Україна посідає четверте місце в Європі за кількістю смертей, пов’язаних із забрудненням навколишнього середовища. Повномасштабне вторгнення Росії додало ще більше нових загроз. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, приблизно дев’ять із десяти захворювань людини спричинені споживанням неякісної води та використанням непідготовленої води для побутових потреб, зокрема для прийняття душу, ванни, умивання тощо.
В 2022 році потреба з водними ресурсами постала для України особливо гостро, зокрема для мешканців прифронтових регіонів. Житель Миколаєва В’ячеслав Головченко добре пам’ятає той день, коли в місті через військові дії зникла вода. Два дні це не було великою проблемою, бо була очищена бутильована вода для пиття. А от спроба знайти технічну воду трохи не закінчилась фатально.
«Ми з сином пішли до річки Інгул, яка за одну вулицю знаходиться від нас, але проходи до берега всі були закриті з міркувань безпеки. За пару кілометрів знайшов прохід, і тільки занурив у річку каністру щоб набрати води чую свист реактивних снарядів . Ворог посипає прямо перед нами в річку, а згодом вмикається сирена повітряної тривоги. Ледь не пірнув з понтона у воду +4-5 градуси. Вирішили більше не ризикувати», – згадує В’ячеслав.
Тієї води що принесли з ріки на три дні вистачило для унітаза. Одноразовий посуд закінчився. Вже за тиждень, 19 квітня, В’ячеслав з сином разом з комп’ютерами та невеликим багажем приїхали до Одеси, де колега дав прихисток, бо його родина поїхала до Німеччини. Відсутність води виявилась страшнішою за обстріли.
Проблема, яка триває десятиліттями
Проблеми зі стічними водами почалися в Україні задовго до повномасштабного вторгнення. Дослідження водних ресурсів демонстрували погіршення якості води з кожним роком, але цій проблемі на державному рівні приділялося мало уваги: вчені та дослідники просто констатували факт, не маючи можливості кардинально змінити ситуацію.
Найпоширенішою причиною забруднення поверхневих вод стають неочищені або недостатньо очищені міські та промислові стічні води. Через міську каналізацію вони потрапляють у відкриті водойми та забруднюють ґрунти та сільськогосподарські території. Велика кількість промислових підприємств і комунальних підприємств регулярно перевищують відсоток гранично допустимих відходів.
Ситуація ускладнюється станом українських очисних споруд. Багато з них технічно застаріли, потребують капітального ремонту чи навіть повної заміни, оскільки вже не можуть виконувати свої функції. Станом на 2016 рік найбільшими забруднювачами стічних вод в Україні були промислові підприємства, зокрема, чорної металургії, енергетики та вугільної промисловості.
За даними Держводагентства, Україна посідає 85 місце з 164 країн світу за дефіцитом води, що вважається середньо-низьким рівнем. Існуюча інфраструктура досить розгалужена: понад 40 тисяч кілометрів відкритих русел, понад 43 тисячі кілометрів колекторно-дренажних мереж, велика кількість насосних станцій, захисних дамб, гідротехнічних споруд.
Страшні наслідки війни
Однією з найбільших техногенних катастроф, що призвели до забруднення водних і питних ресурсів, став підрив дамби Каховської ГЕС. Через руйнацію водосховища до Дніпра потрапило не менше 150 тонн технічного мастила. Відходи, які утворилися в результаті підриву, потрапили до каналізації, зробивши джерела води непридатними для використання.
Під час воєнного стану поточні дані про стан водоочисних та водовідвідних споруд засекречені через те, що російські війська неодноразово завдавали ударів по об’єктіам інфраструктури. Однак проблема стічних вод виникла в Україні задовго до повномасштабної війни. За даними обласних управлінь статистики, у промислових регіонах накопичуються мільйони відходів І-ІІІ класів небезпеки, сотні тонн надзвичайно небезпечних та високонебезпечних відходів.
Потенційний збиток розкриває рівень загрози. До I класу віднесені найбільш небезпечні відходи. Вони можуть спровокувати рак, генетичні мутації у новонароджених і стати причиною смерті людини при прямому контакті. Таку шкода приносить використання хімічних сполук, таких як ртуть, свинець, кадмій тощо. До другого класу можна віднести нафту та супутні продукти. Вони серйозно шкодять людям і швидко руйнують рівновагу в навколишньому середовищі. Відходи третього класу завдають незначної шкоди, але за великої концентрації серйозно погіршують якість життя. Такими, наприклад, є залишки солей, які погано впливають на ґрунт і воду.
