Вони змінили міста на села, а офіси — на шкільні класи. Троє молодих спеціалістів — Дмитро, Катерина та Дар’я — переїхали на Одещину, щоб навчати дітей у сільських школах. Всі вони — учасники програми “Навчай для України”, яка залучає мотивованих випускників і фахівців з різних галузей до викладання у маленьких громадах.
Нове життя у сільській школі
Дар’я Наконечна майже рік викладає англійську мову у двох селах на Одещині — Петровірівці та Новосвітівці. До переїзду дівчина працювала маркетологинею у Кривому Розі. Її робочий день розподілений між двома населеними пунктами, куди вона дістається рейсовим автобусом.
“Це мої такі улюблені дні, коли ти прокидаєшся… В мене троянда росте під вікном, ти дивишся на цю троянду, потім обов’язково сніданок, щоб зарядитися на весь день. Потім ідеш, сідаєш в автобус, автобус тебе везе в сусіднє село, я там зазвичай маю перші уроки. Ти викладаєш перші уроки, потім сідаєш в автобус, повертаєшся сюди, тут ще є діти”, — розповідає вчителька.
Перехід від міського до сільського життя став для Дар’ї новим досвідом. Вона ніколи раніше не жила в селі і знала про такий спосіб життя лише з чужих розповідей та випадкових спостережень.
“Кривий Ріг — це доволі велике місто. І в мене не було бабусь в селі. Тому я уявляла собі село так, як я його десь осторонь колись бачила. Тут у мене центр громади, це важливий момент. Тому у нас життя кипить. У нас є транспорт, який регулярно ходить, “Нова пошта”.
Програма, що змінює життя
Рішення приєднатися до програми “Навчай для України” не було спонтанним для Дар’ї. Вона тривалий час цікавилася цією ініціативою, стежила за досвідом інших учасників та аналізувала, який внесок може зробити особисто.
“Коли я думала, як доєднатися до програми, я довго спостерігала в соціальних мережах за програмою “Навчай”. Мені було дуже цікаво, чим займаються. І оскільки я дуже сильно вірю в освіту, для мене освіта — це база всього. Це там, де зростають люди, які в майбутньому будуть жити зі мною в одній державі, які також будуть ухвалювати рішення. Мені хотілося зробити свій внесок”, — пояснює вчителька.
Майже рік викладацької практики переконав Дар’ю в правильності її вибору. Незважаючи на певні труднощі та професійні виклики, вона бачить позитивні результати своєї роботи і відчуває задоволення від процесу навчання.
“І станом на зараз я повністю задоволена тим, що відбувається там, де я є. І діти мене дуже надихають, наповнюють. Бувають і, звичайно, і тяжкі моменти кризи, це всяке буває. Але загальна температура по класах, вона доволі позитивна. Діти йдуть вперед, ми рухаємося з ними пліч-о-пліч. І це те, власне, для чого я сюди прийшла”.
Зі світу технологій — до сільської інформатики
Дмитро Дем’яненко має цікавий професійний бекграунд — економічна освіта, здобута в Польщі, та досвід роботи фрілансером. Тепер він застосовує свої знання та навички в селі Олександрівка, де викладає інформатику та веде додаткові гуртки з програмування.
“Якщо говорити про адаптацію, напевно, було найважчим те, що ти все ж таки живеш в сільському населеному пункті, що він доволі маленький, тебе всі всюди знають. І коли там після місяця роботи в школі, я йду в магазин і до мене “Добрий вечір”, “Добрий вечір”, “Добрий вечір”. Це цікаво і щось нове”.
Побутові аспекти сільського життя виявилися для Дмитра приємним бонусом. Особливо вчитель цінує ранкові прогулянки до школи, які допомагають налаштуватися на робочий день та зарядитися енергією.
“Спочатку я думав, що мені буде доволі важко, оскільки я перед цим працював на фрілансі. До того, як я пішов в школу, моя робота виглядала так: встати з ліжка, сісти за стіл, який має три метри від мене. Але зараз я розумію, що 10 хвилин пройтися, прогулятися — навпаки стимулює тебе, змушує прокинутися зранку. І ти приходиш до школи бадьорий, сповнений енергією і готовий працювати”.
У своїй педагогічній практиці Дмитро звернув увагу на особливості сучасних учнів. Вони потребують розуміння практичної цінності знань та навичок, які отримують в школі. Саме тому вчитель робить акцент на розвитку практичних навичок та формуванні компетенцій, які будуть корисними для учнів у реальному житті.
“Ми вчимо інформатику не для того, щоб вміти клацати на комп’ютері пальчиками, а ми вчимо інформатику для того, щоб розуміти своє креативне мислення, яке в нас йде через програмування чи через графічний дизайн. Критичне мислення, аналіз інформації, певна фінансова грамотність, коли ми вчимо з ними “Ексель”, різні способи обрахування та бюджету тощо. І, на мою думку, цього підходу не вистачає сучасним учням”, — ділиться своїм баченням Дмитро.
З університету — до сільської школи
Катерина Чубенко має за плечима досвід викладання у престижному львівському університеті. Зробивши різкий поворот у кар’єрі, вона стала вчителькою історії в сільському Олександрівському ліцеї на Одещині, куди переїхала на початку навчального року.
Вибір Одеської області для Катерини був пов’язаний з її професійними інтересами. Вона хотіла викладати саме історію, і програма “Навчай для України” запропонувала їй відповідну вакансію.
“Мої ранкові ритуали, мій побут, не дуже відрізняються від того, як я жила у Львові. Єдине, що в мене краєвиди тепер не на сусідній будинок, а на поле. Дуже красиво. Або на квітучі дерева. Це дуже приємно. З іншого вікна вид на лиман відкривається”.
У педагогічній роботі Катерина знаходить постійне джерело натхнення. Для неї це не абстрактна концепція, а конкретні учні з їхніми характерами, здібностями та потребами.
“Головні плюси в моїй роботі й натхнення — я вам можу просто відкрити зараз журнал і назвати поіменно своє натхнення, бо вони всі мають імена, і прізвища, і вчаться в цій школі”.
Виклики сільської освіти
Проблема кадрового забезпечення в сільських школах має системний характер. Непрестижність педагогічної професії, низький рівень оплати праці та вимогливі умови роботи відлякують потенційних вчителів від вибору кар’єри в освіті, особливо в сільській місцевості.
“Насправді дефіцит кадрів існував завжди. Професія педагога, на жаль, вимагає багато зусиль, підготовки, але не вважається високооплачуваною професією”, — констатує Тетяна Пиндак, директорка Олександрівського ліцею.
Для керівництва школи утримання молодих спеціалістів є стратегічним завданням. В умовах масової еміграції кваліфікованих кадрів за кордон важливо створювати сприятливі умови для тих, хто готовий працювати в українських школах.
“Моя основна мета, щоб мої вчителі, молоді вчителі, залишились працювати з нами надовго. Взагалі я ціную кадри, і на сьогодні це гріх ними розкидуватися. Так, збираються і їдуть за кордон, шукають себе десь. Але хто ж буде тут навчати українських дітей, якщо не молодь?”
ВІДЕО – Суспільне Одеса: