Олександр народився у родині моряків – на цивільних судах працювали його батько та дідусь, тож змалку хлопець чув багато розповідей про морські подорожі, що надихнули його на мрію продовжити сімейну традицію. На шляху до цієї мети у 2019 році він закінчив НУ «Одеська морська академія» за фахом «Судноводіння», а паралельно опанував і військову кафедру, де отримав спеціальність командира суден забезпечення.
Про прикордонника розповіли у Морській охороні Держприкордонслужби України.
До початку повномасштабного вторгнення Олександр, як і мріяв, працював моряком на суховантажному судні. За цей час він встиг побувати у Китаї, Бразилії, Іспанії, Канаді, Анголі, Португалії, Ізраїлі та багатьох інших країнах. Тоді хлопець все більше стверджувався в бажанні будувати кар’єру моряка.
17 лютого 2022 року Олександр повернувся з чергового рейсу до рідної Одеси. Батько на той час вже працював у Морській пошуково-рятувальній службі. 24 лютого він подзвонив синові й сказав, що почалося повномасштабне вторгнення ворога. І вже 26 лютого Олександр мобілізувався до лав Морської охорони. За кілька місяців, враховуючи фах та морський досвід, його було призначено на посаду командира одного з катерів 1 загону Морської охорони.
Прикордонник каже, що бажав бути корисним на морських рубежах та захистити рідну Одесу:
«Після повернення з рейсу я сильно захворів і, як тільки одужав, відразу ж також мобілізувався до Морської охорони. Розумів, що країна й моя рідна Одеса потребують захисту, тому хотів, як і батько, якнайшвидше стати корисним на морських рубежах та приєднатися до моряків-прикордонників. Звичайно ж, служба на військовому кораблі відрізняється від роботи на цивільному судні, тому спершу довелося вникати в її нюанси та особливості. Але морський ґарт був мені до снаги, а згуртованість екіпажу додавали впевненості у своїх силах».
Хист старшого лейтенанта до морської служби, свідоме ставлення до справи захисту України та патріотичний настрій помітили й згодом йому довірили посаду штурмана на одному з кораблів Морської охорони.
У Морській охороні Держприкордонслужби України зазначають, що Олександр виправдовує цю довіру відповідальним та зразковим ставленням до виконання своїх службових обов’язків.
Захисник каже, що пишається своїми побратимами, з якими вони пліч-о-пліч протистоять ворогу:
«Моє місце зараз тут, на борту. Ми захищаємо свої родини, свій народ, тому повинні нізащо не дати цим покидькам, які зазіхають на нашу свободу та незалежність, захопити наші території та знищити нас, як націю. І ми обов’язково переможемо окупантів. Так, є навала ворога, який чисельніший та має більше озброєння. Але кожен з нас вартує десятків, а то й сотень загарбників, адже захищаємо свою Батьківщину, свій народ та неймовірно вмотивовані. Я пишаюся тим, що я прикордонник і захищаю рідну країну пліч-о-пліч з незламними, мужніми та хоробрими побратимами».
За словами Олександра, саме згуртованість та високий професіоналізм екіпажу й максимальна концентрація на своїй справі допомагають виконувати бойові завдання в морі, попри наявні небезпеки. А ще дуже важливе – постійне самовдосконалення. Наприклад, у нинішніх умовах буває, що навігаційні розрахунки штурману доводиться робити без допомоги будь-яких електронних приладів, і він не має права на помилку.
Як справжній моряк, Олександр на суходолі нудьгує за морем, а в морі – за суходолом:
«Море для мене – це страх перед стихією з неприборканим норовом, але одночасно це й насолода його красою. Ця краса – і в дзеркальному спокої штилю, і у височенних пінних гребнях хвиль під час найсильніших штормів».
Наостанок прикордонник поділився, що служба на кораблі багато чому навчила, зокрема – цінувати кожну мить, проведену з близькими:
«Служба на кораблі вимагає від людей дисциплінованості, витримки та неабиякої стійкості. Дякуючи службі на борту, я отримую чималий ґарт, нові знання й практичні навички. Став більш відповідальним, адже від моїх дій та рішень можуть залежати життя побратимів. А ще почав більш цінувати кожну мить, час проведений з сім’єю та друзями».
