Пам’ятки української історії та культури вже понад 30 років “живуть” на території українського Поділля, яке з 1992 року насильницьким шляхом відірвала від Молдови самопроголошена влада так званої “Придністровської Молдавської республіки”. Слово з трьох букв, яким росіяни так люблять називати окуповані частини чужих держав, не дає змоги потрапити українцям в унікальні місця славетних часів минулого. Так, на території села Валя-Адинке (перекладається з румунської як “глибока долина”), до нашого часу зберігається грот Устима Кармелюка, ватажка антикріпосницького повстання на Правобережній Україні у першій половині 19 століття. Значний час ці землі належали українцям, глибока долина забезпечувала гарний захист від нападів. У деяких історичних документах сказано, що в камені було висічено печі, ліжка, начиння та кілька храмів. Саме звідси походить і колишня назва цих теренів – “Монастирщина”.
Постать борця відомого українця, народного месника і борця з рабством – дуже символічна й для нинішнього опору України проти поневолення російською ордою.
Устим Якимович Кармалюк народився у 1787 році у селі Головчинці (нині Кармалюкове, Жмеринського району Вінницької області) у кріпацькій родині.
1812 року поміщик Пігловський віддав його в рекрути. Проте незабаром Устим Кармалюк утік і очолив ватагу кріпаків, що нападала на маєтки панів. Повстанський рух розгорнувся на теренах Літинського, Летичівського і Ольгопольського повітів тодішньої Подільської губернії Російської імперії, населення якої складали українські селяни.
Устима Кармалюка багаторазово заарештовувала російська влада. Влаштовувала фізичні покарання, ув’язнення і заслання до Сибіру. Але повстанський ватажок завжди знаходив можливість утекти.
Найбільших масштабів повстанський рух під проводом Кармалюка досяг у 1830 – 1835 роках. Він охопив усе Поділля, суміжні з ним райони Бессарабії, Волині та Київщини. Вважається, що у ньому взяли участь понад 20 тисяч селян, які здійснили понад 1000 нападів на поміщицькі маєтки.Багато років загони Кармалюка нападали на поміщицькі садиби, а захоплені там гроші та цінності роздавали біднякам.
У повстанському русі брали участь не тільки українці, але й поляки і євреї. Наприклад, соратниками Кармалюка були євреї Аврум Ель Іцкович, Абрашко Дувідовіч Сокольницький, Арон Віняр та Василь Добровольський, поляки Ян і Олександр Глембоцькі, Фелікс Янковський та Олександр Витвицький.
22 жовтня 1835 року у селі Шляхові Коричинці (нині Волоське, Деражнянського району Хмельницької області) Кармалюка застрелив із засідки шляхтич Рутковський. Для залякування непокірних селян тіло вбитого довго возили по подільським селам. Зрештою, повстанського отамана поховали у Летичеві.
Саме на Поділлі, де розверталися події 200-річної давнини, зберігся грот, видовбаний у кам’яній брилі 1830 року, який ще називають «хатою Кармалюка». У кутку кімнати складена піч, уздовж стіни є кам’яні лавки, пробито віконце. За переказами, саме тут ховався від переслідувачів Устим Кармалюк — «український Робін Гуд».
Цікаво, що пам’ятники Кармалюку є на території громад Вінничини та Хмельниччини (на фото) , а от на Одещині, на великій частині якої прокотився потужний селянський визвольний дух проти російського закріпачення, – жодної згадки. Навіть у контексті перейменувань через декомунізацію і деколонізацію, коли містечка й села Одещини підшукують нові назви своїм вулицям й скверам, – ніколи не надходило жодної пропозиції, пов’язаною з іменем Кармалюка.
Між тим, саме на кордоні з Одещиною, у невизнаному “Придністров’ї”, і знаходиться пам’ятне місце Кармалюка, яке має велике значення для українців, для самоусвідомлення нації, для підтвердження вікової боротьби народу проти російського гніту, який тепер ворог називає “освобождєнієм”… Найближчі українські села – Загнітків та Олексіївка, що відносяться до Кодимської громади Подільського району Одещини.
