Голова Баштанської громади Миколаївської області Олександр Береговий розповів, як живе і захищається Баштанщина, котра зуміла зупинити ворога у березні цього року і повернутися до мирного життя навіть під кулями і снарядами.
У грудні 1918 року мешканці міста Баштанка, що неподалік Миколаєва, зуміли роззброїти батальйон німецько-австрійських військ, який виступив із Новополтавки. Наступного року у Баштанці проголосили селянську республіку на чолі з повстанським комітетом. Згодом повстанці, зібравши під свої прапори понад 4 тисячі озброєних бійців (додатково близько 18 тисяч залишилося у резерві), пішли у наступ проти денікінців, просунувшись на південь більш як на 150 км. А у 1920 році чимало баштанців влилися до лав української Степової дивізії, що нею керував Кость Блакитний. Під час Другої світової війни на території Баштанського району, незважаючи на степовий ландшафт, активно діяли партизанські загони Івана Алексеєнка та Івана Калініченка. Героїчний захист Баштанки у березні цього року гармонійно вписався у цей ряд. Мабуть, щось особливе є у крові місцевих жителів. У березні цього року Баштанська громада зі зброєю в руках виступила проти регулярних російських – зупинила ворога. Про те, як це відбувалося, а також про нинішні непрості дні громади «Децентралізація» поговорила з її головою – Олександром Береговим.
Як живе громада, що тепер фактично знаходиться на передовій?
– Ми живемо під постійними обстрілами. Люди подекуди налякані, озлоблені, але вони тримаються, не відступають, не полишають своїх домівок, не зважаючи ні на що. Хоча майже кожен день на територію громади щось прилітає і щодня щось вибухає. Так, частина місцевих жителів виїхали. Але вони зробили це не через боягузтво. Просто життя під обстрілами не кожному під силу. Деякі люди просто не витримують психологічного навантаження прифронтової зони. Таким краще поїхати. Загалом я всім кажу: якщо є можливість перебувати у безпечнішому місці, треба цю можливість використати. Та не всі мене слухають. Щоправда, коли сирени повідомляють про небезпеку авіаційного чи артилерійського обстрілу, то більшість організовано йде до укриттів. Ми призвичаїлися до війни.
Чи надаються у громаді послуги мирного часу? Чи постачається до житлових будинків, наприклад, вода і світло?
– У Баштанці наразі світло є у повному обсязі, а якщо десь і зникає, то ми оперативно відновлюємо постачання. Загалом світло – найбільш вразлива тема, бо від нього залежать насоси, за допомогою яких ми забезпечуємо громаду водою. Але ми зараз проводимо певну роботу – не буду розповідати, яку саме, – щоб ми були забезпечені питною водою, навіть якщо не буде електроенергії. Отже водопостачання і водовідведення теж реалізується, інші комунальні послуги теж надаються у повному обсязі. Ту міську інфраструктуру, яку руйнує окупант, ми за можливістю намагаємося одразу ж відбудовувати. Так що гуманітарна катастрофа відміняється.
Щодня працівники комунальних служб працюють над відновленням нашого міста, ремонтуючи пошкодження водопровідних мереж, приводячи вулиці, парки до належного стану.
У рамках співпраці з проєктом «Програма ЄС Міцні регіони – Спеціальна програма підтримки України», який фінансується Європейським союзом та Міністерством економічного співробітництва та розвитку Німеччини, Баштанська громада отримала кілька нових генераторів
Що з медичним послугами? Чи надаються вони?
– Нашу лікарню вразила російська ракета, тепер лікарня практично зруйнована. Тому медичні послуги хоч і надаються, але, якщо чесно, надаються поганенько. У зруйнованій лікарні високоякісні послуги не забезпечиш. Дрібниці, звичайно, робляться: пенсіонерам можуть поміряти тиск чи дати якусь пігулку, але я чудово розумію, що серйозних проблем зі здоров’ям це не вирішує. Проте альтернативи ми не маємо, адже знаходимося на передовій. Поки не закінчиться війна, будемо жити так, як живемо.
Баштанська лікарня отримала новий та сучасний реанімобіль з Італії:
***
Як жителі Баштанки відбили наступ росіян
1 березня до Баштанки підійшли сотні одиниць російської військової техніки, колона якої розтягнулася на 30 км. Місцеві жителі зустріли їх у першому селі громади та спробували переконати повертатися. Але росіяни почали стріляти у повітря та прорвалися далі. Та у самій Баштанці частина цієї колони – 250-300 одиниць техніки та близько 600 бійців – несподівано для себе натрапили на запеклий опір місцевих жителів, які виступили проти них з одними лише коктейлями Молотова та стрілецькою зброєю тероборони. Серед бійців був і міський голова Олександр Береговий та ще 26 працівників міської ради. Після чотирьох годин запеклого бою з’явилася українська авіація, від ударів якої росіяни похитнулися і – побігли. Ті, кому вдалося вибратися, згодом розгорнули вцілілу артилерію та почали гатити по місту. Але увечері й вони були вимушені відступити. Натхненні перемогою селяни ще три доби ловили по всіх усюдах російських солдатів. Загалом на території Баштанської територіальної громади у полон взяли 28 окупантів, захопили та підбили 116 одиниць військової техніки, серед якої виявився і зенітний ракетно-гарматний комплекс «Панцир-С1» вартістю 15 млн доларів. Чи не тоді особливого значення набуло місцеве прислів’я: «Пофіг танки – ми з Баштанки!»
