Зворушливо: як в Лиманській громаді вшанували пам’ять жертв Голодоморів. ФОТО

27 листопада у місцевій школі зворушливо й масштабно вшанували загиблих від голодоморів. Тут влаштували загальношкільну виставку хліба «Хліб у моїй долі, хліб у долі моїх односельців», яка об’єднала учнів 1-11 класів та їхніх батьків. Мали на меті донести до школярів масштаби жорстокості, з якою радянська влада винищувала український народ, виховати сприйняття чужого болю як власного, пробудити бажання вивчати історію своєї держави, – розповідає заступниця директора з виховної роботи Анжеліка Дяченко. І чесно зізнається: не сподівались на таку активність школярів.

“Спочатку планувалося роздати хліб самотнім стареньким жителям. Та коли побачили, скільки хлібних виробів було представлено на виставку, наші діти запропонували роздати хлібні вироби дітям війни. Адже розуміємо матеріальне положення багатьох сімей у селі. Бачили б ви обличчя дітей, коли вони пакували хліб та солодкі вироби для людей, які не з книжок знають про страшні голодні та воєнні роки. Здавалося, що кожен загортав у пакунок часточку свого тепла”, – поділилася пані Анжеліка.

Розвозити хліб по домівкам лиманців власним транспортом взявся директор школи Олександр Федоров. Разом з дітьми відвідав усіх жителів села, які народилися напередодні війни та у лихі воєнні роки. Зворушливо зустрічали гостей старенькі жителі: майже кожна бабуся чи дідусь не могли стримати сліз, беручи до своїх натруджених рук хліб і солодощі.

“Для більшості сучасної молоді уявлення про ті страшні часи є неосяжними. За це ми маємо бути вдячні пройдешнім поколінням, які тяжкою працею дали змогу жити в іншому середовищі. Наше завдання – зберегти пам’ять про ті страшні часи, навчити сучасних дітей цінувати людське життя та бути милосердними до оточуючих”, – розповів Олександр Федоров, директор Лиманського НВК.

“Цілували духмяні паляниці, згадуючи тяжке голодне дитинство та просили Всевишнього, щоб таке лихо не повторилося ніколи. Упевнена, що наші вихованці завжди шануватимуть тих, на чию долю припали тяжкі випробування голодом, холодом, лихоліттям. І пам’ятатимуть, що це – наш моральний борг і громадянський обов’язок”, – каже заступниця директора.

Старшокласниця і президентка Лиманського НВК Анастасія Дяченко розповідає: уперше брала участь у такій акції. Дівчинка розчулена до сліз.

“Емоції переповнюють, коли бачиш заплакані очі, тремтячі руки стареньких. Ми наполегливо чекали, поки ці люди вийдуть зі своїх будинків. Майже всі вже ходять на паличках. Але ж яка радість була в їхніх очах, коли дізнавалися, з якою метою ми завітали. Моя сусідка Серафима Іванівна Шульга, 1939 року народження, не стримувала сліз, згадуючи як «вилизували горщик від каші». Казала, що пам’ятає ті часи, наче сьогодні. А мені було не по собі через те, що змусили цих людей знову пережити той біль. Ми, сучасні діти, часто не розуміємо усю глибину історичних подій. Але саме такі заходи допомагають усвідомити нашу місію у сьогоднішньому суспільстві. Шанувати пам’ять – обов’ язок кожного з нас”, – каже школярка.

А вже 28 листопада в Лимані відбувся захід-реквієм “Свічка пам’яті” біля стели жертвам Голодомору. Директорка Будинку культури Тетяна Фунтікова та бібліотекарка Світлана Гетманець нагадали про страшні сторінки історії України, коли небачений голод звів у могилу мільйони людей. На завершення заходу присутні запалили свічку пам’яті, і вона стала даниною тим, хто навічно відійшов від нас у 1932-33 роках.

“Велика подяка батькам та учням Лиманського НВК за те, що приділили трішки уваги нашим найстаршим жителям села, які пережили важке дитинство і не з чуток знають про голод. Нехай Господь дарує всім здоров’я та довголіття. А я в такі миті переконуюсь, що ми стали єдиною громадою, бо ці ініціативи, прояви людяності і небайдужості йдуть від сердець наших дітей і дорослих”, – поділився голова громади Василь Резніченко.