Лінда Страутман – засновниця галереї та директорка благодійного фонду «Дім Художників» в Одесі. А ще вона онука Народного художника України Альбіна Гавдзінського (1923-2014).
Свого часу саме Гавдзинський старанно і системно малював спорудження Каховської ГЕС, створивши своєрідний літопис великого комуністичного будівництва. Його картини мають як художню, так й історичну цінність.
Але галерею художника, перед тим, як знищити Каховську ГЕС, пограбували російські окупанти. Разом з багатьма іншими творами звідти вивезли основну живописну спадщину Альбіна Гавдзінського.
Проте картини, які вважалися втраченими, неочікувано спливли. І ні де небудь, а в москві, на виставці, до відкриття якої причетні голова окупаційної адміністрації Херсонської області Володимир Сальдо та колишній начальник управління ДСНС України в Одеській області, а нині голова незаконного представництва ТОТ Херсонщини при російському уряді Володимир Боделан. Посилання на публікацію про виставку Лінда надала на своїй сторінці в Фейсбук.
«Понад два роки минуло після зникнення 300 картин Народного художника України Альбіна Станіславовича Гавдзінського (1923-2014) з галереї його імені в місті Нова Каховка. І ось…», – написала онука митця.
Виставка під назвою «Завжди нова Каховка» працює в центральному офісі компанії «Транснефть». Гавдзінського організатори виставки називають радянським художником, але не згадують, що у 2003 році митець отримав звання Народного художника України. І серія робіт про будівництво Каховської ГЕС – далеко не єдине надбання майстра.
До речі, за спогадами рідних, про пейзаж, на якому було зображено пляж у Новій Каховці, художник казав, що він у крові, натякаючи на велику кількість смертей серед ув’язнених, працею яких будувалася ГЕС.
За рік до смерті в інтерв’ю Альбін Гавдзінський розповідав наступне:
«До природи ставлення було варварське. Всюди був порушений нормальний обіг життя тварин, птаства, риби… Ніхто на це не зважав, все йшло до однієї мети – будівництва греблі».
Читачі, які коментують публікації Лінди, дуже обурені ситуацією, яка склалася. Проте зазначають, що все ж добре, що полотна не зникли. А час все розставить по своїх місцях.
Сама ж Лінда на питання, чи не може вона, як спадкоємиця, вимагати повернення картин, каже, що свої твори її дід подарував місту. Тож належать вони державі.