У разі руйнування об’єктів інфраструктури жителям України може загрожувати нова небезпека. В Україні потребують повної заміни понад 10 тисяч кілометрів мереж водопостачання та водовідведення. Це поверхневі та підземні водозабори, резервуари чистої води, насосні станції, очисні споруди. За даними Державного агенства водних ресурсів, наразі в Україні працює близько тисячі очисних споруд. Більшість із них спроектовано у 60-х роках минулого століття.
Термін експлуатації розрахували на 50 років, але з тих пір їх не оновлювали. Востаннє стан очисних споруд в Україні перевіряли наприкінці 2021 року. За даними аудиту Рахункової палати України, понад 90% очисних споруд підприємств були зношеними.
Ірина (ім’я змінено – прим. ред.) виросла в шахтарському містечку на Донеччині. Скільки вона себе пам’ятає, воду в них давали завжди за графіком. Рідне місто Ірини в окупації з 2014 року, але складна ситуація з водопостачанням після 2022 року там загострилася в рази.
«Всі знали дні, коли будуть давати воду, зберігали її в цистернах і так жили. У кого був приватний будинок, той сам собі копав свердловину. Таке життя навчило мене економно ставитися до води, навіть коли її не бракувало. У Донецьку, де я довгий час жила, таких проблем не було, але через бойові дії катастрофічна ситуація склалась навіть у тилових районах. Цього літа у моєму рідному місті води не було 78 днів поспіль, при тому що воно знаходиться далеко від лінії фронту», – розповідає Ірина.
Виклики для водної інфраструктури
Ситуація ускладнюється тим, що станом на сьогодні зношеність інфраструктури становить приблизно 93 відсотки. Голова Державного агенства водних ресурсів Михайло Янчук основними недоліками існуючої системи називає значне недофінансування, фактичну відсутність контролю за використанням води, зруйновану інфраструктуру, відсутність єдиного продукту.
«Наразі ми працюємо над розробкою стратегії водного господарства, і як один із варіантів подолання перерахованих недоліків ми можемо розглядати розмежування функції реалізації державної політики та економічної, оскільки водопостачання – це, за своєю суттю, економічна функція», – пояснює він.
Зараз перед Державним агенством водних ресурсів стоїть багато викликів. Щоб привести інфраструктуру до належного стану, потрібна системна робота, починаючи від законодавчих змін і закінчуючи пошуком джерел фінансування.
«Ми розглядаємо можливість створення спеціального суб’єкта господарювання у формі Національної акціонерної компанії. Метою буде формування обліку води, прозоре ціноутворення, зменшення втрат води та раціональне використання водних ресурсів, оптимізація організаційних процесів та управління інфраструктурою», – каже Михайло Янчук.
За оцінками міжнародних експертів, потрібно залучити 1,4 мільярди доларів США в ремонти модернізацію інфраструктури та водозабезпечення. Поточна організаційна структура управління системою водозабезпечення досить складна і складається з регіональних офісів водних ресурсів, басейнових управлінь водних ресурсів, управлінь захисних масивів дніпровських водосховищ, міжрегіональних управлінь водного господарства, які зараз знаходяться в стадії реорганізації. Штатна чисельність залучених працівників складає близько 13 тисяч осіб.
Потрібно оптимізувати витрати за рахунок модернізації обладнання та впровадження нової системи управління. І звісно, є мета досягти підтримки економіки за рахунок підвищення рівня виробництва обладнання, необхідного для оновлення інфраструктури. Важливо створити моніторинг водних ресурсів, який буде доступний всім споживачам, щоб люди розуміли, якою є якість води в регіонах, запровадити достовірний облік водних об’єктів за рахунок відкритого реєстру мапи проектів ревіталізації і картування, впровадження директив Європейського Союзу.
Як зробити стічні води безпечнішими?
Найбільшої шкоди навколишньому середовищу завдають промислові стічні води, що утворюються в результаті технологічних процесів на промислових підприємствах або при видобутку корисних копалин. Для відведення таких стічних вод використовується промислова або загальна сплавна каналізація. У кожного промислового підприємства є норми, яких воно має дотримуватись, однак порушення у галузі охорони довкілля зустрічаються досить часто.
