Понад два десятиліття пенсіонер Геннадій Мельниченко із Роздільної на Одещині звертається до влади з проханням надати йому інше житло. Нині він мешкає з дружиною в хаті біля залізничної колії — без води, сусідів і в умовах, які називає небезпечними для життя. У громаді натомість пояснюють: можливості надати нове помешкання немає, а чоловік не входить до пільгових категорій.
Житло біля колій без води й сусідів
Будинок, у якому нині живе Геннадій Мельниченко, він отримав у 1998 році як працівник залізниці. За словами голови Степанівської громади Наталії Бараненко, на той час чоловіка все влаштовувало, і він приватизував житло. Це підтверджує й сам пенсіонер.
За його словами, будинок слугував приміщенням для зберігання інструментів, і спочатку не був пристосований для проживання. З роками стан будівлі погіршився. Через постійний рух потягів, розповідає Геннадій, тріскаються стіни й стеля, неможливо спати від гуркоту, а в оселі немає водопостачання.
“Навіть цемент не тримає. Я зацементував — воно все упало. Дощ йде — воно все сюди затікає, бо воно все гниле”, — показує свою хату чоловік.
Геннадій живе тут із дружиною Галиною, яка має психічне захворювання. Вони ізольовані — поряд немає сусідів, а дістатися до Роздільної, за словами чоловіка, особливо складно взимку.
“Тут нема води. Тут вмитися нема чим. Як тут можна жити?” — каже він.
“Мене просто запхали в Степанівку”
Пенсіонер каже, що регулярно звертається до Роздільнянської міської ради з проханням надати житло в населеному пункті. Але отримує лише формальні відмови.
“Вони пишуть, що у нас нічого немає. Поділили ці громади — запхали мене в Степанівку. Степанівка приїхала до мене: “У нас поки нічого немає”. Одні відповіді: нема-нема-нема”, — обурюється чоловік.
Геннадій вважає, що влада має створити комісію, яка огляне його будинок і складе акт. На його підставі він пропонує винести питання на сесію громади й шукати варіанти, навіть через обласну адміністрацію.
“Якщо керівництво всіх вищестоящих та нижчестоящих органів не зверне увагу й не допоможуть, то я звернуся в Міжнародний суд з прав людини”, — заявляє Мельниченко.
У громаді відповідають: пільг немає, пріоритет — ЗСУ
Голова Степанівської громади Наталія Бараненко підтверджує: житло, в якому мешкає чоловік, було передане йому за згодою. На той час він працював на залізниці й не мав заперечень.
“Тоді треба було ставити питання перед керівництвом, і не брати таке житло собі, якщо воно йому не подобалось“, — зазначає Бараненко.
За її словами, нині Геннадій може кілька разів на день добиратися до міста — курсують електрички й автобуси. Проте купити нове житло для нього громада не може. Серед причин — обмежені ресурси та наявність пріоритетів.
“Першочергове завдання для нашої громади — це допомога Збройним силам України, забезпечення безпеки, підтримка дітей. У нас є пільгові категорії: ветерани, сім’ї загиблих, діти-сироти. Він не підпадає під жодну з них”, — пояснює очільниця громади.
Вона додає, що бюджет громади у 2024 році на 30% — понад 22 мільйони гривень — спрямували на підтримку ЗСУ. Підтримка окремих мешканців, зокрема й Геннадія, можлива, але не постійна.
“Як ми будемо дивитися в очі іншим людям, якщо зараз подивимося, скільки в нас таких одиноких, які потребують допомоги? Нас би не зрозуміли”, — підсумовує Наталія Бараненко.
Джерело – Суспільне Одеса