Південь Одещини, – Бессарабія, – славиться своїм етнічним розмаїттям і поєднує різні національності в родини, які діляться між собою кращими традиціями та звичаями. Одна з таких родин проживає в Білгород-Дністровському та сумісно розвиває українську культуру, поважаючи традиції предків.
Про подружжя Нікіруй, яке вже 53 роки разом поєднує українське та болгарське, 50 з яких керує народним ансамблем української народної музики «Веселка», розповіли у випуску програми «Голос болгар» на каналі «Суспільне Одеса».
Валентина та Михайло Нікіруй є представниками болгарської та української національності. Валентина уродженка болгарського села Каланчак Ізмаїльського району, Михайло ж виріс на заході Україні. Наразі вони разом чудово розуміють як болгарську, так і українську мову.
Учасники народного ансамблю української народної музики «Веселка», яким керує подружжя, виступали на багатьох європейських сценах, прославляючи українську культуру.
У репертуарі Білгород-Дністровського ансамблю зазвичай співають українською, проте і невелику кількість старовинних болгарських пісень вони також виконують. Сьогодні ансамбль дає благодійні концерти, на яких збирає кошти на допомогу Збройним Силам України.
«Ми з колективом «Веселка» були раді організовувати благодійні концерти. У майбутньому також плануємо – і цьогоріч, і наступного року давати такі концерти. Це дуже допомагає і нам, і людям. Збираємо таким чином людей довкола, а вони допомагають нам зібрати кошти для наших військових», – розповіла учасниця ансамблю Юлія Бріндо.
Дівчата вірять, що навіть незначна допомога зараз дуже актуальна для наших захисників:
«Минулого року на коляду ми збирали кошти на допомогу ЗСУ. Звичайна річ, підігрівані устілки, але це теж важливо для наших хлопців і дівчат, які зараз воюють за нашу свободу, за нашу культуру, мову і за нашу віру. Це має великий сенс, адже «Веселка» несе цю пісню, допомагаючи нашому війську в такий складний час», – поділилася інша учасниця Марія Пирожецька.
Валентина Нікіруй розповіла, що у її дитинстві в селі різдвяні пісні співали різними мовами, і співали загалом тільки хлопці:
«Пам’ятаю, як на Різдво по хатах ходили хлопці з бугаєм. Це такий музичний інструмент із кінського волосся. Вони зволожували руки і сіпали за волосся. Було чутно такі звуки «ху, ху, ху». Я його завжди лякалася, але хлопці були гарними, у каракулевих ковпаках, а на ковпаках обов’язково були червоні квіти. Вони співали різдвяні пісні. Знаєте, зараз у нас співають тільки дівчата, а тоді співали лише хлопці. Це було дуже гарно. А я ходила колядувати. Вранці мене будила мама і відправляла колядувати. Я ходила до бабусі, до дідуся, до родичів. Я поверталася додому з повною торбою солодощів, дуже задоволеною. А хлопці ходили із зіркою. І що цікаво: колядки вони виконували болгарською мовою. А коли ходили із зіркою, співали румунською мовою. А на свято Маланки співали українською мовою: «Маланка ходила, Василька просила…», – розумієте? Потім я аналізувала з Михайлом Івановичем. Казала йому: «Знаєш, от у нас співали болгарською мовою, молдавською, а ще й українською».
Зокрема одна з учасниць ансамблю «Веселка» Зореслава Кожуха поділилася, що перехід до нового календаря цього року є позитивними змінами і поверненням до історичного минулого:
«Цього року для нас це незвично, по-новому. Втім, відбувся довгоочікуваний для багатьох перехід на новий календар. Хоча він не змінився, він повернувся до старих звичаїв. Наші прабабусі, прадідусі святкували Різдво 25 грудня. До речі, я знаю, що в нашому краї багато молдавських, болгарських сіл завжди відзначали його 25 грудня. Наприклад, моя бабуся в селі Ізмаїльського району завжди святкувала Різдво Христове 25 грудня».
Засновниця ансамблю Валентина Нікіруй пригадує, що завжди зустрічала Різдво 25 грудня, і вперше дізналася про святкування 7-го січня, вже коли поїхала на родину до чоловіка – на захід України.
Учасниці ансамблю зокрема поділилися принциповою відмінністю між колядками та щедрівками. Бо саме на Різдво співають колядки, в яких оспівується народження Христа. А щедрівки співаються на Новий рік, бо Щедрий вечір – це і є та сама багата на м’ясні страви вечеря. Важливо розуміти, що перед Різдвом страви мають бути навпаки пісними: дванадцять страв.
Чоловік Валентини Михайло каже: на Різдво на родинному столі обов’язково буде кутя та узвар. Також вони в сім’ї зберігають традиції та ходять колядувати, а також приймають колядників у себе:
«Так, багато років люди це зберігали, і ми це зберігаємо вдома».
Окрім того, у родині Нікіруй на Різдво обов’язково прикрашають дім: на столі та під ним має бути сіно, яке готують заздалегідь, по кутах – часник та цибуля, як символ здоров’я. Також важливим є дідух – українська різдвяна прикраса з колосків, як символ предків та символ багатства і добра. І, звісно, святкова вечеря складається із 12 пісних страв. Перед вечерею родина читає молитву, а після вечері йдуть колядувати:
«Ми запалюємо свічки, ставимо дідуха, діти приносять калачі дідусеві та бабусі. Ми сідаємо за стіл, але перед тим, як сісти за стіл, ми обов’язково маємо прочитати «Отче наш». Потім потрібно дмухнути. Кажуть, що в цей вечір душі всіх наших померлих предків також приходять святкувати з нами Святвечір».
Отак родина Нікіруй, що поєднала у собі болгарські та українські коріння, зберігає та передає національні традиції, а також виховує повагу до пращурів не тільки у своїй родині, а й у власному ансамблі української народної музики.