Найпорширенішими і водночас найнебезпечнішими забрудниками в промислових стічних водах є екстрагуючі речовини (переважно, нафтопродукти), феноли, синтетичні поверхнево-активні речовини, важкі метали, органіка з довгим періодом розкладання і т.д. Коли промислові стічні води потрапляють до каналізаційних систем, це призводить до забруднення навколишнього середовища, яке в деяких випадках може мати незворотні наслідки та обернутись екологічною катастрофою.
На міських очисних спорудах, де відбувається очищення стічних вод, також є етап біологічного очищення, але відбувається вонон за допомогою кисню, який може викликати неприємні запахи для оточуючих. Це одна з найпопулярніших біотехнологій, яка використовується в багатьох країнах, зокрема в Україні. У той же час існують технологічні рішення, коли можна переробляти відходи без участі кисню і отримувати біологічні добрива на міських очисних спорудах. Це допоможе не тільки в сільському господарстві та подібних галузях, але й дозволить утилізувати частину шкідливих відходів шляхом переробки.
Складні органічні забруднення піддаються процесам біодеградації, внаслідок яких вони розкладаються на безпечніші речовини. Нафтопродукти можна в ідеалі розкласти на воду та вуглекислий газ, важкі метали можна осаджувати. Шляхом анаеробного збродження можуть бути залучені сульфатредуктори – це такі бактерії, які трансформують сполуки сульфуру, присутні у субстратах стічних вод. Таким чином, можна провести детоксикацію осадів важких металів в процесі анаеробного збродження.
Завдяки цьому формується сульфідна фракція, яку не поглинають рослини, яка не мігрує в наземні екосистеми. Тобто, важкі метали виводяться з біохімічних циклів і їх після переробки можна використати як дигестати в органічному землеробстві. Євросоюз поступово відходить від поняття «відходи» та переходить до поняття «стійка сировина», можливості її переробки та отримання корисних продуктів на біологічній основі.
Наразі в Україні проводиться просто складування таких відходів. Однак якщо долучити анаеробне збродження, такі відходи можна переробляти. До муніципальних очисних споруд надходить суміш стічних вод з різними типами забруднення, є можливості фіксувати певні типи речовин і проводити детоксикацію. Проте наразі такий метод очищення може бути застосований у невеликих громадах, де об’єм стічних вод відносно невеликий.
Що кажуть науковці?
Для очищення води та зменшення негативного впливу на навколишнє середовище використовуються методи демінералізації. Однак для поширення такої практики потрібні додаткові капіталовкладення, вже не кажучи про те, що кожен з методів демінералізації та покращення якості води мають свої недоліки. В кожному варіанті треба розглядати це індивідуально, бо найбільш поширений спосіб демінералізації це зворотній осмос.
Цей метод передбачає, що на кінцевому етапі залишається концентрований осад, що само по собі стає проблемою. Адже його необхідно утилізувати належним чином, щоб він не потрапив до стічних вод. Дніпро та Дніпропетровська область, одні з тих регіонів, які зараз потерпають не тільки не тільки від погіршення якості питної води, а взагалі від її фізичної відсутності.
В минулому році південна частина Дніпропетровської області залишилась взагалі без стабільного водопостачання. Адже воно залежало від Каховського водосховища, яке було зруйноване внаслідок підриву влітку 2023 року. Тому в цьому регіоні як нікому зрозуміла важливість наявності альтернативних джерела водопостачання не тільки за рахунок поверхневих вод але й підземних .
Однак з’ясувалося, що підземні води також зреагували на відсутність джерела розвантаження, тому їхній рівень також знизився. Тобто важливо вміти діяти комплексно, об’єднати всі гілки влади та суспільство, щоб за критичних обставин забезпечити жителів області питною водою. Вона стає неякісною і шкодить не тільки здоров’ю людей, які її вживають, але й навколишньому середовищу. Проте всі ініціативи з очищення вод, які потрапляють до стоків, здебільшого носять приватний характер.
