26 грудня, одразу після ювілейного 70-річчя, в маленькому селі Зарічному Лиманської об’єднаної громади пішла у вічність Сільська Мадонна, поетеса від Бога Галина Пантеліївна Лиса. Вона залишила після себе вікопомну спадщину – свої незрадливі, прості і щирі вірші.
Галина Пантеліївна знаходила добрі слова для кожного, хто зустрічався на її шляху. Шляхетна пані, яка дивовижним чином поєднувала високе поетичне мистецтво з важкою сільською працею і необлаштованим побутом.
З ранніх шкільних років Галина починала творити свої вірші, і згодом присвятила поезії усе своє життя. Своїм мистецтвом поетеса навіки уславила рідне маленьке село Зарічне на Татарбунарщині. Галина Пантеліївна мріяла бути вчителем. Недостатньо було освіти. Але покликання все ж таки привело її до дітей, і вона проводила в Татарбунарській школі-гімназії Уроки Добра, вела Азбуку Любові, і не втомлювалася навчати, що найважливіші в житті три слова: “люблю”, “пробач” і “спасибі”. Галина Лиса була бажаною гостею у сільських клубах, на літературних вечорах в бібліотеках Татарбунарського району та далеко за його межами. Сім поетичних збірок – це всього лиш маленький доробок її невгамовної поезії. Могло би бути значно більше, але брак коштів завжди стояв на заваді… Можливо, поетична спадщина Галини Лисої значно поповниться, якщо знайдуться меценати. Рукописи чекають…
Як вона встигала? Всю чорну роботу робила білим днем, а світлі яскраві вірші творила ночами. Коли ж вона відпочивала, коли спала?.. Ось… Заснула, тепер відпочиватиме вічно.
А вірші заповідала нам. Читаймо, поминаймо.
ПОМИНАЙТЕ ВІРШАМИ МЕНЕ…
Заболіла душа за втрату,
За приреченість на смерть слів,
Дав Господь їй талант багатий,
Та таланом не наділив.
Дав талант ще з дитинства, зранку,
І таку поселив в село,
І живе вона, «самозванка»,
Тихим словом несе добро,
Задихаючись Божим даром,
Бо не може вже не писать,
Роздаючи вірші задаром,
Всім напрошується читать!
Вже і осінь її минає,
Вже, як рани, слова болять,
А вона все вірші складає,
Потім буде вже роздавать.
Мов за себе це подаяння,
Ні своїх, ні чужих не мине.
P.S. …коли піду у путь останню,
Поминайте віршами мене…
(Галина Лиса)
Автор – Вікторія Алєксєєнко