До Миколаївської селищної громади на Одещину релокувалася ціла лікарня з донецького містечка Селидове, яке зараз вже окуповане росіянами. Передбачаючи загрозу, медики ще навесні 2024-го рокупочали підшукувати нове місце роботи, бо через постійні обстріли та небезпеку для персоналу і пацієнтів, було вирішено перенести медзаклад у більш безпечний регіон. Разом з медобладнанням та пакетами послуг НСЗУ колектив з 40 людей перебрався на південь України. Переїхали з членами родин та домашніми улюбленцями.
Як почуваються медики на новому місці та що змінилось завдяки релокації цілої лікарні для Миколаївської громади, розповідає СИЛА ГРОМАД.
Селище Миколаївка Березівського району на Одещині стало новим прихистком вимушеним переселенцям з Донецької області. Сюди влітку перебралась Селидівська міська лікарня. Підготовка до переміщення зайняла кілька місяців, а співпраця з місцевою владою допомогла створити необхідні умови для роботи.
Світлана Воронкова зараз тимчасово виконує обов’язки генерального директора Селидівської лікарні, бо всього місяць тому її керівника призначили очільником «екстренки» Одеської області.
Разом з нею вирушаємо у невелику екскурсію. Пані Світлана ділиться: ця територія нагадує їй лікарняне містечко, яке залишилося на Донеччині.
«Ми сюди як приїхали, на душі стало тепліше, все як вдома: корпуси лікувальні, присадибні ділянки, які ми квітами прикрашали. Наша мрія була – посадити калинову доріжку там. На жаль, ворог не дозволив цього зробити, тож ми свої плани реалізуємо тут», – зі сльозами на очах каже жінка.
До великої війни в Селидовому проживало 50 тисяч жителів. Коли російські війська почали підходити впритул, жити в ньому стало неможливо. Ракети й «каби» прилітали в житлові будинки, лікарям доводилося рятувати людей з-під завалів. Російська армія гатила по місту з особливим завзяттям – тому згодом розбомбили й будівлю лікарні.
На щастя, розповідає медикиня, встигли вивезти коштовне медобладнання, придбане напередодні повномасштабного вторгнення.
Втрачати все своє надбання лікарі категорично не хотіли, а тим більше залишити його в користування «оркам». Тому вивезли все, що змогли.
Зате тепер у розпорядженні колективу – вся територія колишньої «районки» в Миколаївці, де вони розташували й обладнання.
Щоправда, щоб встановити комп’ютерний томограф, довелося розбити стіну в рентгенологічному відділенні. Тепер тут працюватиме цілий діагностичний центр, розповідає рентгенолог Ігор Жульов.
«Комп’ютерний томограф здійснює практично всі дослідження, ми робили їх в Селидовому, тепер будемо проводити їх тут. Інсульти головного мозку ми дивимось, органи грудної клітини, черевної порожнини, кістки на переломи, травми. Навіть функція подавлення металу є, ми бачимо знімки, зрізи добре», – показує медичне устаткування пан Ігор.
Також в Миколаївці вперше з’явиться мамограф. А ще одна гордість селидівських медиків, яку вдалося вивезти з-під обстрілів – рентген-апарат С-дуга: чимало хірургів про такий лише мріють. Більшість обладнання ще запаковане в коробках, поки ведуться ремонти.
«Мамограф хоч і аналоговий, але виробництва Італії, дуже високої спроможності. Висока роздільна здатність кадрів в нього, тобто пухлину можна знайти з міліметра. Тож у нас тут буде кабінет мамографії», – каже пан Ігор.
Лікар веде нас до рентгенологічного центру, показує окрему кімнату керування: тут вже зробили ремонт, встановили двері, віконце, звідки можуть спостерігати за пацієнтом.
«Апарати сертифіковані, все врятоване будемо використовувати для місцевих пацієнтів. Ось цей рентген-апарат зручний тим, що під’їжджає, він з анодом, який обертається. Робить будь-які знімки: хребтів, суглобів, черевної порожнини».
