На Одещині почастішали випадки сімейного насильства. Як це зупинити?

Стрес, втрата роботи та фінансового забезпечення призвели до того, що люди стали більш жорстоко ставитися до вирішення побутових проблем, а випадки домашнього насильства перетворилися на звичайну справу. Лише за минулий рік до ГУ Нацполіції в Одеської області надійшло понад 21 тисяча повідомлень про випадки домашнього насильства. У майже 11 тис. випадків правоохоронці підтвердили, що насильство дійсно відбувалося.

Як стверджують психологи Громадського руху «Віра, Надія, Любов», до офіційної статистики потрапляють не всі випадки домашнього насильства, а левова частина таких справ не доходить до суду.

Травмотерапевтка Громадського руху «Віра, Надія, Любов» Марина Рижова пояснює, що через занурення в емоційний біль, потерпілі не готові знову обговорювати пережиту травму з правоохоронцями, журналістами, суддями. Для них це нове зіткнення з кривдником. Найчастіше саме з цієї причини справа не доходить до суду.

Велика частина українців досі або замовчує цю проблему, або виправдовує насильство. Водночас, Марина Рижова зазначає, що після оприлюднених фактів сексуального насильства російськими солдатами під час війни, українське суспільство почало більш вимогливо ставитися до покарання у разі домашнього насильства. Втім, це не стосується постраждалих: їм хочеться закритися від проблеми та ізолюватися від суспільства.

Наразі із понад 10 тисяч задокументованих поліцією фактів домашнього насильства в Одеській області до суду направлено лише 91 кримінальну справу (1% від загальної кількості), у провадженні перебувають ще 24. За даними регіонального управління Нацполіції, на профілактичному обліку зараз перебувають 7 855 осіб, які вчинили домашнє насильство. Більша частина з них – це чоловіки, 1 244 жінок та 10 дітей.

З квітня минулого року у рамках проєкту UNFPA, Фонду ООН у галузі  народонаселення у 21 області України працює 100 мобільних бригад з протидії домашньому насильству. Зокрема, за підтримки Громадського руху «Віра, Надія, Любов», 19 із них діють в Одеській, Кіровоградській, Вінницькій та Закарпатській областях. Сім таких бригад працюють в Одесі та області.

Мобільні бригади допомагають постраждалим від домашнього та гендерно зумовленого насильства.

Фахівці мобільних бригад екстренно реагують на звернення постраждалих й виїжджають у зручне для них місце. Крім того, оперативно надають психологічну допомогу, роз’яснюють права, контактують із поліцією та за потребою супроводжують до лікарні, за потреби можуть допомогти переїхати від кривдника у безпечне місце, – говорить координаторка проєкту Ольга Костюк.

Станом на лютий 2023 року, за даними UNFPA, мобільні бригади по всій країні надали допомогу понад 66 тис. осіб. В Одесі та області мобільні бригади надали допомогу понад 3 тис. клієнток та клієнтів. Усі ці випадки різні, адже домашнє насильство не має віку, статі чи соціального статусу. Постраждати від нього можуть усі.

Психологиня мобільної бригади Наталія Вегріян розповідає, що в одному з населених пунктів по допомогу звернувся місцевий житель, за яким стежили та чинили психологічний тиск родичі. Через війну він був розлучений зі своєю сім’єю і залишився сам. Чоловік переживав, що родичі зможуть застосувати проти нього фізичне насильство та відібрати будинок. Цей факт задокументувала поліція.

В іншому випадку літню жінку, яка колись працювала висотницею на крані й нині отримує 14 тис. грн пенсії, утримували у підвалі та били власна донька та її чоловік. Все це відбувалося в Одесі. По допомогу до мобільних бригад звернулася сестра пенсіонерки, яка мешкає у Кривому Розі. Фахівці спільно із поліцією виїхали до жінки додому та звільнили її із рук кривдників. Опісля поселили у притулку для постраждалих від домашнього насильства, а потім відправили до сестри у Дніпропетровську область.

“Найбільше нас шокував випадок сексуального насильства в одному районі області. Дівчинка збиралася їхати до іншого села. Свою допомогу запропонував сусід, який потім її зґвалтував. Постраждала хотіла звернутися до поліції, але власна мама звинуватила дочку, а не ґвалтівника. Але постраждалі повинні пам’ятати, що у таких вчинках винен лише кривдник. Для цього мобільні бригади завжди готові підтримувати потерпілу всіма можливими методами: від психологічної підтримки до юридичних консультацій. А якщо ґвалтівника не притягати до відповідальності, то й покарання він ніякого не понесе”, — зазначає психологиня першої мобільної бригади Тетяна Пилипенко.

За словами соціальної працівниці одеських мобільних бригад Олени Руснак, це не єдиний випадок, коли факт насильства не доходить до суду. Хтось не хоче розголосу, інших відмовляють: мовляв, справа сімейна, розберетеся. Деякі жінки у пошуках захисту разом зі своїми дітьми потрапляють до притулку, а за місяць починають дзвонити своєму чоловікові, який буквально нещодавно обрубав їй ножем нігті та побив до півсмерті.

“Українки дуже толерантно ставляться до фактів домашнього насильства. Такі думки досі є у суспільстві. Але з кожним роком все більше людей дізнається, що насильство – це не нормально Все частіше українці відходять від такого підходу і розуміють, що терпіти насильство не варто. Але якщо міські мешканки знають свої права і не готові миритися з тим, щоб їх били, то в селі насильства зазнають і жінки, і діти. Їм нікуди йти й вони не мають грошей, щоб орендувати житло. Як виправдання у них: «б’є – значить любить», «б’є – значить ревнує». Я взагалі не розумію, хто колись міг вигадати таке порівняння”, — каже соцпрацівниця.

У червні минулого року український парламент ухвалив Закон «Про ратифікацію Стамбульської конвенції». Цей Закон визначає насильство проти жінок порушенням прав людини та формою дискримінації та пропонує методи боротьби та підтримки постраждалих.

За словами голови Громадського руху «Віра, Надія, Любов» Тетяни Семикоп, цей крок дозволить Україні комплексно підійти до боротьби з насильством щодо жінок. У Стамбульській конвенції визначено відповідальність держави за протидію всім формам домашнього насильства: фізичному; економічному; психологічному; сексуальному (включаючи примусовий шлюб чи аборт), злочинам заради «честі» (культура, звичаї, релігія, традиції не розглядаються як виправдання).

“Попри те, що Україна ратифікувала Конвенцію без змін у національному законодавстві, сьогодні ми всі маємо ментально для себе прийняти одну річ: домашнє насильство не є приватною справою, воно потребує спільних зусиль щодо його подолання”, – каже Тетяна Семикоп.

За її словами, якщо факти насильства залишати безкарними, то кількість таких злочинів різко збільшиться, причому в геометричній прогресії. Діти зростатимуть у рідному домі, де знущання стануть нормою і згодом таку модель поведінки вони проєктуватимуть у своєму середовищі, а потім і в сім’ї.

Куди звертатися у випадку домашнього насильства:

Найперше, куди потрібно звернутися за допомогою – це поліція. Ви можете викликати поліцію за телефоном 102 або звернутися особисто до райвідділу та написати заяву.

Крім того, можна напряму звернутися до мобільних бригад соціально-психологічної допомоги.

В Одесі для виклику мобільних бригад можна звернутися за телефонами: +38 (063) 207-56-83, +38 (098) 050-94-43.

Вся допомога надається безкоштовно.

За інформацією usionline.com

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *