17 травня по всьому світу проводять Міжнародний день боротьби проти гомофобії та трансфобії. Про законодавчі проблеми, гомофобство, складність камінг-ауту та дискримінацію Суспільне Одеси запитало у психолога, юриста та представників ЛГБТ-спільноти.
Іван Терещук – відкритий гей. Він зробив камінг-аут у 18 років, як тільки зміг повністю прийняти свою сексуальну орієнтацію та ідентичність. За словами Івана, найперше розуміти себе він почав ще у віці семи років, але не знав, що з цим робити.
“До 18 років мені здавалося, що це щось неправильне, ненормальне. У мене не було доступу до інформації. Думав, мені слід мовчати про це, намагатися побороти. Але нічого не вийшло. Коли я зробив камінг-аут, родичі, на мій подив, сприйняли все спокійно. Мовляв, це моє життя, я маю вирішувати. Колеги на роботі також відреагували нормально. Деякі друзі, щоправда, не повірили. Казали, як так, ми ж знаємо тебе стільки часу, цього просто не може бути”, – розповів хлопець.
Сьогодні Іван працює в громадській організації Асоціація ЛГБТ “ЛІГА”. Одна з причин, які підштовхнули його до цієї діяльності, – власний досвід. Хлопець розповідає, що, практично одразу після камінг-ауту, він зустрівся з агресією з боку інших, незнайомих йому людей.
“Для мене було нормально пройтись по вулиці, тримаючи хлопця за руку. Але щоразу ми зустрічалися з агресією. До нас підходили якісь люди, погрожували нам, починали бійку. Постійно відчував моральний тиск в інтернеті, образи у коментарях. Якось нас вислідкували і підпалили балкон квартири. І я зрозумів, що щось треба змінювати. Потрібно працювати саме в цьому напрямі”, – поділився Іван.
У тому, що частина представників ЛГБТ-спільноти не наважується на камінг-аут, Іван вбачає дві причини. Перша – зовнішня гомофобія. У цьому випадку представники ЛГБТ-спільноти бояться наслідків публічної демонстрації власної орієнтації. Зокрема йдеться про страх фізичного насилля, шантажу, переслідувань тощо.
Друга причина – це внутрішня гомофобія. За словами громадського діяча, часто люди з гомосексуальною орієнтацією намагаються звинуватити себе в якійсь інакшості. Це в свою чергу викликає у них комплекс провини, змушує мовчати та приховувати справжню ідентичність.
Мар’ян Кавецький працює психологом, зокрема консультує і представників ЛГБТ-спільноти. За його словами, внутрішня гомофобія – це дійсно часта проблема, з якою йому доводиться зустрічатися під час роботи.
“Це виникає тоді, коли зовнішнє гомофобне оточення намагається внушити людині, що бути частиною ЛГБТ-спільноти – не нормально. І людина слухає про це з самого дитинства, бачить таке відношення, проєктує це на себе. І з цим людині доводиться жити. Тут виникає внутрішній конфлікт. Людині, яка відчуває свою гомосексуальну орієнтацію, не вдається полюбити себе, бо це небезпечно й може призвести до певних наслідків із зовнішнього середовища”, – пояснив психолог.
Головною причиною гомофобії Мар’ян називає страх. За його словами, гомофоби просто бояться тих, хто не схожий на них, і до чого вони не звикли. Звідси виникає насилля та агресія до людей, які здаються іншими.
Інколи, на думку Кавецького, люди просто не готові дозволити комусь розширити їхнє мислення та змінити якісь архаїчні настанови чи правила.
Також представники ЛГБТ-спільноти звертаються до Мар’яна з питаннями про те, як краще зробити камінг-аут та повідомити іншим про свою гендерну чи сексуальну орієнтацію.
“Часто мене запитують, як це зробити в такий спосіб, аби отримати менше якоїсь шкоди. Я за те, щоб люди були чесними перед собою. І людині важливо розуміти, що її життя в безпеці. Важливо відчувати підтримку друзів, держави”, – запевнив психолог.
“Зробити камінг-аут за власним бажанням виходить не завжди. Інколи за тебе це можуть зробити інші”. Тамара Гладка – журналістка, правозахисниця, волонтерка ГО Асоціація ЛГБТ “ЛІГА” та відкрита лесбійка. Її історія камінг-ауту перетворилася на історію аутингу.
