось, що просто по руслу ріки розташовані земельні ділянки, які перетинають і накладаются на водну гладь. А її й справді вже практично немає.
Проблема співзвучна для Красносільської, Іванівської, Ширяївської, Петровірівської громад: саме через їх території пролягає загублена водойма.
Ріка Куяльник свій початок бере на Подільській височині – на півночі Одещини, поблизу сучасного міста Подільськ. На ріці розташовані селища Ширяєве, Іванівка, Петровірівка та інші. У селі Ковалівка, що на березі лиману Куяльник, місцеві жителі ще пам’ятають, як
Крім незаконних гідротехнічних споруд, на берегах Великого Куяльника з десяток незаконних кар’єрів, з яких видобувають пісок. Це призводить до висихання річки, а вона, свою чергу, не зможе наповнити водою Куяльницький лиман.
Цілющий Куяльницький лиман гине просто на очах. Частинки солі, пісків та грязі вітер піднімає над землею і створює пилову бурю. Через це засолюються городні ділянки та поля місцевих мешканців – земля втрачає здатність приносити врожай. Останні 10 років лиман підживлюють морською водою, та українське Мертве море вбиває бездумна діяльність людини.
Заважають наповнити лиман водою самовільні гідротехнічні споруди – це озерця ставки греблі, дамби, якими місцеві жителі поперекривали проток ріки.
Наш квадрокоптер підіймається вгору, аби знайти водне дзеркало. Та в пошуках ріки Великий Куяльник ми раптом з’ясували, що води майже ніде нема. Русло фактично всюди розоране, і існує тільки на карті.
Злітаємо над Северинівкою. Це Березівський район. Відоме село, засноване графом Потоцьким. За легендами, тут було 5 джерел для степової посушливої зони це справжнє багатство. Та зараз мабуть, воно належить комусь іншому – адже цілющої вологи ми тут не знайшли.
А далі наш повітряний шлях проліг на Адамівку, Іванівку Богунове, Михайлополь. Всюди, де здіймався наш помічник, – про колишню річку нагадує тільки смуга очерету. Води ніде майже нема. Поряд – суцільно розорані поля, подекуди вже засіяні на наступний сезон.
Наша подорож завершується в селі Петровірівка, це центр нової громади. Ось тут, ми стоїмо буквально на дні річки, – про те, що вона колись тут існувала, нагадує лише бетонний міст і болотяні грунти, по яким проходить худоба.
Науковці одностайні: обміління Куяльницького лиману пов’язане як зі змінами клімату, так і з впливом людини. Перш за все з водогосподарською діяльністю, а саме, регулюванням стоку річки Великий Куяльник та інших річок в басейні Куяльницького лиману.
“З безліччю штучних водойм, створенням водосховищ, ставків різного типу, копанок в межах захисної смуги, все це призводить до того, що та вода яка має потрапляти, там випаровується”, – пояснює Олег ГРИБ, доцент кафедри гідроекології та водних досліджень Одеського державного екологічного університету (ОДЕУ).
Одеська область знаходиться в аридній зоні, зоні недостатнього зволоження, в якій шар випаровування майже у 2 рази перевищує шар атмосферних опадів за рік. Цілюща волога випаровується і не потрапляє в Куяльницький лиман. А численні штучні водойми по всій протяжності ріки, які не мають господаря, не мають законного статусу, паспорта законих орендарів ще більше зашкодили водоймі.
Крім того, смуги річок засмічують різними побутовими відходами, це пластик, пакети, поліетілен пляшки і скло, будівельні відходи, а деколи й мертві домашні тварини. Ще однин негативний фактор – наявність в межах прибережної захисної смуги – літніх таборів для великої рогатої худоби. Усі ці порушення, кажуть екологи, якщо й допускала колишня влада районів і сіл, тепер мусять виправляти громади. Їм доведеться вже сформовані кадастрові ділянки виносити поза межі прибережних захисних смуг.
Отож на громади Одещини покладено великі завдання: навести лад з незаконними гідроспорудами, земельними ділянками, які перекривають русла рік, щоб не тільки діяти в законному полі, а й віддати природі належне.
Більше – у ексклюзивному ВІДЕО від СИЛИ ГРОМАД:
Автори – Оксана Піднебесна, Олександр Вельможко