Підприємці з містечка Балта, що у Подільському районі на Одещині, ініціювали та реалізували важливий соціальний проєкт — семиденний відпочинок для українських ветеранів. Для цього вони орендували заміський комплекс неподалік міста, перетворивши його на простір відновлення, спокою та підтримки. Протягом тижня 11 ветеранів мали можливість побути далеко від міського шуму, відновити внутрішній баланс і відчути турботу. Програма ретриту поєднувала дозвілля та корисні заняття: фізичну активність, прогулянки на природі, групові розмови, творчі практики й зустрічі з фахівцями, які допомагали працювати зі стресом і емоційним виснаженням.
Як відбувся перший досвід для новоствореної організації, дізналась СИЛА ГРОМАД.
Василь Торопов – учасник бойових дій, йому 31 рік. Він народився на Львівщині, у селищі Павлів, а шість років тому одружився з дівчиною з Балти, так і залишився на Одещині. Тут його застало повномасштабне вторгнення, звідси пішов на захист держави. Після повернення з війни створив Громадську організацію “Тиша говорить”.
Розповідає: взявся за ветеранський проєкт, бо добре розуміє, що саме потрібно воїнам для відновлення.
“Програму я так прописав, щоб хлопці змогли кожного дня набувати нових знань і психологічно відновлюватись, більше адаптовуватись до соціального життя. Я бачу, що це працює, можливо приїхав хтось замкнутий в собі, а на сьогодні я бачу як воно працює, тому будемо далі розвивати і вдосконалювати цю програму”, – розповідає Василь.
Організатор ретриту для ветеранів Василь Торопов/ Фото: Оксана Піднебесна
Особливу увагу організатори приділили неформальній атмосфері — без пафосу, але з щирим людським теплом.
До програми ретриту велючили чимало активностей, розповідає Василь Торопов. Сім днів “у лісі” стали насиченими на події: були катання на квадроциклах, лікувальна реабілітація, стрільба з лука, арт-терапія і навіть спільне приготування смаколиків на ватрі у товариському колі. Таке спілкування зближує, заспокоює, насичує новим досвідом, розповідають організатори.
Під час реабілітації учасники могли спілкуватися між собою, ділитися досвідом або просто мовчати, насолоджуючись тишею та підтримкою однодумців.
Простір тиші у “Гнізді”
Заміська садиба «Гніздо лелеки» у Балтській громаді — це місце, де природа говорить пошепки. Комплекс розташований за межами міста, серед зелені, відкритого неба й спокійних пейзажів. Тут немає міського галасу, рекламних вивісок і поспіху — лише прості, затишні будівлі, доріжки поміж дерев, чисте повітря і відчуття простору.
Назва комплексу символічна: як лелека завжди повертається додому, так і тут кожен може відчути безпеку й опору. Територія створена для неспішного життя — прогулянок, розмов біля вечірнього світла, мовчання, у якому не тисне жодна вимога. Саме ця простота й природність роблять «Гніздо лелеки» особливим.
“Це досить хороша приємна локація, вона знаходиться далеко від цивлізації. Тут немає зв’язку, тут тиша, яка добре працює і велику роль відіграє. Вона зцілює”, – розповідає Василь Торопов.
Для воїнів і ветеранів така тиша — не розкіш, а необхідність. Після фронту, постійної напруги й небезпеки можливість побути далеко від різких звуків і інформаційного шуму допомагає тілу й психіці поступово розслабитися. Тут можна видихнути, виспатися, знову відчути ритм життя без тривоги.
До участі в проєкті, продовжує організатор ретриту, долучили психологиню Світлану Побережну, яка проводила заняття з ветеранами. Також долучився Благодійний фонд “Ваше місто” з Одеси з керівником Ігором Федіним. Психіатр та психолог Центру ментального здоровʼя провели для героїв, що пережили полон, поранення та втрати арт-терапевтичну зустріч.
Крім того, доєднались підприємці Балтської громади, надавши кошти, які організатори витратили на оренду комплексу, перебування та харчування ветеранів.
Варто відзначити, що це не просто місце для відпочинку. Це простір, де воїн може знову побути людиною, відчути землю під ногами, небо над головою і тишу, яка лікує.
Ветеранський Ретрит у заміському комплексі/Фото: Оксана Піднебесна
Бізнес із людським обличчям
У час війни справжня цінність бізнесу вимірюється не лише прибутками, а й здатністю бути поруч із тими, хто захищає країну. Підприємці, які підтримують воїнів і ветеранів, доводять: відповідальність перед суспільством — це конкретні дії, а не гучні слова. Допомога з реабілітацією, відновленням, відпочинком чи просто людською увагою стає важливою опорою для тих, хто пройшов війну. Такий бізнес створює не лише робочі місця — він формує довіру, єдність і майбутнє, у якому турбота про захисників є спільною справою.
Балтський підприємець Євгеній Бойчук одним з перших долучився до проєкту Василя Торопова і став не лише співзасновником ГО “Тиша говорить”, а й надійною підтримкою з боку бізнесу, по-партнерськи покривши усі фінансові витрати. Довелося шукати паливо для генеартора, вирішувати питання логістики, доставкою на місце фахівців тощо.
