«Не знаємо ціну водиці, доки не висохла криниця», – кажуть в народі. В селі Лиман, як і в навколишніх селах буджацького степу, ціну питній воді якраз знають. Адже через природні особливості, близькість лиманів, моря та засушливий клімат тут споконвічно не існувало прісної води. Вода, яку можна тут добути, виключно солона.
Якщо завітати до будь-якої хати місцевих мешканців, можа побачити, як у кожному дворі донині збереглися старовині кринички, куди збирали дощову воду і талий сніг. Якісна питна вода для цієї місцевості – рідкість. Переважно її доводиться сюди доставляти аж за 50 км, а вартість одного куба складає 160 грн, це зайві кошти, час та незручності. Тому місцева влада вирішила привести до ладу єдину криницю, де збереглося джерело питної води.
Криниця в Лимані розташована по вулиці Мельничній, тут провели капітальний ремонт, встановили нове якісне покриття, аби вберегти людей від вітру, снігу чи спеки, а ще встановити спеціальний насос, який подаватиме воду автоматично. Поряд розчистили ще й друге джерело, яке багато років було занедбаним.
«На жаль, наше село знаходиться в такій посушливій зоні, де нема питної води. Ця криниця – єдине джерело, ми повністю її розширили, встановили нові кільця, насос, щоб люди змогли спокійно собі набирати воду», – розповів Василь Резніченко, голова Лиманської сільської ради.
Більше десятка років місцеві жителі сподіваються на проведення централізованого водогону, який включено у проект Татарбунарського групового водопроводу, згідно з програмою «Питна вода Одещини». Місцева влада тримає це питання на контролі і збирається ближчим часом обговорити його з керівництвом Басейнового управління водних ресурсів в Одеській області (БУВР).
Авторка – Наталія Карпенко