Татарбунарський районний суд Одеської області ухвалив постанову у справі щодо ймовірних корупційних правопорушень з боку виконувача обов’язків директора Національного природного парку «Тузловські лимани».Керівницю установи звинувачували в укладанні договорів із близькою особою — невісткою. Проте через процесуальні затримки правоохоронців справу закрили у зв’язку зі спливом строків давності.
Про це СИЛА ГРОМАД повідомляє з посиланням на постанову Татарбунарського районного суду від 5 листопада 2026 року.
Фабула справи: договори з невісткою на десятки тисяч гривень
Згідно з матеріалами Управління стратегічних розслідувань в Одеській області, очільниця нацпарку у вересні та грудні 2025 року підписала низку договорів про надання послуг із фізичною особою. Йшлося про організацію доставки транспортних засобів та технічне обстеження й модернізацію системи енергозабезпечення на загальну суму понад 64 тисячі гривень.
Проблема полягала в тому, що виконавиця послуг виявилася невісткою керівниці (Тетяна Сєда – дружина Олександра Фаріфонова, рідного сина Ірини Вихристюк). Відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», це є близькою особою, що створює реальний конфлікт інтересів.
Правоохоронці інкримінували очільниці нацпарку чотири епізоди адміністративних правопорушень за ч. 1 та ч. 2 ст. 172-7 КУпАП:
-
Неповідомлення у встановленому законом порядку про наявність реального конфлікту інтересів.
-
Вчинення дій та прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів.
Судове рішення: чому справу закрили?
Під час розгляду справи в суді очільниця Нацпарку “Тузлівські лимани” Ірина Вихристюк свою вину не визнала та подала клопотання про закриття провадження через закінчення строків притягнення до адміністративної відповідальності.
Суд проаналізував хронологію подій та встановив наступне:
-
Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) сформувало повідомлення про корупцію ще 21 квітня 2026 року.
-
Відповідно до ст. 38 КУпАП, адміністративне стягнення за правопорушення, пов’язане з корупцією, може бути накладено протягом шести місяців з дня його виявлення. Суд дійшов висновку, що моментом виявлення правопорушення є саме дата складання повідомлення НАЗК (21 квітня 2026 року).
-
Водночас протоколи про адміністративні правопорушення правоохоронці склали лише 17 вересня 2026 року— майже через п’ять місяців після реєстрації повідомлення. До суду матеріали надійшли 24 вересня.
Оскільки на момент ухвалення постанови (5 листопада 2026 року) шестимісячний строк із дня виявлення правопорушення минув, суд був зобов’язаний закрити провадження на підставі пункту 7 частини першої статті 247 КУпАП. Згідно з позицією Верховного Суду та роз’ясненнями Науково-консультативної ради при ВАСУ, у разі закриття справи через закінчення строків суд “не має повноважень встановлювати вину особи”, йдеться в пояснювальній частині постанови.
Відтак Татарбунарський районний суд за підписом судді О. Дем’янової постановив закрити провадження у справі щодо посадовиці.
Окреме питання полягає в тому, як невістка очільниці нацпарку, обіймаючи посаду на державній службі в Татарбунарському ТЦК (про що свідчать її офіційні декларації), взагалі могла надавати платні послуги установі з перегону автомобілів та модернізації енергомереж.
Адже Закон України «Про запобігання корупції» (ст. 25) прямо забороняє державним службовцям займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю, окрім викладацької, наукової чи творчої. Така робота є несумісною зі статусом держслужбовця, оскільки створює ризики використання службового становища та прямий конфлікт інтересів.
Штрихи до портрета: аудити, земельні суди та напруга в громадах
Історія з родинними підрядами стала лише черговим епізодом у низці резонансних подій навколо Національного природного парку «Тузловські лимани» та його багаторічної виконувачки обов’язків директора Ірини Вихристюк.
Зокрема, у березні 2024 року керівниця установи не допустила ревізорів Південного офісу Держаудитслужби до проведення перевірки. Згодом державний аудит усе ж відбувся, а виявлені порушення стали підставою для передачі матеріалів до Державного бюро розслідувань.
Не менш напруженими залишаються відносини керівництва нацпарку із сусідніми громадами — Дивізійською, Лиманською та Тузлівською. Замість конструктивного діалогу з органами місцевого самоврядування та жителями прилеглих сіл, конфлікти набули системного характеру:
-
Судові позови та суперечки за землю: адміністрація парку вступила у судову тяганину з Лиманською громадою за земельні ділянки, фактично відсудивши прибережну пляжну зону на користь природоохоронної установи.
-
Публічні конфлікти: Ірина Вихристюк неодноразово ставала учасницею конфліктів з підприємцями курортно-рекреаційної сфери, які нерідко закінчувалися побиттям. Також з’являлася на засіданнях місцевих рад із претензіями, а самі громади закидають їй засипання інстанцій скаргами з викривленою інформацією.
-
Вимога відкритого конкурсу: через постійні скандали та багаторічний статус «в.о.» очільниці установи, сусідні громади вже порушували перед профільним міністерством питання щодо необхідності проведення відкритого й прозорого конкурсу на посаду повноцінного директора нацпарку.
- Кримінальні справи за екологічні злочини: Ще у 2021 році Татарбунарська поліція порушила кримінальну справу проти керівництва нацпарку за фактом масштабних екологічних збитків у Лебедівському лісі. Як раніше писала СИЛА ГРОМАД, під приводом організації «дитячого табору» там було знищено заповідні насадження, а завдані довкіллю збитки правоохоронці оцінили у 2 мільйони гривень. Крім того, керівництво установи системно провокувало конфлікти з Державною екологічною інспекцією, блокуючи екоінспекторам доступ до перевірок на території парку.
Що маємо у висновку?
У підсумку ж гучна історія з бюджетними виплатами родичам завершилася нічим. Суд не став заглиблюватися у суть очевидних порушень і оцінювати ані родинний підряд, ані правомірність заробітків держслужбовиці, задовольнившись сухим процесуальним фактом — спливом строків давності. Такий вердикт фактично означає одне: затягування під час складання протоколів дозволило керівниці нацпарку вкотре вийти сухою з води та уникнути реальної відповідальності за корупційний конфлікт інтересів.