«Фахівці Дніпровської політехніки знайшли вихід для південних регіонів. У нашому випадку це була Миколаївська область. Там знаходиться один з найпотужніших виробників соків, яке використовувало воду з високою мінералізацією. Справа в тому, що в південних частинах України немає води з низькою мінералізацією і підприємство було вимуше брати ту воду, яка була в наявності. Але куди витрачати той залишок з мінералізацією, яка в сімнадцять разів перевищувала усі допустимі норми? Вони просто скидали відходи до каналізаційної мережі: їм дешевше було заплатити штраф, ніж утилізувати ту воду», – розповідає завідувачка кафедри гідрогеології та інженерної геології НТУ «Дніпровська політехніка» Аліна Загриценко.
В цьому випадку виробник виявився відповідальним й почав шукати рішення, як уникнути потрапляння шкідливих відходів до стічних вод. Вони замовили у науковців роботу, ті провели дослідження та обґрунтували до вели, що можна поруч знайти колектор під землею і закачувати мінералізовані стоки саме туди.
Науковцям треба доводити, що закачувати вглиб набагато безпечніше ніж скидати в каналізацію, і багатьох людей прийшлось додатково переконувати, що так краще для довкілля. Проте поширені випадки, коли підприємства не дбають про навколишнє середовище чи не знають, яких заходів потрібно вжити для його збереження.
Шкода для моря і сусідів
Стічні води осідають в ґрунтах, йдуть до річок, а потім до моря. Періодично екологи фіксують скидання стічних вод безпосередньо в море. В 2023 році фахівці Державної екологічної інспекції Південно-Західного округу встановили, що від каналізаційно – насосної станції «Чорноморка – 2», стічні води потрапляли до ливневого залізобетонного колектору, а далі – на піщану територію пляжу Чорноморка та до Чорного моря. При чому, порушення на цій ділянці фіксувались неодноразово.
Результати лабораторного дослідження зафіксували перевищення нормованих значень по домішкам, загальному залізу, амонійному азоту, нітритам. Також було встановлено, що насосна станція та її мережі не знаходяться на балансі жодного підприємства, контроль за станом обладнання та роботи очисної споруди не проводиться. Станом на сьогодні, відкрито кримінальне провадження за фактор забруднення моря в межах територіальних вод України.
В квітні 2023 року захисники довкілля виявили та зафіксували факт забруднення земель через скидання стічних виробничих вод з виноробного підприємства на території Білгород-Дністровського району Одеської області. Державні інспектори відібрали проби ґрунту, провели лабораторні дослідження та виявили значні перевищення максимально допустимих концентрацій забруднюючих речовин. Забрудненою виявилась земельна ділянка площею 3400 кв. м. Шкоду, яку підприємство завдало довкіллю, інспектори оцінили в 3,8 мільйонів гривень.
Найбільшої шкоди Чорному морю завдала руйнація Каховської ГЕС у червні 2023 року. Після підриву водосховища тисячі тон води пішли з лівого берега Херсонської області, руйнуючи все на своєму шляху та йдучи до Чорного моря. В перші місяці спостерігалось цвітіння води, перевищення показників шкідливих речовин поблизу Одеського узбережжя. Наразі жодної небезпеки не фіксується. Проте шкідливі речовини могли осісти на дні і можуть при зміні погоди чи інших чинниках представляти небезпеку для усієї акваторії на довгі роки.
«Потрібно обмінятися думками із європейськими експертами та партнерами причорноморських країн для того щоб, більш детально сформулювати які саме заходи, зокрема і на міжнародному рівні ми могли би створити в довгостроковій перспективі,» – говорить директор Українського національного центру екології моря Віктор Коморін.
За його словами, це оптимальна стратегія управління якістю морського середовища.
«Ми говоримо про досягнення гарного екологічного стану, але зрозуміло, що всі необхідні заходи ми зможемо вже запровадити після нашої перемоги. Коли зробимо оцінку всіх тих наслідків, які завдала агресія Російської Федерації морському довкіллю і відповідно зможемо досягти того доброго екологічного стану, відповідно Рамковій Директиві про морську стратегію ЄС,» – каже Віктор Коморін.
Забруднення акваторії Чорного моря може негативно вплинути на країни, які межують з Україною. Зокрема, на Румунію, Болгарію, Туреччину та Грузію. Дві останні навіть не мають з нами спільного кордону, проте забрудення моря може мати каскадний вплив на біорізноманіття у них. Наприклад, зміни у схемах міграції видів, регіональне забруднення та зміни у кліматичних моделях через ширший геополітичний клімат можуть вплинути водні ресурси інших країн та їх доступність для місцевого населення.
