Стосунки з рідними людьми бувають не завжди рівними. Та ще гірше, коли в них втручаються треті особи, які прикриваючись “добрими намірами”, відбирають в людей останнє майно. Наша історія піде про злочин, який прямо зараз розгортається у всіх на очах. Так, в Одесі досі відбирають житло у самотніх і знедолених людей. Здавалося б, таке лишилось давно в 90-х роках,- проте шахрайські схеми досі квітнуть під носом у правоохоронних органів. А під час війни виглядають взагалі зловісно.
Чи справді псевдо-церква користується жалюгідним становищем стареньких людей, чи працюють шахраї у змові з лікарями-психіатрами, та при чому тут Агафангел, який зовсім не “той” Агафангел, – розповідає СИЛА ГРОМАД.
Заплутаною історією особистої драми поділилася з нами Олександра Гарбарь. Вона відома зоозахисниця з Одеси, за освітою медикиня, основну частину свого життя присвячує порятунку безпритульних тварин.
Розповідає, як рідний батько, який багато років відвідував церкву, настільки піддався впливу вірян, що подарував свою квартиру… чужим людям. 87-річний Веніамін Павлович, за її словами, багато років відвідував одну одеську церкву, яка обманним шляхом і виманила в нього нерухомість, на яку він мав законні документи.
Та спершу про все по порядку.
Жінка пригадує: все почалося років 30 тому, коли батько почав ходили в церкву. Весь інший світ перестав його цікавити, важливими людьми були тільки “владика і “матушка”.
“Він зараз вже в такому віці, що не розумів, що він підписує. У батька деменція. Коли йому було 60 років, почав ходити в цю церкву, мені тоді було тільки 8 років. Він розвівся з моєю мамою, перестав працювати, церква забороняла йому спілкуватись з іншими людьми”, – розповідає донька.
Ментальне здоров’я батька гіршало з кожним днем, ділиться Олександра. Аби не полишати його без допомоги, вона переселила його у свою невеличку квартиру на вулиці Мала Арнаутська, 9. Доглядала там за ним.
“Потім у батька вилізла грижа, я домовилась, щоб його прооперували. І весь цей час ні в інфекційному відділенні, ні в інших випадках, ніколи не приходили прихожани до нього, ні сам владика, я ніколи їх не бачила.
Проте відхилення, розповідає, ставали все відчутніші. Батько ставав агресивним, не впізнавав доньку, стверджував, що в неї вселився сатана, не впускав додому. Навіть всі зливи у раковині й душовій кабінці закривав, бо був впевнений, що звідти проникає нечистий дух…. Олександра почала бити на сполох і звертатися до лікарів. Невропатолог призначив старенькому лікування, донька придбала дорогі препарати, але він сказав, що йому від них погано, і відмовився їх приймати. Коли ж вона викликала психіатра додому, лікар діагностував “бредовий психічний розлад релігіозного типу”. Порекомендував госпіталізацію.
“Вірогідно, батько повідомив про це священникам, і після того він став дуже агресивним. У мене є записи розмови з ним телефоном. Батько почав говорити, що йому владика відкрив істину, що я мовляв померла, а в моєму тілі живе сатана, який вбив його дочку. І мене потрібно вбити. Це стало реально страшно, я розуміла, що він не бачить в мені більше дитини своєї. Було зрозуміло, що батько кимось керований, та чесно, я до останнього не думала, що це робить церква”, – розповідає Олександра.
А потім батько якось поділився радісною новиною: що у його власній квартирі по вулиці Кибальчича в Одесі розпочався ремонт. Рідні почали цікавитись, звідки ж кошти на ремонт у пенсіонера? Він пояснював, що це – допомога друзів. Тоді-то, каже Олександра, вона й зрозуміла, що квартира переписана на сторонніх людей.
Коли батька поклали до психіатричної лікарні, там теж діагностували психічний розлад. Обіцяли лікувати, Олександра вносила немалі кошти на діагностику, платила за перебування в стаціонарі. Родичі старенького, йому на той момент було 86 років, понадіялись на медперсонал, проте церква розпочала ціле полювання за її батьком.
Виявляється за її відсутності сюди приїздили «добрі віряни» і вимагали медперсонал відпустити старенького з ними. Повідомили про це Олександраі в останню мить, та поки вона добралася до лікарні (мешкає жінка в с. Сухий лиман під Одесою), – старенького вже не застала.
Медики пояснили, що раптово… провели медичну комісію, визнали Веніаміна Павловича здоровим і він з власної волі поїхав з “монахами”, – так дослівно називає медсестра на відео гостей, які за ними приїздили.
Донька старенького чоловіка вважає, що медики вступили у змову з церковниками. Зрозумівши, що батько став жертвою аферистів, написала заяву до поліції.
“По цей день місцезнахождения батька не встановлено, ніякі дії не проводяться, його ніхто не шукає. Хоча мого батька викрли, по факту – його викрали з лікарні!”, – обурюється жінка.
