“Місце сили”: в Одесі презентували фільм про самобутність болгарців з Криничного

Прем’єра документального фільму про самобутність болгарського села Криничне, що у Болградському районі на Одещині, відбулася в Одесі. В основу стрічки лягли розповіді мешканців Криничного про історію села, його культурну спадщину і фольклор болгар, що зберігається місцевими жителями вже понад 200 років.

На вході до розкішного “Concert Hall Odessa” гостей зустрічають народні артисти: вони грають на самобутніх бесарабських музичних інструментах – гайда і тупан. Тут збираються сотні болгар, що проживають в Одесі, а також мешканці Криничного.  Навколо – панує святкова атмосфера, глядачі знайомляться зі світлинами Олександра Барона і етновиставкою Тетяни Янчевої-Дукової.

самобутністьсамобутність

Авторкою ідеї, режисеркою і продюсеркою фільму є Тетяна Станєва, яка народилась в Криничному, але з 2002 року мешкає в Києві. Звертаючись до глядачів зі сцени – схвильована, не стримує емоцій:

самобутність

Тетяна Станєва, авторка фільму “Місце сили”:

“Мені було 13 років, коли померла моя бабуся. Вона знала сотні пісень, сотні казок і приказок. Мені, на жаль, це все залишилось лише у згадках. Важко уявити цю велику катастрофу, коли разом із старими людьми забувається наша історія. Там, на батьківщині, не треба шукати справжнє, носити маски, там все залишилось таким, як я його пам’ятаю з дитинства. Максимум, що може змінитись, – це коли хтось перефарбує огорожу під хатою в інший колір. Я стала режисером не тому, що хотіла побудувати кар’єру в кінематографії, а тому що в такий спосіб хотіла показати красу рідного краю та його унікальність, докричатися про важливість збереження нашої родової пам”яті. Цей фільм – він про життя і тугу людей, криниччан, за місцем сили. Ви побачите старих людей, свідків тієї народної пам”яті болгарського народу, які пройшли великий життєвий шлях. І яким є що передати нам”. 

самобутність

Автори фільму кажуть: “Місце сили” – це не тільки розповідь про життя одного села на півдні Одещини. Це фільм про цілі покоління болгар України, які зуміли зберегти власну самоідентичність, не втратили мови, пісню, рушники, одяг, посуд, страви… Це нарис про працьовитих людей, які шанують традиції, культурну силу поколінь, батьківські духовні джерела.

самобутність

Організатором та партнером виробництва фільму стала громадська організація “Центр розвитку Бесарабії”. Його керівник Віктор Куртєв, – також є вихідцем з Криничного. На зустрічі з глядачами розповів про процес зйомок, який тривав 4 місяці, і відзначив важливість творчого проекту.

“Те, що ви сьогодні побачите – воно про найголовніше, це те, що з нас робить людей”, – підкреслив Віктор Куртєв.

У документальній стрічці “Місце сили” продемонстровано конфлікт між сучасним життям, яке вносить свої корективи у наше надбання, – і традиціями та консерватизмом жителів села Криничне. Це й розповіді старих людей, очевидців тяжких часів, які згадують події дитинства і юності, перекази своїх предків про те, що пережили болгари-переселенці протягом останніх 200 років.

самобутність

Крім людських історій від криниччан, у стрічці відображена багатостраждальна доля місцевої церкви, яка була зруйнована в радянські часи, а відновлена вже в незалежній Україні. Це й розповідь про сучасних виноградарів Криничного: завод “Колоніст” Івана Плачкова і пересічних криниччан, які діляться давніми секретами виготовлення бесарабського вина. Це й урок болгарської мови у школі Криничного, де вчителька пояснює дітям відмінність унікального рідного діалекту, збереженого носіями мови у цій місцевості, і говорить про важливість “не цуратися” свого роду, за жодних обставин.

Особливе місце у фільмі посідають сцени, зняті в полі, де сільські працьовиті болгарські родини й досі сіють і вирощують на продаж “арбажійку”, цибулю-сіянку. Теплі спомини, яскраві персонажі, сумні й веселі оповіді та сцени не залишили байдужими глядачів: окремі епізоди фільму викликали бурхливі емоції і подекуди й дружні оплески.

Болгарські пісні та тужливі мелодії доповнюють атмосферу життя цілого народу, який разом долає труднощі, шанує своє предковічне і вірить у майбутнє.

Автор – Оксана ПІДНЕБЕСНА

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *