56-річний ветеран Афгану Сергій Бабіченко з села Петрівка Любашівської громади пішов на фронт у березні 2022-го. Чоловік пішов добровольцем, щоб захищати свою родину й рідний край, добре знаючи, що таке війна. Адже в молодості він пройшов черех війну в Афганістані.
Сергій близько півтора року прослужив в Афгані водієм-зв’язківцем армійської вантажівки. Виконуючи бойові завдання, він багато чому навчився, у тому числі й віртуозно пересуватися «нашпигованими» мінами афганськими дорогами.
Демобілізувався Сергій у 90-му. Одружився з коханою Тетяною, яка подарувала йому сина Максима та доньку Валентину. На жаль, дружина почила у Бозі.
Отой військовий досвід згодився ветерану Сергію Бабіченку через три десятиліття, вже на нинішній війні. Тепер він доставляє пальне на передову. За «наливниками» регулярно полюють ворожі дрони й артилерія, та й українські дороги не менш загрозливі, ніж колись були афганські, бо також таять у собі небезпечні «гостинці».
На нинішній війні Сергій Бабіченко спершу служив у Кривому Розі, транспортуючи пальне в розташування бригад, які звільняли Миколаївщину та Херсонщину. Тепер забезпечує життєздатність бойової техніки підрозділів, які утримують південні рубежі.
Воїн розповів, що найперше заправляють вітчизняні «вільхи», «верби», «торнадо», імпортні «хаймарси», трофейні важкі реактивні системи залпового вогню, зокрема «сонцепіки», зенітно-ракетні комплекси тощо.
Каже, чув, що, крім нього, у підрозділі воює ще один “афганець” з Балтщини, але зустрітися з ним поки що не довелося.
Інколи батько бачиться на фронті з сином Максимом, який воює в рядах 38-ї окремої бригади морської піхоти. До лав ЗСУ юнак подався слідом за батьком, у квітні 2022-го. Після військового вишколу, пройшовши випробування та проголосивши клятву на вірність Вітчизні, він одягнув берет морпіха. Відтоді громить ворога, нині – на найгарячішому Покровському напрямку.
Автор – Юрій Федорчук