Чоловік Олександри розповідає: вся ця історія розгорталась на його очах. У державному реєстрі подружжя, дійсно, знайшло підтвердження, що свою квартиру батько переписав на релігійну організацію “Єпархіальне управління Одеської єпархії Руської церкви закордоном”.
“Я казав Олександрі, твій батько у віці, скоріш за все, ним можуть скористатися нечесні люди. Тим більше, дивна церква якась, тому що ми знайшли в інтернеті інформацію, що кілька років тому вони травили собак у парку, був великий скандал. Там люди навіть по сусідству з ними боялись винулювати своїх собак, писали про це. Крім того цей Агафангел аферист, от він навіть взяв собі церковне ім’я як у Агафангела, того що митрополит УПЦ. Тобто, щоб знову ж таки, завести людей в оману”, – каже Олександр.
Донька пограбованого батька каже: настоятель “Руської православної церки закордоном” (правопис назви збережено як в офіційних документах – Ред.) Агафангел Пашковський – він і є “владика”, який очолює релігійну установу, на чиє ім’я вже подарована квартира батьком Олександри.
“Сам себе проголосив владикою, насправді він аферист, відщепенець. Дуже дивно, що людина, громадянин України, відкрив “Русскую правоаславную церковь заграницей”, а де ж тоді його батьківщина тоді? Справді, є така РПЦ, вона дійсно знаходиться за кордоном, у Сполучених Штатах. Ми з ними зв’язались, вони надали відповідь, що вони жодного відношення до цієї одеської церкви не мають!”, – дивується Олександра.
Мова йде про іншу квартиру – у новобудові, яка була оформлена на батька, і в якій неможливо мешкати, бо вона без ремонту, пояснює Олександра. Коли донька Веніаміна Павловича дізналась що це єдине майно батька переписане стороннім особам і звернулась до правоохоронців, події почали розвертатись дивним чином. З постраждалої сторони зробили винуватців.
“Хтось від імені мого батька написав заяву на мене дільничному в поліції. Що я його буцімто била, насильно утримувала, хоча тут можуть підтвердити всі сусіди, – він вільно ходив собі, пересувався, я намагалась його лікувати, допомагати. Але хтось підробив заяву, ще й надрукував українською мовою, хоча батько зовсім не розуміє української”, – дивується Олександра.
У цій історії великі питання до нотаріуса, який завірив угоду такого коштовного дарунку – без жодних підозр. Цей документ від 24 вересня 2024 року, завірений державним нотаріусом Людмилою Криворотенко.
“Чому нотаріус, під час війни, допустив до того, що 86-річний чоловік, який погано бачить, дезорієнтований, його приводять священники, і дають підписати угоду дарування. Офіційно за документами це єдине його житло! Де його рідні, де його діти? Але ніхто цього не спитав”, – обурюється жінка.
“Йому підклали договір дарування. Колия спиав Веніаміна Павловича, чи підписував він якісь документи? Він відповів: мене привезли до нотаріуса, дали якийсь докумиент, а там дрібним шрифтом, у мене зір поганий, мені сказали, де підписати. Я кажу: Ви розумієте, що Ви підписали? Вас позбавили житла? Ні, каже, я довіряю цим людям, владика ніколи мені нічого поганого не зробить”. От і все”, – переповідає чоловік Олександри розмову з її батьком.
Тут важлива одна деталь. З моменту підписання договору дарування і до того, коли батька викрали з психіатричної лікарні, Веніамін Павлович мешкав у квартирі свої доньки. Натомість люди, яким він відписав кватиру, ніякого догляду старенькому не надавали.
Проте коли церковники дізнались про те, що рідним відомо про договір дарування, вони почали настійливо дзвонити дідусеві.
“Пашковський разом з іншими вірянами почали вживати всіх заходів, щоб відбілити себе. На жаль, ми зіштовхнулись з ситуацією, коли добитись справедливості складніше, ніж добитись покаранння шахраїв, які видають себе за священників!”, – резюмує чоловік Олександри.
Зараз своє завдання Олександра бачить в тому, щоб зробити максимальний розголос своєї історії та знайти інших людей, котрі теж стали жертвами церковних аферистів, аби боротися за справедливість разом.
Кримінальна справа порушена у Хмельницькому райвідділі поліції, не розглядається, а до суду жінка звернулися стосовно батька недієздатним.
“Батько зараз в немічному стані, під впливом сектантів, аферистів, які не надають йому доступу до медичного дікування. Він їм зараз потрібен як заручник, якого вони “обробляють”. А тримають десь на території, щоб приховати свій злочин”, – каже Олександра.
Детальніше – у ВІДЕО:
СИЛА ГРОМАД продовжить розкривати деталі цієї резонансної історії, і пропонує майданчик для виступу усім сторонам конфлікту.
Також просимо віддгукнутись усіх, хто також вважає себе постраждалим від дій вказаної релігійної організації. Запити можна залишати в коментарях під цієї публікацією.