Як переселенка з Сєвєродонецька створила хор в Авангардівській громаді. ВІДЕО

Сіверськодонецьк (Сєвєродонецьк) – місто в Луганській області, одне з найважливіших промислових міст Донбасу та центр хімічної промисловості України. Воно двічі потрапляло в російську окупацію: у 2014-му українська армія зайшла у місто й 22 липня звільнила його від росіян. Однак у 2022 році доля Сєвєродонецька повторилася: місто третій рік потерпає в окупації рф.

Повномасштабна війна застала у місті місцеву підприємицю, відому артистку, ведучу весіль та свят Надію НЕСМАШНУ Через обстріли й військові загрози довелося шукати прихистку у безпечнішій частині України. Так і опинилась на Одещині.

 

Історію вимушеної переселенки, та її творче життя на новому місці, розповідає СИЛА ГРОМАД.

 

Надія Володимирівна НЕСМАШНА народилася в Лисичанську, навчалася в Одесі, навіть працювала в селищі Ширяєвому, та основну частину життя мешкала на рідній Луганщині. Працювала в палаці культури, була керівником театру, мала власний весільний салон. Проте усе довелося кинути, коли в її дім прийшла війна.

 

“До війни я працювала в Палаці культури хіміків, керувала колективом, в іншому  палаці солісткою хору була. Почалась війна, просиділи в підвалі, а коли його завалило – вирішили виїжджати. Виїхали машиною, стоїмо на трасі, а танки йдуть і йдуть. Це було 9 березня “, – пригадує Надія Володимирівна.

 

Перший час подружжя мешкало у Дніпрі, а потім перебрались на Одещину. Тут, в Авангардівській громаді, вже давно оселився її син Анатолій з родиною. Кілька місяців пішло на адаптацію, а потім жінка подалася до місцевого Палацу культури.

 “Підійшла до тодішнього директора: а можна до вас? Він каже  – ні, зараз війна, не берем нікого на роботу. Думаю: буду так співати в хорі. Поспівала місяць-два-три, а потім мене запросили на роботу. Я зібрала жінок, організувала колектив., –  розповідає жінка.

 

Новий вокальний ансамбль назвали “Купава”. Зараз у творчому колективі вже до 10 артистів: дві вокалістки – також переселенки, а деякі учасниці раніше навіть ніколи не були на сцені.

Пані Надія наполегливо взялась за справи: ретельно підбирала репертуар, за свої кошти купувала костюми, вигадувала різні образи.

 

“Думаю, зроблю я виставу “В джазі тільки бабусі». Мені директор дала гроші, сукні ми пошили, бо я приїхала ні з чим, знайшла білий парик. Я для всіх  плаття познаходила і перуки. Комусь знайшли трамбон, іншому скрипку, тому віолончель. Сама я співала англійською мовою, а вони тільки грали. Зал зустрів захопленням! , – розповідає пані Надія.

 

Працює в Авангарівському палаці мистецтв пані Надія вже 2 роки. За цей час брали участь у святах і ярмарках, різних заходах, навіть побували з колективом у Дніпрі. А минулого року із сусідньої Молдови, де виступили у фестивалі народних колективів, повернулися з відзнакою.

 

В репертуарі Надії Несмашної 35 пісень, в Авангардівському палаці культури вже працюють з новим акомпаніатором. Найбільше, каже, любить співати українську лірику, народні пісні і твори сучасних композиторів.

 

 

Розмовляти українською, зізнається Надія Володимирівна, їй ще трохи важко, але вона дуже старається. Вже стала народною улюбленицею і в Авангарді.

 

Під час нашої розмови до кабінету з квітами заходять колеги Надії Володимирівни: це колектив Палацу культури гуртом вирішив привітати з днем народження.

 

Це енергетик наш, незважаючи на її поважний вік, нам усім у неї варто повчитися. Людина яка не згасає, повна ідей, творчості, вона їх успішно реалізує, навколо неї вже зявилося куча любителів співати, творити , і вона їх веде за собою, надихає, як і нас”, – розповідає Світлана ОСИПЕНКО, директорка Палацу культури та мистецтв Авангардівської громади.

 

“Такої енергійної жінки і в розквіті сил важко знайти. Вона раніше всіх прижджає на роботу, в неї вистачає сил і всіх підтримувати, допомагати, ”, – каже колега Ганна.

 

Секрет успіху і довголіття, ділиться пані Надія – нести людям гарні емоції. Особливо це важливо під час війни.

 

«Я не люблю людей похмурих, що лиш нарікають на життя. Життя – таке, яким ти його зробиш, як ти будеш діяти. Інші пенсіонерки кажуть, мовляв, – в нас нічого нема… Та в нас теж нічого нема! І в нас хати розбили, будинки розбили, але життя не закінчується. І зараз для мене мій колектив-  це моє життя. Кожна репетиція для мене свято», – говорить артистка.

 

Пані Надія переконана: залишатись молодим за духом можна і в 85 років. Головне – мати жагу до життя, ставити завдяння і досягати бажаного. Творчість додає їй наснаги, а вміння передати емоції через пісню, художнє прочитання творів на сцені – це її стихія.

 

Авангардівська дуже припала нашій героїні до душі.

 

“Я вперше приїхала сюди ще до війни до сина.  Глянула на чистоту, на троянди, які квітнуть на вулиці  – потім все їх згадувала. А скільки спортивних споруд, і все безкоштовно. Такої краси  ніде не бачила. А люди які приємні!  Здається, що вічно тут  живу, мене всі знать, вітаються, і я всіх знаю”, – ділиться пані Надія.

 

До війни, коли була професійною ведучою весільних свят на малій батьківщині. Якось рахувала, що провела 820 весіль, а  ювілеїв і не злічити! Пригадує, як вигадувала різні сценки з гостями.

 

Тепер звеселяє Надія Володимирівна жителів Авангарду. Під час війни не до весіль з піснями й танцями, тому залишається тільки сцена.

 

“Головна моя мета – це нести людям радість, тому що зараз настільки багато смутку. Тож ми, працівники культури, повинні зробити, щоб людина на концерті забувала трішки про негаразди,  щоб душа поспівала і щоб серце розкрилось. Оце наша мета!”, – зізнається співачка.

 

Жінка мріє залишитись жити й працювати тут, купити житло, має багато невичерпної енергії та великі плани.

 

Детальніше – у ВІДЕО від СИЛИ ГРОМАД:

 

«Матеріал створено в межах проєкту «Підтримка професійної журналістики під час війни», що реалізується ГО «Інтерньюз-Україна».

Авторка – Оксана Піднебесна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *