Вчора одне з відомих київських видань опублікувало доволі цікавий матеріал. Це розслідування, головні герої якого – мешканці міста Кілія. СИЛА ГРОМАД також не раз висвітлювала ситуацію з невиконанням рішень суду кілійською поліцією, але настав час трохи освіжити в пам’яті всі події, адже додались нові важливі деталі. Щоб не плутати читача, ми публікуємо матеріал київського видання майже без змін.
Від арешту майна державного підприємства до зникнення техніки та бездіяльності поліції — хроніка однієї правової аномалії в авторському розслідуванні Elitexpert.ua
Кілька фактів
Навесні 2025 року Вищий антикорупційний суд України поставив крапку в одній гучній справі: колишній заступник керівника Ізмаїльської місцевої прокуратури Іван Мараховський та ексдепутат Одеської облради Іван Бойченко отримали реальні строки за отримання хабаря в розмірі 40 тисяч доларів. Операція СБУ 2017 року завершилася вироками: Мараховський — 8 років позбавлення волі, Бойченко — 10 років. Обоє позбавлені майна та права обіймати посади протягом трьох років після звільнення, а Мараховський — ще й звання радника юстиції.
Але, як показує наше розслідування, історія з Мараховським — лише частина набагато масштабнішої схеми зловживань, що почалася ще задовго до 2017 року на півдні Одеської області. Схеми, у якій брали участь представники прокуратури, поліції та приватних структур, і сліди якої досі не стерті в архівах Ізмаїльського району. За роки те, що відбувалося тут, перетворилося на приклад системного опору закону всередині правоохоронних структур.
2017 рік. Арешт комбайна та спроба отримати контроль над державним підприємством
Восени 2017 року на території державного підприємства Кілійського району було зупинено збирання врожаю. За заявою тодішнього голови Кілійської райради Павла Бойченка, співробітники прокуратури та поліції арештували державний комбайн прямо під час жнив.
Серед учасників епізоду згадуються: заступник окружного прокурора Олександр Сара, його підлеглий Іван Мараховський, начальник районної поліції Юрій Мелованов, а також оперативники Сергій Татару, Олег Головченко та слідча Світлана Карасенко.
За даними слідчих матеріалів, мета арешту полягала у здійсненні тиску на керівництво держпідприємства: від нього вимагали поступок і контролю над збиранням урожаю. Суд визнав дії неправомірними та постановив повернути техніку підприємству.
Однак саме цей епізод, за словами джерел, став відправною точкою майбутніх конфліктів між прокуратурою, поліцією та аграріями району.
Того ж року, у грудні 2017-го, Мараховський і депутат облради Іван Бойченко були затримані під час отримання хабаря в 40 тисяч доларів від фермера з Ренійського району.
Схема, за даними слідства, повторювала модель тиску, застосовану проти директора державного підприємства.
2018 рік. Ускладнення схеми. «Справa трактора» та втручання компанії «Рис-Груп»
Восени 2018 року події отримали продовження. Під керівництвом прокурора Олександра Сари та його заступника Андрія Вітюка співробітники Кілійського райвідділу поліції провели чергові «слідчі дії» у селі Утконосівка, де знаходилося державне підприємство «ЦСЕНСМ». В операції брали участь слідча Карасенко, а також представники приватної структури ТОВ «Рис-Груп», зокрема Михайло Романенко.
За матеріалами справи, слідчі дії проводилися за відсутності директора держпідприємства Ігоря Лиманського. Замки на складах були збиті, частина техніки — вилучена та вивезена на територію «Рис-Груп».
Серед вилученого опинився трактор Т-150, що належав фермеру Олегу Кройтору, який не мав жодного стосунку до предмету слідства і працював із держпідприємством за договором.
У подальшому три незалежні експертизи підтвердили, що вилучений трактор Т-150 дійсно належить Кройтору, номери деталей — заводські, документи — справжні.
Два судові рішення 2018 року зобов’язали Кілійську поліцію повернути техніку законному власнику. Жодне з них виконано не було.
Зошит у металобрухті та спроба фабрикації доказів
У той же час під час чергового обшуку на території Кілійської рисосійної станції співробітники поліції виявили у майстернях підприємства, у купі металобрухту, серед старих деталей — зошит обліку зерна за 2017 рік.
Цей «документ» став підставою для звинувачень у начебто нестачі 300 тон зерна на підприємстві.
За свідченнями очевидців, зошит був підкинутий співробітником поліції Олегом Головченком, який і «знайшов» його.
