Ніхто не знає, як складеться доля далі, з ким і де доведеться провести останні роки життя… Добре тим, хто має рідних, близьких, – а от як бути самотнім..? А ще гірше, коли не обійтись без сторонньої помочі. Людей, що на старості літ лишились хворими й немічними, опікує Будинок милосердя Лиманської громади. У цій будівлі, що здається, загубилась між селами на Одещині, існує свій порядок і своє життя. Раніше тут була приморська лікарня, а зараз зібрані – дуже різні долі.
Анжела Сорокун – сестра-господиня у цьому теплому домі. Для СИЛИ ГРОМАД гостинно проводить невелику екскурсію. Пригадує, як 12 років тому тут, на межі між селами Лиман і Приморське з’явився новий заклад. Раніше тут діяла Приморська лікарня, зараз це – соціальний заклад. Але люди як і раніше, називають її “межею”.
У великій вітальні завжди хтось є. У вільний час дивляться телевізор, або у затінку на ганку. Бабуся Зіна тут вже рік, родом із села Струмок, не має дітей чи внуків, щоб її доглянули. Так у свої 68 вона опинилась тут. Десь вдома є рідна сестра, але – не приїжджає…
Наталії – 47, вона з Одеси. Жінка ще в молодості втратила руку, через невдалу ін’єкцію, далі переїхала за чоловіком у Тузли. Там стався невдалий перелам ноги, отримала другу група інвалідності, тепер пересувається тільки на електровізку. Після смерті чоловіка доглядати її нікому.
“Якби я могла сама себе оходити, я не перебувала тут”, – каже Наталія.
“Ми би хотіли щоб родичі навіщали їх частіше, бо людина геть самотня, вони так радіють коли хтось приїжджає, як є хтось рідний, брат, син, дочка. Віруючі до нас приїздять, рокахують про Бога, хотілося б щоб частіше їх навідували”, – каже Анжела Сорокун, сестра-господиня.
Зараз у будинку милосердя мешкає 17 утриманців, працює 9 осіб персоналу. Раніше заклад був підпорядкований Татарбунарському району, а від початку року буквальномо “зависнув” у повітрі. Тоді, пригадує пані Анжела, склалася критична ситуація. Через невизначеність, яка склалася з ліквідацією Татарбунарського району, не знали, кому передати дім милосердя: фінансування закладу припинилось, не було навіть харчів, і свіжого хліба. Тоді виручив голова Лиманської сільської ради Василь Резніченко, поміг коштами, організував підвіз харчування. А вже пізніше, коли в громаді був створений власний територіальний Центр надання соціальних послуг, Будинок милосердя громада взяла під своє крило.
Сергій – наймолодший мешканець Будинку милосердя. Йому лише 40 років, потрапив сюди після дорожньої аварії, переніс інсульт. Чоловіка паралізувало, він не розмовляє, пересувається на візку. А вдома – дружина і двоє дітей, нещодавно пішли до школи. Їм він віддає навіть ту частину пенсії, яка залишаються від утримання, не витрачає на себе ні копійки.
А от Павло тут вже 7 років, у нього гангрена ніг, у свої 54 він не має житла, грошей, і коштів на лікування. Питаємо, про що він мріє, чого бажає, – відповідає: бажання має одне: аби прокидатись і засинати без болю… Знеболюючі, які видають у закладі, вже не діють, а інші препарати дуже дорогі, грошей на них у чоловіка нема.
“Нам іде 20 % , пачка чаю, цукру, вистачає, 350 гривень, але я палю, на куриво йде. Диклофенак не допомагає, вже шлунок не приймає, а за ті гроші ну зможу купити пачку-дві, а дальше що?..”, – говорить Павло.
Мізерна пенсія і виплати на інвалідність – ось що держава визначила таким самотнім людям. Та кожного, кого доля привела у цей дім, тут буквально врятували. Бо вдома людина, яка не може пересуватись, не бачить, без сторонньої допомоги може загинути. А в декого навіть й кутка власного нема. Натомість тут для них є їдальня, комфортні ліжка й шафки, тепло взимку і комфортно улітку, працівники допоможуть помитись, перевдягтись, не залишать в біді.
Прямуємо на склад, Тут для підопічних є усе необхідне, – крупи, макарони, печиво, предмети першої необхідності. Привозять все вчасно і свіже. У холодильниках є м’ясо і фарш, риба, яйця, молочні продукти, овочі, фрукти. Щодня працівники готують свіжі страви на власній кухні.
Загалом господарство будинку милосердя – як і в кожній тутешній хаті. Так само як і в селян, тут нема питної води – тому купують привізну, зберігають в глибоких ємкостях, час від часу дезинфікують. У будівлі парове опалення, можна грітись і дровами, тут зберегли старі надійні печі.
Крім того, на території є ще два корпуси. Один з них, на 11 місць, повністю укомплектований. Маленькі кімнатки – на дві людини, пральна машина-автомат, бойлер на гарячу воду, щоправда – спільний душ і вбиральня, але всюди затишно й чисто. Порядкують власними силами і готові прийняти нових людей на соціальне обслуговування.
“Хочу звернутсь до всіх керівників громад Білгород-Дністровського району, може в когось є людина похилого віку, яка без сторонньої допомоги не може себе обслуговувати, ми готові прийняти цю людину, я особисто контролюю і працівників, і харчування, і опалення, бо Будинок милосердя тепер на балансі Лиманської громади. Думаю, може будь-який голова громади приїхати подивитись умови і дізнатись про послуги, які будуть надаватись, і приймати рішення, чи помістити цю людину до нас”, – ділиться Василь Резніченко, голова Лиманської сільської ради.
Як зазначає керівник ОТГ, існує дві форми оплати: якщо у непрацездатної особи є родичі, вони будуть оплачувати 7,5 тисяч гривень на місяць. Якщо ж людину на проживання розміщує місцева рада, – вартість складатиме 5791 гривень щомісяця.
Відтак Лиманська громада створює умови для перебування самотніх людей і планує їх далі вдосконалювати. Аби кожен, хто опинився на межі – міг на цій території, на цій буджацькій “межі” почуватись людиною.
Більше – у ВІДЕО від СИЛИ ГРОМАД:
Авторка – Оксана Піднебесна