Минулого тижня Кілійський міський голова Павло Бойченко в рамках благодійного проекту вирушив в десятиденну поїздку до Африки. На своїй сторінці в Facebook мер ділиться враженнями про своє перебування на цьому материку, про побут місцевих жителів, яким доводиться виживати в жахливих умовах.
У команді місіонерів разом з Кілійським міським головою – пастор християнської місії, представники американських повітряних сил, психологи, письменник, професійні фотографи та інші волонтери.
Делегація відвідала місто Кітале в провінції Ріфт-Валіі, розташованому неподалік від кордону з Угандою поблизу гори Елгон, на висоті близько 2100 метрів над рівнем моря. ООН оцінює кількість місцевих жителів в 70 тисяч.
«Відчуваю, буде спекотно. У прямому сенсі спека вже, … а у всіх інших сенсах очікується різке підвищення температури, – пише Павло Бойченко в першій замітці на Facebook. – Пару годин у корках, скрізь снують, як мурахи, автомобілі, натовп людей, що йдуть по дорозі і по узбіччях, і взагалі всюди, і на додачу ще стадо овець на цій же самій дорозі … і, ось, ми в готелі. Тут збирається вся команда, а це більше 20 волонтерів з усього світу. Годинку відпочинку, душ і нічний марш-кидок в глибинку – далеку від туристичних маршрутів реальну Кенію. Поки загальне враження – ми непогано живемо, панове! Ну і, звичайно, як же здорово, що у нас є зима!”
Поїздка до Кенії у складі міжнародної групи волонтерів присвячена турботі про сиріт цієї далекої країни, – здійснення давньої мрії мера Кілії.
“Багато читав, бачив, чув, де в чому брав участь. Але як давно сказано розумними людьми: краще один раз побачити … ось тепер побачу …! Ті з волонтерів, хто не вперше беруть участь в цьому проекті, кажуть, що після першого разу назавжди стали іншими. Що ж, подивимося»- прокоментував перші враження пан Павло.
Доповнив свій «огляд» Африки Павло Бойченко відеозаписом про те, як дітям Кітале доводиться ночувати у спальних мішках прямо на дорозі. «Без коментарів … Інша реальність», – ділиться автор. Волонтери передали жителям Кітале подарунки. Кілійський міський голова зізнався, що найпотужніше враження на нього справив візит до притулку для молодих дівчат 12-19 років, які стали жертвами насильства і народили або чекають дитину.
«Побували в притулку для молоденьких дівчат 12-19 років. Більшість з них жертви насильства, які очікують або вже народили діток. Передали допомогу притулку. Від таких дівчаток за місцевою традицією відмовляються близькі. Більшість з них були на вулиці, без майбутнього, деякі на грані самогубства. Зараз вони навчаються в школі, мають дах над головою, харчі. Цей притулок існує без будь-якої державної підтримки, це виключно волонтерський проект», – коментує автор.
Свої враження від поїздки країною пан Бойченко називає «іншою реальністю», яку часом складно коментувати, тому фотографії та відео на його сторінках досить промовисті. Тут і фото місцевого хлопця, руки якого мачуха пхала у вогонь. Свої розповіді про важке життя африканців Павло Бойченко підкріплює відео, яке він зняв в африканських трущобах. Один із записів Павла Бойченко розповідає про долю літньої місцевої жительки і про її 15-річного онука, якого вбили терористи, коли він навчався у коледжі.
«У 2015 році в місті Гарісса, на сході Кенії джихадисти розстріляли університет. 148 людей загинули і 79 були поранені, – розповідає місіонер з Кілії. – Відповідальність за напад взяло на себе сомалійське угруповання Харакат аш-Шабаб. Серед загиблих був молодий хлопчина Джеймс. Родом з трущоб Китале хлопчина був надією всієї рідні, яка відмовилася від багато чого, роками збирала гроші, щоб одна дитина з величезної родини могла отримати освіту. Сім’я сподівалася, що Джеймс, отримавши освіту, зможе витягнути з бідності своїх близьких. За пару років навчання Джеймс став гордістю університету, найкращим учнем. Перед ним відкривалися великі перспективи. Але! 2 квітня джихадисти атакували університет. Серед загиблих був і Джордж. Перед розстрілом Джеймса змусили зателефонувати рідним, вбивці хотіли щоб близькі чули постріл! Так закінчилися сподівання вирватися з убогості цілої родини. Сьогодні ми побували в гостях у бабусі Джорджа. Осліпнувши, вона як і раніше живе в трущобах спогадами про Джеймса. Небайдужі люди побудували за 500 $ будиночок для цієї сім’ї, і зараз вони хоч якось виживають. Поруч з будинком могила Джеймса. Такі історії добре б знати нашим дітям, які не завжди оцінюють можливість безпечно і спокійно відвідувати школу, здобувати освіту. Розкажіть цю історію вашому синові, доньці, просто нехай знають Джеймса, якому було всього 15 років», – написав Павло Бойченко.
Автор – Ганна СОКІЛ