Однак, як з’ясувалося пізніше, якби цей «журнал обліку» був справжнім, відповідальність за нестачу лежала б на Михайлові Романенку, представникові «Рис-Груп», що працював у 2017 році на рисосійній станції.
Нікого не здивувало, що кримінальне провадження № 120118160150002385, відкрите за фактом зошита, незабаром закрили.
2019–2021. Судові рішення як формальність
Попри наявність судових рішень, техніка Кройтора в ці роки продовжувала використовуватися на полях представниками «Рис-Груп». За даними розслідування, поліція знала про фактичну експлуатацію майна, яке мало б зберігатися на майданчику райвідділу.
Юристи називають цей випадок показовою ілюстрацією «кругової безкарності»: суд ухвалює рішення, але їх виконання залежить від тих самих відомств, дії яких оскаржуються.
2021–2024. Єдина обвинувачена та мовчання свідків
За сім років розслідування відбулося чотирнадцять судових процесів.
Єдиною обвинуваченою у справі залишилася колишня слідча — Світлана Карасенко, яку звинувачують за статтею 382 ч.3 КК України — у невиконанні двох судових рішень.
Інші фігуранти — прокурори та поліцейські Сара, Вітюк, Татару, Істоміна та Мелованов — фігурують як свідки.
Показання деяких з них суд добивався роками, призначаючи повторні приводи та переносячи засідання. Так, керівник одного з підрозділів поліції Одеської області Юрій Мелованов неодноразово ігнорував повістки й був доставлений до суду лише після другого постановлення про примусовий привід.
2024–2025 роки. Суд знову постановив: повернути техніку
У 2024 році суд знову зобов’язав повернути трактор Т-150 законному власнику — фермеру Олегу Кройтору.
Начальник Кілійського райвідділу поліції Олександр Паюк офіційно відповів, що питання повернення техніки «слід вирішувати з Романенком» — приватною особою, яка не має процесуального стосунку до справи.
Цей лист став ключовим підтвердженням того, що вилучене майно перебувало не на зберіганні поліції, як вимагає закон, а було передане приватним структурам. Це є прямим порушенням порядку виконання судового рішення з боку місцевої поліції.
У лютому 2025 року Державне бюро розслідувань відкрило кримінальне провадження №62025150020000661 за фактом невиконання судових рішень.
На момент публікації — безрезультатно.
Хроніка порушень
З 2017 року до 2025 року справа пройшла через кілька ключових етапів.
Спочатку, у 2017 році, було арештовано державний комбайн — суд постановив повернути техніку, при цьому збирання врожаю все одно було зірване, а державне підприємство зазнало збитків на більш ніж 3 млн гривень.
У 2018 році вилучили трактор Т-150, що належав фермеру Кройтору. У результаті планові сільськогосподарські роботи на державному підприємстві були призупинені. Два судові рішення зобов’язали повернути техніку — безрезультатно.
У тому ж році був «виявлений» зошит обліку зерна — у підсумку справа закрита, звинувачення не підтвердилися.
У 2019–2020 роках поліція зафіксувала експлуатацію арештованої техніки приватною структурою, попри всі попередні судові рішення.
У 2024 році суд двічі зобов’язав поліцію повернути техніку постраждалому фермеру, однак і ці постанови не були виконані.
А у 2025 році ДБР розпочало розслідування фактів невиконання цих судових рішень — процес залишається відкритим досі.
Сумні висновки для системи
Сім років, чотирнадцять судових процесів, десятки протоколів, шість невиконаних судових рішень і одна неповернута одиниця техніки.
Історія, що почалася з незначного, здавалося б, арешту державного комбайна у 2017 році, переросла у багаторівневу схему, в якій представники правоохоронних органів, за даними слідчих матеріалів, діяли в інтересах приватних осіб.
Окремі фігуранти цих подій продовжують обіймати посади в системі. При цьому єдиною обвинуваченою залишається слідча, яка виконувала вказівки керівництва.
Випадок, що отримав у народі назву «тракторна справа», став не лише ілюстрацією корупційної стійкості системи, але й маркером її імітаційної роботи: коли судові рішення перетворюються на формальність, а приватне майно — на інструмент торгу і тиску.
На перший погляд, історія про комбайн, трактор та кілька одиниць сільгосптехніки здається локальною. Але за нею приховується хронічний збій у роботі української системи правопорядку.
Автори публікації акцентують увагу на тому, що за вісім років «тракторної справи» в Одеській області змінилися прокурори, начальники відділів, керівники відомств. Не змінилася лише практика — безкарність невиконання рішень судів.