Сергій Бурдов – наймолодший староста у Любашівській територіальній громаді. За два роки до війни молодому перспективному працівнику, колишньому випускнику Одеської юридичної академії доручили очолити Покрівський старостат. Сергій охоче відгукнувся на пропозицію голови громади Геннадія Павлова і з завзяттям поринув у роботу. Зізнавався, що працювати в органах місцевого самоврядування складно і водночас цікаво, бо це робота з людьми. В грудні 2021 з нагоди Дня місцевого самоврядування молодого Покрівського старосту за відповідальність, ініціативність, вагомий внесок у розвиток місцевого самоврядування нагородили Почесною відзнакою Любашівської селищної ради. Попереду було багато планів. Проте зловісний день, 24 лютого 2022 року, що поділив життя сучасних українців на «до» і «після», змусив відкласти всі задуми до кращих часів.
Перший військовий досвід отримав на кордоні
На час повномасштабного вторгнення Сергій уже мав досвід несення військової служби. У перший же рік повзучої рашистської окупації, коли росія анексувала Крим і потихеньку «віджимала» Донбас, його призвали на військову службу. Потрапив він до Подільського прикордонного загону. У той час цілком реальною була військова загроза з боку Придністров’я ( власне, ця загроза й зараз нікуди не поділася). Два найскладніших роки, коли ще не вірилось у віроломство «старшого брата», з 2014-го до 2016, наш земляк стояв на варті українського кордону. Слід підкреслити, що у військо він пішов уже маючи офіцерське звання. Справа в тому, що свого часу, йому як, випускнику військової кафедри юридичної академії, було присвоєно звання молодшого лейтенанта. Як не прикро, але у лиху годину теоретичні знання довелося підкріпляти практикою…
Сергій Бурдов привіз гуманітарну допомогу до волонтерського Центру в Любашівці
Повномасштабну агресію українці, хоч і очікували, але вона все одно застала їх зненацька. Сергій Бурдов знав, що його знання і практичні навики військовослужбовця обов’язково знадобляться Батьківщині. Тому не став чекати повістки. Першого ж дня війни, коли бомбили Київ і українські аеродроми, коли всі сподівались, що «страшне непорозуміння» швидко минеться, він зібрав необхідні речі і попрямував до Любашівського Центру комплектування ( колишній райвійськкомат). Але працівники військкомату дали тимчасову відстрочку військовозобов’язаному. Запевнили: коли будеш потрібний, обов’язково викличемо.
Сергій Бурдов із Любашівським селищним головою Геннадієм Павловим та колегою Савою Воронецьким на благодійному ярмарку
Таких людей, як мої покрівчани, ніколи не зламати
Що було робити? Опір ворогу 31-річний сільський староста взявся організовувати в тилу. Мобілізувавши жителів Покровки і старостинського округу, молодий посадовець став на чолі сільського руху опору. Сельчани всі разом почали готувати передачі на фронт. Варили тушкованку і консервували овочі, збирали кошти на підтримку ЗСУ і регулярно відправляли посилки на фронт. Сергій мав багато друзів і знайомих, які пішли захищати рідну землю, тримав з ними постійний зв’язок. Та й з мобілізованими односельцями часто спілкувався телефоном, саме їм і адресувались ті домашні смаколики, які з любов’ю готували покрівчани.
У волонтерському Центрі
«Я пишаюсь своїми односельцями за їхній патріотизм і небайдужість, – з хвилюванням розповідає староста. – Хіба можна зламати таких людей? Ніколи і нізащо. Ось, наприклад, Ніна Іванівна Квасневська, котра у 2016 році, втікаючи подалі від російських «асвабадітєлєй», переїхала до нас із Луганської області. Кожного місяця зі своєї скромної пенсії вона жертвує на потреби ЗСУ одну тисячу гривень. Каже, що гроші дає на купівлю дронів для української армії. Що може красномовніше розказати про настрої людей, ніж отакі пожертви»?
Рік війни минув під гаслом : «Все для фронту, все для перемоги». Однак протистояння набирало обертів. Рашистський бліц-криг не вдався, тому орки готові були жорстоко мстити «братам» за непокору. Що й казати, перший рік війни був дуже важким для нас, українців. Але й другий виявився не легшим. Кровопролитні бої не стихають ні вдень, ні вночі. Наші славні воїни борються за кожен метр рідної землі!
Тепер уже старший лейтенант
У березні 2023-го року Сергія Вадимовича Бурдова, як і обіцяли, викликали до військкомату. Сільського старосту мобілізували до лав захисників України. Зараз він несе службу в 148-ій окремій артилерійській бригаді Збройних Сил України. Його служба проходить у штабі бригади. Він відповідає за деякі організаційні моменти в бойовому житті свого військового підрозділу. Три місяці тому його підвищили у званні – він став старшим лейтенантом.
«Війна – це жахлива річ. Нищиться вся інфраструктура населених пунктів, людське житло, дороги, все, що з таким трудом будувалось. Скільки років потрібно буде для відновлення! – з болем обурюється Сергій. – Але найгірше, коли в цьому пеклі гинуть молоді хлопці. Серед бійців нашої бригади, на жаль, теж є загиблі. Хоча артилеристи працюють на значній відстані від ворога, уникнути гірких втрат не вдається. Та ворог обов’язково відповість за все»…
Незважаючи на щоденну зайнятість справами артилерійської бригади, старший лейтенант Сергій Бурдов не забуває про Покровку, з якою за три роки старостинства вже встиг зріднитися. Цікавиться життям усієї Любашівської громади. Тож, коли є час, дзвонить колезі по роботі, такому ж як сам, молодому сільському старості Саві Воронецькому з Бокового. У них є багато про що поговорити.
Посадові обов’язки Сергія за його відсутності взяла на себе староста сусідньої Новокарбівської громади Надія Мушинська. З нею він теж на зв’язку. А ще він дякує голові фермерського господарства «Обрій» Віктору Мазуренку за придбання позашляховика на передову. Така допомога дуже важлива для захисників, кожний з них усвідомлює заради чого воює на передовій.
В мироному житті Сергій полюбляв займатися спортом
Повірте, чекати перемогу зовсім недовго!
Офіцер артилерійської бригади рахує дні, коли знов зможе приступити до своєї мирної праці. Каже, що скучив за тихою і мальовничою Покровкою, за добрими, подільчивими її жителями. В селі теж чекають його повернення. І пишаються тим, що мають такого сміливого й патріотичного старосту-воїна.
«Хоча я й новачок, але мені подобається працювати в органах місцевого самоврядування, – зізнається Сергій Вадимович на завершення розмови, – Подобається тим, що тут є місце для задумів, планів і мрій. Є простір для ініціативи. Є щоденне цікаве і продуктивне спілкування з людьми. А це для мене головне. Тому своє майбутнє після війни хотів би пов’язати з місцевим самоврядуванням»…
Сергій Бурдов
Виглядають Сергія і вдома. Дружина Лілія і донечка Варвара ждуть татка з нетерпінням. Пишаються сином батьки військовослужбовця.
«Сьогодні весь народ став на захист своєї країни. Інакше й бути не може, – переконаний С.В.Бурдов. – У нашій родині не я один взяв до рук зброю. На фронт пішов мій рідний дядько і троюрідні брати. А скільки добровольців з нашого старостинського округу стали гідними захисниками Вітчизни. Це буде наша спільна, дуже важлива, об’єднавча Перемога! Повірте, чекати її залишилось зовсім недовго»!
Авторка – Тетяна Підгорна, “Новинар.Сіті”