Тимчасові рішення
Особливо сильно від браку водних ресурсів страждають південні регіони України. Люди в Миколаєві, загалом, провели без води близько трьох місяців. Місто обстрілювали кожного дня протягом літа та двох місяців осені 2022 року.
Незважаючи на те, що в 2022 році близько 50 % жителів Миколаєва виїхали з міста через обстріли, привезеної води всім не вистачало. Цистерни з водою розвозили трамваями та вантажними тролейбусами, з сусідніх міст регулярно надходила гуманітарна допомога, прибували робітники для буріння свердловин.
Воду почали добувати зі свердловин, але їх бурити було важко, бо не вистачало труб, а воду доводилось діставати зі все глибших свердловин. Наразі в Миколаєві організовано близько ста точок безкоштовної очищеної води. Є цифрова мапа, де можна знайти для найближчу локацію до себе. Однак запроваджені заходи є тимчасовим рішенням в умовах, що склалися.
«Коли росіяни знищили наш водогін, ми були вимушені заповнити нашу систему водою з Південного Бугу, але враховуючи те, що ми дуже близько Чорного моря і вода солона, то ми розуміли, що ця вода буде руйнувати весь наш водогін. Але ми таке рішення прийняли бо розуміли, що треба надати хоча б воду для санітарних потреб,» – розповідає заступник миколаївського міського голови Сергій Коренєв.
Цей крок частково вирішив проблему доступу до води, хоча рішення далеко не ідеальне.
Ми розуміємо, що ця вода до сьогоднішнього дня не є питною, хоча вже і джерело ми змінили, вже ми запитані з річки Інгулець, на якій стоїмо. Однак там вода так само дуже низької якості за рахунок того, що металургійні підприємства постійно скидують туди свої відходи», – каже Сергій Коренєв.
Чого очікувати в майбутньому?
Процес очищення стічних вод в Україні стикається з низкою проблем, які накопичувались десятиліттями. Зношеність інфраструктурних об’єктів, недбалість в питаннях екологічної політики і, зрештою, повномасштабна війна призвела до того критичного становища, яке фіксується зараз. Понад 90 % очисних споруд на сьогодні застаріли та потребують модернізації. Перебудова комунікацій потребує серйозних інвестицій, які є ризикованими в умовах воєнного стану.
Ситуація з моніторингом стану стічних вод неоднорідна. Якщо у великих містах ситуація зі стічними водами намагаються контролювати та реагувати на порушення, то невеликі громади найчастіше залишаються з цією проблемою сам на сам. Промислові скиди та сільськогосподарські стоки призвели до значного забруднення річок і озер, що негативно впливає на екосистеми та здоров’я населення.
Внаслідок російсько-української війни страждають об’єкти комунальної інфраструктури, зокрема очисні споруди. Це призводить до збільшення забруднення та зменшення можливостей для ефективного очищення стічних вод у постраждалих районах. Також страждають очисні об’єкти, які знаходяться поза зоною військових дій. В умовах воєнного стану та нестабільної економіки їм не надається належна увага.
Водночас, з урахування євроінтеграційних процесів, які проходить Україна, система захисту водних ресурсів потребує реформ та подальшої модернізації об’єктів інфраструктури. Україна працює над узгодженням своїх екологічних норм зі стандартами ЄС, що включає вдосконалення процесів очищення стічних вод. Важливо запроваджувати різноманітні урядові ініціативи спрямовані на покращення очищення стічних вод.
В Україні зростає інтерес до впровадження передових технологій, таких як мембранні біореактори та біофільтрація, для підвищення ефективності очищення. Українські науковці докладаються зусиль для того, щоб перероблені та очищені стічні води використовувались у сільському господарстві та промисловості. Важливо підвищувати обізнаність населення про важливість очищення стічних вод і захисту навколишнього середовища.
Партнерство з міжнародними організаціями допомагає фінансувати та впроваджувати інноваційні рішення з очищення стічних вод. Завдяки реформам, інвестиціям і міжнародній підтримці Україна має перспективи покращити свою інфраструктуру очищення стічних вод. Проте подолання наслідків війни та забезпечення справедливого доступу до послуг у регіонах залишається критично важливим для сталого розвитку та екологічної безпеки.
Авторка – Марія Шевчук
Цей матеріал був підготовлений за підтримки Journalismfund Europe.
