5 лютого, під час 71-го обміну військовополоненими між Україною та росією повернувся морський піхотинець — 29-річний мешканець селища Соборне Бессарабської громади Болградського району Одеської області Володимир Костерін. Він провів у російському полоні 1396 днів, понад три з половиною роки. Вдома на нього чекали дружина Валерія та десятирічний син Микита, які ніколи не втрачали віри в його повернення. Про це повідомили рідні та місцева громада.
Життя до війни
Володимир Костерін народився 1 березня 1997 року в селі Куйбишеве колишнього Шишацького району Полтавської області. Згодом родина, в якій виховувалося п’ятеро дітей, переїхала до села Петрівка Полтавського району.
Після закінчення школи Володимир не вступив до вишу, натомість рано почав працювати. Брався за різні доручення — зокрема на будівництві, де зарекомендував себе як майстер на всі руки.
З Валерією він познайомився в селі Петрівка у 2013 році. Дівчина навчалася в Полтаві на перукаря та приїжджала до родичів у село, де її родичі мешкали на одній вулиці з Володимиром.
«На Володимирові я вперше практикувалася робити чоловічі стрижки», — з усмішкою каже Валерія.
Закохані одружилися у 2015 році в селищі Соборне (колишнє Березине) Бессарабської громади Одеської області. Володимир продовжував працювати у сфері будівництва та ремонту. 25 грудня 2015 року в родині народився первісток — син Микита.
Військова служба, оборона Маріуполя та полон
Володимир хотів служити ще з 2018 року, проте через давню травму після аварії його тоді не брали. До Збройних Сил України його призвали у 2020 році: спочатку він проходив строкову службу, а в січні 2021 року прийняв присягу. За кілька місяців підписав контракт і служив у підрозділі у місті Миколаєві.
У грудні 2021 року підрозділ із Миколаєва направили на ротацію до Маріуполя. Володимир мав приїхати у відпустку на День народження сина, але ротація змінила плани. Він служив у складі 36-ї окремої бригади морської піхоти. Саме в Маріуполі він зустрів початок повномасштабного вторгнення росії в Україну.
«Володимир ще за два дні попереджав мене про початок великої війни, просив, щоб я з сином поїхала за кордон. Але я не змогла залишити Україну, бо не могла покинути чоловіка, який боронить нашу свободу», — розповідає Валерія.
24 лютого 2022 року він подзвонив дружині о сьомій ранку й сказав одні слова: «Почалося!». Серед місць запеклих боїв були завод «Азовсталь» та металургійний комбінат імені Ілліча в Маріуполі. Саме там, 1 березня, у свій День народження, Володимир та побратими опинилися в щільному оточенні.
У перші місяці війни й майже до кінця березня Валерія спілкувалася з чоловіком лише кілька разів — здебільшого це були короткі повідомлення або «плюсики», які свідчили, що з ним усе гаразд.
Останній контакт від Володимира був 27 березня 2022 року, коли він надіслав два останні відео. 12 квітня під час спроби прориву з оточення Володимир та його побратими потрапили в полон. Про його полон Валерія дізналася через кілька днів — 15 квітня.
«Під час спроби прориву з Маріуполя вся бригада потрапила в полон. Про це я дізналася 15 квітня. Далі з’явилися перші відео та фотографії з боку ворога. Особистих фото Вови тоді не було — лише кадри з бригади», — згадує Валерія.
Майже чотири роки без зв’язку
Протягом наступних років родина майже не мала прямих відомостей про місце перебування Володимира. Лише зі слів звільнених військових вдалося з’ясувати деякі деталі.
«Вперше про місце його утримання я дізналася 30 липня від хлопця, якого звільнили 29 липня. Кожен обмін приносив якусь інформацію: хлопці розповідали, де був Вова і в якому він стані. Відомо, що він перебував у Суходільській виправній колонії Луганської області до жовтня минулого року, а потім його перевезли в колонію на території рф. Він навіть не знав, у яку саме», — каже Валерія.
За весь цей час дружина писала Володимирові близько пів сотні листів, але отримав він лише один — під час обміну посилками у 2024 році.
«Вова отримав лише один мій лист, коли відбувався обмін посилками й листами між сторонами. Я писала дуже багато — для мене головне було знати, що він живий. Хотіла, щоб він тримався і вірив», — додає Валерія.
День обміну
Родина дізналася про те, що Володимира везуть на обмін, лише в день події — з офіційного повідомлення. Перед цим були лише припущення про ймовірний обмін. Чоловік зателефонував Валерії близько дев’ятої вечора, коли вона вже бачила його фото в Інтернеті під час процедури обміну.
«Він дуже схуд, видно, що морально та фізично виснажений після стількох місяців полону. Але поки що ми не наважуємося говорити детально про неволю — обидва ще не готові до цього», — каже Валерія.
Наразі захисник проходить реабілітацію у Вінницькій області, щоб якомога швидше повернутися до родини та здійснити найзаповітнішу мрію — разом із коханою стати батьком ще однієї дитини. Також родина сподівається повернутися до свого життя в селищі Соборне Болградського району Одеської області та знайти взаємну підтримку в громаді та Одесі під час подальшої адаптації.
Створено за матеріалами: bessarabiainform.com