У Миколаївці фахівці поступово звикають до нового місця. На території лікарняного містечка є два гуртожитки з усіма зручностями, але більшість співробітників винаймать квартири.
Релокація, зізнаються медики, далася їм нелегко. Лікарні довелося долучати гуманітарні місії від БФ “ПРЕМ’ЄР УРЖАНС Інтернасьональ” інте та Червоного Хреста, які безкоштовно надали транспорт. Завдяки допомозі вивезли дванадцять 20-титонних фур з медичним обладнанням.
Пані Наталія Комар – головна медсестра лікарні, забрала разом з собою з Селидового стареньких батьків.
«Кожен день для нас випробування. Важко прокидатися не в своїй оселі, бо твого рідного дому вже нема», – ледь стримує сльози Наталія. Показує на телефоні рідний будинок, знятий згори українським волонтерами.
«Ось в нас на будинку був такий орнамент, жовта пшениця і блакитне небо. І там був червоний комбайн. Батько понад 40 років відпрацював в сільському господарстві, йому цей дім подарували. Я з десяти років росла в ньому», – не стримує сліз Наталія.
І хоч у Миколаївці врятовані медики мають роботу та працюють на тих же посадах, зізнаються: тут все інакше.
«Ми в Селидовому жили теж в приватному будинку, і зараз винаймаємо приватний будинок, бо мені так легше. Частина життя залишилась в місті, без сліз не скажеш! Багато хто працював до останнього, я теж так в розбитій будівлі сиділа», – ділиться медсестра Наталія Камнєва.
«Живу одним днем, вже планувати нічого не виходить. Планувала, коли жила там. В Селидовому залишилася могила мами, всі мої реч. Знаєте, вік вже такий, треба знати, де можна прихилити сво голову. Мені, наприклад, важко бути комусь тягарем. Я ж ніколи не жила в когось, завжди було своє житло. Тому мені дуже складно», – розповіла гінекологиня Світлана.
Та попри труднощі, переїзд донецьких лікарів приніс свої переваги місцевій громаді.
Адже через брак вторинної ланки медицини місцевим жителям доводилось шукати «вузьких» фахівців аж у Березівці, розповідає голова Миколаївської громади Віктор Купченко. А тепер зможуть отримувати кваліфіковану допомогу ближче до рідного дому.
«Перші чутки як пішли, що до нас переїде Селидівська лікарня, спочатку лпитали що це таке, це село чи місто? А потім дуже зраділи, що в нас оживе лікарня. Тому що дуже велика проблема була саме у відсутності лікарів. Працівники селищної ради допомогли облаштуватися лікарям. Усе їхнє майно, яке вони вивезли, ми розмістили. Проблеми в нас єдині, це опалення в зимовий період. А комунальні витрати, такі як світло і вода компенсуємо з нашого селищного бюджету», – розповів голова Віктор Купченко.
Нових медиків дуже підтримали як працівники селищної ради, так і тутешні жителі.
«Дуже приємно те, що кожного ранку тобі йдуть назустріч, люди всі доброзичливі, кажуть «Доброго ранку», і це теж заряджає позитивом, те, як піклуються, можна сказати, лікують наші душевні рани. Вдячна всім, хто підтримав і не залишив нашу лікарню, ми сподіваємся що в неї є мабутнє, тепер на миколаївській землі», – каже керівниця лікарні Світлана Воронкова.
Поступово життя налагоджується. У Миколаївці Селидівська лікарня продовжує надавати допомогу згідно 17 укладених пакетів з НСЗУ та планує відкрити ще терапевтичне і паліативне відділення.
«Матеріал створено в межах проєкту «Підтримка професійної журналістики під час війни», що реалізується ГО «Інтерньюз-Україна»
Відеоверсія – від СИЛИ ГРОМАД:
Авторка – Оксана Піднебесна