А ви знаєте, коли в Татарбунарах уперше за часів Незалежності замайорів державний прапор України? Розповімо вам дивовижну історію…
Ще в студентські роки, наприкінці 80-х років минулого століття Василь Апонюк відзначався своєю закоханістю в рідний край, в Україну. Та й фах обрав відповідний – історик, викладач історії. Вже тоді, під час перестройки, коли Радянський Союз ось-ось мав закінчити своє існування, Василь відкривав для себе незвідані сторінки творення Української державности. Вже тоді поступово відкривалися архіви, а вслід за ними – і наша справжня історія.
Про різні царські та радянські укази, які забороняли українську мову та переслідували українських патріотів, ми вперше дізнавалися від таких ентузіастів, як Василь Апонюк. Це він розповідав своїм учням про «Розриту могилу» Тараса Шевченка, це він вперше показав татарбунарцям справжній державний стяг. Василь Анатолійович був учасником усіх сучасних українських Майданів, саме там, на Майдані і придбав для себе жовто-блакитне знамено. А потім показав його своїм учням. І залишив у класі. А хлопці взяли той стяг, і вийшли з ним на чергову річницю так званої жовтневої революції, коли місцеві комуністи виходили 7 листопада на демонстрацію з червоними прапорами.
Уявляєте собі таку картину? – навколо все червоне, аж раптом! – наш рідний український прапор! Шкода, що не збереглися фотографії… Можливо, в чиїхось приватних альбомах і загубилися ці історичні фото?.. Віримо, що віднайдуться!
Тоді на Василя Апонюка чинили страшенний тиск, погрожували звільнити із школи. Та його захистив його ж колишній вчитель історії, на той час начальник районного відділу освіти Володимир Сергійович Сидоренко:
«Хіба ж ви не знаєте, що Український Прапор – саме таких кольорів? – запитував він переслідувачів-комуністів. – Залиште в спокої і хлопців, і вчителя!» – таким був вердикт освітянського керманича.
А згодом сам міський голова уклінно просив Василя Апонюка подарувати того прапора Татарбунарській міській раді, бо настав час, коли Конституція затвердила національні державні символи, і треба було й у Татарбунарах показати, що тут – держава Україна.
Вся родина Апонюків відзначається своєю любов’ю до неньки-України, але це вже окрема історія…
Авторка – Вікторія Алєксєєнко.