***
Як у вересні працюватимуть школи?
– Дистанційно – всі уроки будуть онлайн. Самі шкільні приміщення зараз зачинені на замок. Ми навіть не будемо готувати їх до опалювального сезону, я не бачу у цьому сенсу. Ви ж бачите, що окупант наче сказився: безжально б’є по школам та садочкам. Тож наражати дітей на небезпеку не можна. Діти – це наша найбільша цінність, ми маємо берегти їх як зіницю ока.
Як почувається бізнес? Є з чого поповнювати бюджет?
– Бізнес практично ліг, тобто бюджет не виконується. Частина фермерів взагалі свої покоси навіть не чіпала, а інша частина нічого не сіяла цьогоріч. Але ми проводимо перемовини з ними. Бо бюджет – це зарплати працівників комунальної сфери. Хоча більшість магазинів у нас працює, так що продукти купити можна. Частково ми економимо бюджетні кошти за рахунок різкого зменшення зарплатного фонду: у нас одна людина робить за трьох. Але зарплати ми не піднімали – у військовий час, я вважаю, це неправильно. Тож у нас не геть все погано. Я думаю, що як поженемо москаля, то стане набагато краще.
Чи забезпечена громада продовольством?
– Так, продукти є, і ми робимо певні запаси, щоб у разі чого можна було допомагати людям. Допомогу вже отримують пенсіонери і ті, хто опинилися у складних життєвих ситуаціях. Насамперед йдеться про гуманітарні пакунки та хліб. Одним словом, наш Баштанський соцзахист працює на всі 100%. Працюють номери гарячої лінії, за якими можна попросити допомогу. Деяку гуманітарну допомогу ми отримаємо за програмою Президента. Згідно з нею, кожен мешканець громади має право на отримання 20 кг різноманітних продуктів. Тепер ми чекаємо на наступний пакет допомоги. Продукти привозять волонтери з Кривого Рогу, Одеси, із міст Західної України, з Польщі. Допомагають і наші партнери з сусідньої Устинівської громади. Вона знаходяться трішки далі від лінії фронту, й загальна ситуація там краща.
Жителі громади отримують продуктові набори та гуманітарну допомогу
Чи правда, що росіяни намагаються нищити врожаї у Баштанській громаді?
– Так. Окупанти не зважають на те, що у нас немає жодних військових частин, аеродромів тощо. У нас звичайна аграрна громада. Але наші поля весь час зазнають артилерійських ударів. У результаті горять посіви. Я не військовий і не особливо розбираюся у таких речах, але я весь час бачу, що снаряди прилітають просто у поля, де нікого і нічого немає. Пшеничні, соняшникові, рапсові поля… Що це, як не умисний підпал?
Чи допомогла громаді стати сильнішою реформа децентралізації?
– Ще й як допомогла! За два роки Баштанська громада дуже змінилася. Депутатський корпус майже на 100% тепер інший. Ті, хто десятки років тримали печатки, вже давно нічого не вирішують. Тобто люди обрали нових депутатів, таким чином практично кожен місцевий житель долучився до позитивних змін. Ми багато запланували на цей рік: нові транспортні маршрути, купівлю нових автобусів, ремонт доріг, будівництво сонячної електростанції. Війна перекреслила всі ці плани. Наша громада розквітла завдяки реформі й стала почуватися більш згуртованою. А коли почалася війна, ця єдність дуже стала в пригоді. Хтось блокпост будував, хтось пісок набирав, хтось взяв до рук автомат, хтось – мисливську рушницю. Люди не розбіглися, навпаки, зібралися докупи і самі кажуть, «що ми одне ціле», працюючи на благо країни. Також люди гуртуються, щоб допомагати одне одному.
У Баштанки героїчне минуле. Це воно змусило вас безстрашно виступити проти ворога у березні?
– Коли вже згадувати історію, я б пригадав не часи Баштанської республіки, про які тепер часто говорять, а часи обох Майданів. Подивіться, скільки наших людей підтримали обидві українські революції! Баштанка завжди була патріотично налаштованою. Ми – за свободу! Чи то козацьке коріння дається взнаки чи щось інше, але наші люди звикли жити вільно, а не під чужим чоботом чи ярмом.
Ви особисто взяли зброю, щоб виступити на захист своєї громади. Вагалися перед тим, як це зробити? Адже багато голів громад навпаки – намагалися підкреслити свій пацифізм та навіть аполітичність на випадок можливої окупації. Мовляв, ми забезпечуємо послуги, піклуємося про людей, а у війні участі не беремо…
– Я свідомо взяв зброю, щоб люди знали, що місцева влада нікуди не втекла і теж стоїть на захисті домівок разом з усіма. Шкода, що так не вчинили мої опоненти на виборах. Загалом вони всі повтікали кудись… Я не міг втекти, бо маю двох синів і не уявляю, як дивися потім їм у вічі.
Як селяни Плющівки та Пісок полонили 11 росіян
На початку березня селяни Плющівки та Пісок, що належать до Баштанської громади, озброєні лише двома мисливськими рушницями та п’ятьма автоматами, взяли в полон одинадцять озброєних до зубів російських окупантів з кримської військової частини. Очолювали загони місцеві старости. Близько п’ятдесяти селян оточили росіян і пригрозили їм знищенням. Ті, побачивши, що проти них надто багато людей і подумавши, що не мають шансів у бою, вирішили здалися – з умовою, що їх залишать живими. Коли російські офіцери побачили, що їх полонили практично беззбройні селяни, вони надзвичайно розлютилися, та було вже пізно. Одним з цих офіцерів був Ігор Руденко, який у 2014 році перейшов на бік росії. Через два місяці, 28 квітня, суд визнав його винним у дезертирстві та держзраді, покаравши 15-ма роками в’язниці. Інший офіцер – майор Шишканов отримав за цією ж статтею 14 років ув’язнення.
Розкажіть про перебіг подій у березні цього року, коли мешканці Баштанки змогли відбити наступ регулярних російських частин
– Ми цілий тиждень стримували наступ росіян. Люди, від мала до велика, палили російську техніку коктейлями Молотова. У самій Башатанці тривали вуличні бої. Хочу підкреслити, цей спротив – заслуга всієї громади, всіх людей, які того страшного першого дня березня взяли до рук зброю і стали на захист своєї землі. Боронилися не тільки Баштанка, але й Новий Буг, Казанка… Та практично всі наші села! Мешканці інших громад активно долучалися до нас, розуміючи, що краще зупиняти ворога гуртом. Практично кожна наша людина допомогла нам бодай чимось і 1 березня, і потім. По сьогоднішній день наші люди без утоми працюють на перемогу нашої держави. Хтось працює у полях, хтось возить гуманітарку, хтось веде переговори за кордоном, хтось підтримує людей психологічно, хтось їх лікує. Тепер така ситуація, що навіть сплата податків є допомогою державі. Загалом мені здається, що наша країна дуже добре може робити тільки дві речі: вирощувати зерно та воювати. Я думаю, росіяни тепер зрозуміли, що краще було б, коли ми, як і раніше, годували всю планету, а не воювали з ними. Багато про що можна розказати, але краще це робити вже після перемоги. У нас же тут, розумієте, теж є «паршиві вівці». От нещодавно наводчика спіймали, який передавав росіянам координати наших військових. А ще він виписував в інтернеті, яка в Україні влада погана, як у ній взагалі все погано. На його руках кров тих людей, які загинули від російських обстрілів. Я думаю, що у нас він не один такий, маю підозру ще на кількох. Звісно ж, їх відпрацьовують компетентні органи. Але у будь-якому разі поки що у нас така ситуація, що язик краще тримати за зубами. Бо деякі наші бойові ноу-хау ще можуть згодитися.
Наслідки удару російської авіації по Баштанці 13 березня 2022 року:
Чи ви ходите на роботу зі зброєю та у бронежилеті?
– Та ні! Ви ж розумієте, що таке бронежилет – у ньому 12-15 кг ваги. Два рази присів, і хребет твій, вибачте, провалився у труси. Кому таке треба! Але у мене є все військове спорядження – і бронежилет, і навіть автомат, який я отримав цілком законно. Так що в разі чого зможу себе захистити. Вам же, напевно, відомі випадки викрадання росіянами міських голів, секретарів, депутатів. Мене вони так просто не візьмуть!
А інші місцеві жителі також озброїлися?
– Як у старі козацькі часи, коли не можна було виходити у поле без рушниці та шаблі, ми теж намагаємося бути при зброї. Як інакше захищати себе і країну!? Багато місцевих мешканців стали до лав Збройних Сил, серед них вже є десятеро загиблих. Серед них – мій друг дитинства Армен Костанян. Тим не менше, наші люди у більшості налаштовані по-бойовому. Багато з них хто каже, що ми стоятимемо до останнього, що нам треба битися задля того, щоб наші діти жили у вільній країні. Всі окупанти мають підняти руки і здатися, тому що у них одна дорога – у землю. Якщо вони підуть у відступ, їх там вб’ють кадирівці; якщо воювати будуть, теж загинуть. Тож російським солдатам краще здатися ЗСУ. Іншого виходу просто немає. Бо ж ми свою Баштанку віддавати їм не збираємося, хай чешуть москалі до своєї московії! І нехай пам’ятають, що таке Україна.
Життя в громаді триває. Віримо у перемогу!