Проте легко потрапити на місце Кармалюка туристам не вдасться: усі ділянки кордону з окупованим росією “ПМР” з боку України – закриті, і ретельно охоронояються прикордонниками. Єдиний шлях – спробувати прокласти маршрут з боку Молдови, за умови проходження численних блок-постів, якими “псевдореспубліка” відгородилася з усіх боків.
Проте, село Валя-Адинке, первісна назва якого на диво збереглася, на відміну від сусідньої Ульянівки (проросійська влада “ПМР” плекає більшість радянських перейменувань), варте особливої уваги. Адже тут зберігся не лише грот Кармалюка, а одна з найстаріших церков Поділля!
Зараз церква зветься на честь Параскеви Сербської. Та історики стверджують, що задовго до заснування села тут з’явився чернечий скит. Ще у 15 сторіччі.
Вона розташована у ценрі села. У храму незвичайна архітектура — круглі стіни, викладені каменем, від якого походить назва всього району (Кам’янський).
Усередині храму дуже гарна акустика. Кажуть, що зводячи церкву, архітектор залишив у стінах порожнини — на кшталт органу. І зараз у відносно невеликому приміщенні будь-який звук розноситься, як у концертній залі.
Нагору ведуть сходи, кажуть, якщо потрапити сюди у Великодній тиждень, то за традицією, в ці дні мирянам дозволяють піднятись на дзвінницю і спробувати себе у ролі дзвонаря.
Легендарна скеля з головою
Крім того, в селі Валя-Адинке є ще одне унікальне місце. Одна з головних визначних пам’яток села — Головатий камінь. Знайти цю скелю нескладно, вона височіє над околицями праворуч від дороги, якою в’їжджають у село.
Місцеві кажуть, що Головатий камінь є охоронцем сімейних цінностей. З цією скелею пов’язана місцева легенда про нещасне кохання. Кажуть, що шалено закоханий юнак, розлучений зі своєю коханою, від горя перетворився на камінь. І тепер сила його кохання допомагає у сімейних справах місцевим жителям, та й будь-якого туриста може підтримати у справах серцевих, якщо щиро попросити…
Як у Толкієна — нірки хобітів
Дном долини протікає річка Золота. Якщо прогулятися вздовж її русла, можна знайти безліч мальовничих дерев’яних містків, у яких обожнюють фотографуватися туристи.
А крім того, можна побачити башки. Це такий придністровський аналог житла хобітів із «Володаря кілець».
Раніше жителі навколишніх сіл часто копали такі «нірки» у кам’яних схилах. Це було дуже зручно. Взимку такий підземний будинок легше опалити, а влітку температура в них не піднімалася вище ніж 18 градусів.
Зараз у таких будинках давно ніхто не живе, деякі башки місцеві жителі пристосували як напівпідвальні приміщення, решта просто згодом занепадає та обвалюється.
Грот Кармелюка
Ще нижче за течією Золотої річки можна дійти до Грота Кармелюка. Грот знаходиться на приватній території — на городі дуже привітної жінки, яку туристи кличуть бабця Катя.
Сам грот стоїть тильною стороною до дороги, якщо його обійти, то потрапляєш до затишної кімнати, видовбаної просто у величезному валуні.
За легендою, тут і ховався від переслідувачів славнозвісний народний месник Устим Кармелюк. Очевидно, що народні перекази «закопали» десь поблизу його награбовані скарби. Щоправда, не всі погоджуються з такою версією.
Адже видовбати в скелі таке приміщення одразу і швидко неможливо. Тому, швидше за все, цей грот був одним із тих чернечих скитів, яких було чимало в тутешеніх місцях.
Ще трохи «страшних казок на ніч»
Принаймні, польський письменник Генріх Сенкевич у романі «Вогнем і мечем» поселив її саме у цих місцях. Він стверджував, що це була наймогутніша відьма на всій території Речі Посполитої. Вона жила в глибині похмурого яру, і вхід до її оселі охороняли перевертні та злі духи. Хто намагався потрапити до її будинку без запрошення,- пропадав безслідно…Усі ці неповторні місця, ми переконані, мають стати доступними кожному українцю, який прагне знати більше про історію свого народу й держави. Проте, поки продовжується російсько-українська війна, поки славетні воїни України виборюють Свободу, історична спадщина українців залишається на окупованій москвою території із західного боку Одещини…Автор – Роман Петровський