“Багато коштів залучили від бізнесу Балтщини, частину итрат ми покрили з Василем. Отримав масу задоволення від того, що проєкт працює, що хлопцям допомагаємо, вони задоволені. Це були тренінги з психологічної реабілітації, ліпили з глини хлопці, малювали, каталися на квадроциклах, до речі балтський підприємець нам надав їх безкоштовно, ми тільки заправили. Цілий день хлопці їздили по цій місевості, це було драйвово, круто. Був ще турнір з тенісу, більярду, дуже автивно минули ці шість днів”, – розповідає Євгеній.
Вже зараз ветеранів російсько-української війни налічується півтора мільйони осіб, на завершення війни їх буде близько шести мільйонів. Усі вони потребуватимуть не лише допомоги, працевлаштування, адаптації в суспільстві. Під час першого досвіду, каже Євгеній, найбільшою цінністю для нього спілкування з людьит, які пройшли пекло війни.
На питання, що найбільше запам’яталося протягом першого ретриту, Євгеній зізнається: спілкування. Адже кожен ветеран – це особистість: їхні історії вражають, а деколи пронизують.
“В нас на реабілітації є Олександр, який отримав поранення в голову, і рука після ушкоджень в нього частково не працює. Я з ним катався на квадроциклі, і ця людина показала результат, що нема нічого неможливого. Він сів і поїхав! А потім була гра в більярд, і знову показав, що там де це здавалося б неможливо – вн впорався. І це надає драйву, відчуття успіху. Є розуміння, що ти потрібен і робиш важливу справу”, – каже Євгеній Бойчук.
Ініціатива балтських підприємців стала прикладом того, як локальний бізнес може долучатися до відновлення тих, хто захищав країну. Такий ретрит — не просто відпочинок, а крок до повернення ветеранів до повноцінного життя, де поруч є спільнота, розуміння і вдячність.
Активності на природі/Фото: Євгеній Бойчук
Свобода після полону: шлях реабілітації
Володимир Жиленко — учитель історії з Балти, йому 44 роки. Після початку повномасштабної війни добровільно вступив до лав Збройних сил України. Спочатку служив стрільцем-санітаром у роті охорони, а згодом у новоствореному батальйоні. Із січня 2023 року його підрозділ обороняв Авдіївку у складі 110-ї бригади. Там він і потрапив у полон і провів там понад два роки.
Перші світлини його визволення зі зламаною рукою облетіли всю Україну. Володимир говорить, процес відновлення краще минає у колі однодумців.
“Вчора було рівно 2 роки, як я повернувся: 63 кг і 90 – є різниця? (посміхається – Авт.). Тому коли мене запросили на таку психологічно-соціальну реабілітацію, це дуже класно, бо тут всі військові, і це набагато ближче ніж бути з людьми, ну вибачте з сусідом-ухилянтом мені нема про що говорити”, – ділиться військовослужбовець.
Усіма активностями, до яких ветеранів залучили організатори, Володимир дуже задоволений. Навіть коли фізично не міг виконати якісь вправи, надихався тим, що поряд з тими, хто зрозуміє як ніхто інший.
“Мені справді тут набагато спокійніше. А найбільше здивувало те, що я ніколи в житті не малював, в мене нема образного мислення, я ніколи не бра до рук пензля. А тут шедеври!”, – каже з посмішкою захисник.
У російських тюрмах і колоніях на Володимира чекали випробування. Про росіян він невисокої думки, каже, що вони “застрягли в минулому” і не мають критичного мислення. Тому коли починав їм пояснювати, вони переривали його на півслові, тому що їм з ним “нецікаво”.
Зараз Володимир проходить реабілітацію, але зізнається, що мріє якнайшвидше повернутися на свою улюблену роботу, викладання історії у школі.
Володимир Жиленко на ветеранському ретриті/Фото: Оксана Піднебесна
Зворотній зв’язок
Організатори переконані: подібні проєкти мають ставати системними, адже турбота про ветеранів — це спільна відповідальність суспільства. Василь Торопов зізнається: мріє робити такі ретрити щомісяця, – але все залежить від коштів.
“Ми спрямовуємо зусилля на те, щоб створити більшу групу і на довший час. Бо на повну реабілітацію одній людині потрібно від 11 до 14 днів, але поки що фінансово це складно”, – ділиться організатор. – Ми почали практично з нічого, нам подарували старлінк, щоб хлопці могли хоча б увечері вийти на зв’язок з родиною. Ми запрошуємо людей долучатися до нас, хто має таку можливість. А на перспективу вже плануємо подорожі на західну Україну, але для цього нам потрібен автобус. Тому хочемо об’єднати людей, котрі в змозі нам придбати авто, але воно потрібне нам таке, щоб ми ветеранів на кріслах колісних могли брати з собою і для них ця поїздка була комфортною”.
СИЛА ГРОМАД підготувала ексклюзивне ВІДЕО про ветеранський ретрит. А також просимо підписатись на нашу сторінку у Фейсбуці, якщо ви цього ще не зробили 😉
Організатори “ветеранського” ретриту Василь Торопов, Євгеній Бойчук/Фото: Оксана Піднебесна
Ця публікація була підготовлена в рамках проєкту «Посилення стійкості українських медіа», який реалізується Фондом Ірондель (Швейцарія) та IRMI, Інститутом регіональної преси та інформації (Україна). Фінансується Фондом «Швейцарська солідарність» (Swiss Solidarity). Висловлені погляди є виключно поглядами авторів і не обов’язково відображають позицію ФОНДУ ІРОНДЕЛЬ або IRMI.
Авторка – Оксана Піднебесна