“Я довго не знала, що це треба приховувати. Чи, навпаки, що про це треба всім розповідати. Одного дня я просто прийшла до інституту з веселковим браслетом на руці. Тоді для мене це було важливо. І викладачка на всю аудиторію запитала, чи знаю я, що це означає. Я відповіла, що знаю. Після цього вона почала хвалити мене за мою відкритість. Але ніхто тоді про мою орієнтацію і не знав. Її розкрила викладачка”, – розповіла Тамара.
Утім найважче, за словами волонтерки, було не з прийняттям власної орієнтації. А з усвідомленням гендерної ідентичності. Як розповіла Тамара, якоїсь миті суспільство почало занадто тиснути на неї з приводу “правильної” жіночої поведінки. Певний час дівчина намагалася відповідати “правильним” стандартам, та зрештою зрозуміла, що це їх не підходить.
“Я навіть думала змінити стать, але і чоловічі “правила” мені не підходили. Я розібралася, коли дізналась: гендер – це щось більше, ніж два конкретних ящика з блакитним чи рожевим. Можна не тільки бути різним. Можна ідентифікувати себе через різні гендери. Для себе я зупинилася на поняття бігендерності. Тобто якоїсь миті я більше проявляю чоловічу сторону, в якийсь момент – жіночу”, – пояснила Тамара Гладка.
З гомофобною поведінкою Тамара Гладка зустрічалася неодноразово. За словами Тамари, багато людей навіть не усвідомлюють, що роблять гомофобні речі. З іншого боку, на думку Тамари, багато ЛГБТ-людей не розуміють, що таке гомофобія насправді.
“Навіть та ж цікавість людей. Ой, а як це. Ой, а як це ви робите вдвох. Такі питання насправді дуже гомофобні. Вони підкреслюють, наскільки ти інший, не такий. Такі запитання принижують людську гідність. Ніхто не розмовляє з незнайомцями про особисте, про інтимні речі – поготів. Це ж нібито неприпустимо. Але якщо ти ЛГБТ-людина, люди вважають, що такі питання припустимі”, – розповіла правозахисниця.
Минулої осені Тамарі довелося викликати поліцію через гомофобну поведінку охоронців одного з міських закладів. Зі її слів, охоронець почув, як вона розповідала новому знайомому про свою орієнтацію, та запросив її вийти на вулицю, аби “поговорити”. Після цього чоловік заборонив Тамарі повертатись до закладу, мотивуючи це тим, що вона… лесбійка.
“Через півгодини сварки ми викликали поліцію. Ми поїхали до відділку, аби написати заяву. Але там почалося щось дивне. Мені довелося буквально пояснювати правоохоронцю, що це дискримінація. Він не погоджувався, бо ніде в законі не прописано про дискримінацію ЛГБТ-спільноти. У відкритті справи відмовили. Потім я звернулася до юристки, у квітні розслідування поновили. Справу не закрили донині“, – зазначила Тамара.
На переконання адвоката та керівника проєкту Human Right Clinic Віталія Матвєєва, в українському законодавстві не вистачає нормативної бази для захисту представників ЛГБТ-спільноти. Це стосується не тільки ситуації, в яку потрапила Тамара, але й регламентації партнерських чи шлюбних відносин, усиновлення дітей тощо.
“Багато людей до нас звертаються по допомогу. Дискримінація існує досі, вона не зникла. Починаючи від правоохоронних органів і до звичайних громадян. Державі необхідно переглянути ряд документів, які просто застаріли. Вони дісталися нам ще з радянських часів“, – розповів юрист.
Найчастіше, за словами Віталія, ЛГБТ-людей дискримінують через знайомства в інтернеті. Їх запрошують на зустріч, після чого починають шантажувати та вимагати гроші взамін на мовчання. Для того, аби уникнути подібних ситуацій, на переконання адвоката, слід не лише оптимізувати українське законодавство, але й проводити просвітницьку діяльність.
“Потрібно говорити про це ще зі школи. Треба пояснювати, що існує ЛГБТ-спільнота. Ми ж кажемо про людей з наркотичною залежністю і ставимося до них у першу чергу як до людей, особистостей. У нас класна та цікава Конституція. Ми маємо більше прав, ніж обов’язків. Якщо ми намагаємось потрапити до Європи, нам слід, перш за все, закладати якісь демократичні цінності”, – резюмував юрист.
Довідково. Моніторингова мережа Центру “Наш світ” за 2019 рік задокументувала в Україні 369 випадків дій на ґрунті гомофобії\трансфобії та порушень прав ЛГБТ-людей. Найчастіше йдеться про погрози та приниження людської гідності. 38 з цих випадків зафіксували на Одещині.