Майже увесь період окупації, під гнітом ворожої зброї перебувала у селі Зміївка на Херсонщині, Ніна КНУТАС, староста парафіяльної громади лютеранської церкви. Її історія – красномовне свідчення злочинів російської армії проти мирного населення, яке «визволили» від будинків і звичного життя. А ще історія про те, як жодним випробуванням не зламати людяності та мрії повернутись до рідного дому.
Місія – допомогти односельцям зі Зміївки
Ніна Кнутас родом з Херсонщини, села Зміївка Бериславської громади. Їй 55 років. Після звільнення від російських військ у листопаді 2022 року почалися сильні обстріли села, тому жінці довелося виїхати в Одеську область, село Петродолинське Великодальницької громади.
Тут пані Ніна живе разом з донькою та онуком у центрі біженців від Німецької євангелічно-лютеранської церкви. Територія церкви стала прихистком людям, що залишилися без даху над головою. Зараз тут мешкає шість родин зміївців.
Як староста німецької євангелічно-лютеранської церкви, Ніна Кнутас досі допомагає односельцям і возить в Зміївку та й сусідні села медикаменти, продукти, хліб і воду.
«Місія – допомога людям, особливо нашим людям. Приїхала я сюди, відновила своє здоров’я, побула і знову сідаю за машину, вирушаю в Зміївку. Там ще близько 70 людей проживають. Хоча село майже розбите. Щодня по ньому б’ють з танків, кабами, дронами,багато загиблих», – розповідає жінка.
До великої війни Ніна Кнутас з чоловіком фермерували: у Зміївці обробляли 100 га землі церковної громади, вирощували помідори, перець, баклажани, мали до сотні найманих працівників. У 2017 чоловік помер, а пані Ніна продовжила старостувати у громаді вірян.
«Я працюю не сама: вдома у Бериславській громаді в мене є велика команда. Нам допомагають зі Швеції інвалідними візками, памперсами, плівкою. Бо коли прилітає, то вибиває вікна,дахи розбиває, і плівка, брезент – це те, що дуже потрібно людям в Бериславському районі. І медикаменти, шведи буквально пару днів назад оплатили їх на 110 тисяч», – розповідає Ніна.
Пані Ніна маєв центрі окрему кімнату. Тут вона зберігає пам’ять про церкву, яку вже після визволення села зруйнували росіяни: символічну книгу, де колись залишали відгуки почесні гості. Показує сторінку, яка колись може стати історичною реліквією, бо на ній зафіксована точна дата і час визволення рідного села.
«Нас визволили 11 листопада 2022 року, а 12-го наші хлопці першими зайшли в церкву. До речі, за весь час окупації до нас у храм жоден окупант не ступив», – каже пані Ніна.
Росіяни атакували дронами… під час роздачі харчів людям
У серпні 2023 року в хату пані Ніни прилетів російський снаряд, відтоді жінка не має дому. А під час чергової мандрівки отримала контузію. Розповідає: все сталося, коли вона разом з колегою-волонтером привезла питну воду і хліб. На трьох точках розвантажили, а ближче до с. Вербівка зауважили, що там літають розвідувальні дрони. Як тільки почали вивантажувати ящики з хлібом, на них направили вибухівку.
«Перший дрон в Андрія попав, я чула як він кричав його в хату тягнули, кров з ноги хлище. І другий вибух, я й не відчула спершу, а коли оговталась – на животі кров текла, по ногам кров текла. Допомогли сусіди, потім військові медики. Забрали в машину трьох, вивезли з села, а там швидка чекала і там в Берислав, вже допомогу надали», – пригадує жінка.
Найважче, ділиться пані Ніна, дізнаватись про загиблих односельців, бо це люди, що жили біч-о-біч в одному селі.
«Плачу, коли ракетами вбивають мирне населення. Не раз бачила, як літак розвертається, випускає на тебе ракети – тіло німіє, руки, і за одну секунду перед очима пробігає все твоє життя», – ділиться хвилюваннями наша героїня.
Зміївка – «Маленька Європа», але в руїнах
Село Зміївка – унікальне для Херсонщини, втім, і для усієї України. Адже серед його перших засновників були шведи, яких переселили сюди 1782 року. Потім було дві хвилі заселення німців. А у 1951 році сюди насильно перевезли три села українських бойків з Карпат.
До повномасштабної війни там мешкало 2800 осіб, працювало два будинки культури, дві школи і два дитсадка. Зараз все це зруйновано, люди роз’їхалися світом.
«В нас на Зміївку кажуть «маленька Європа на півдні України». Жили в нас 15 різних національностей. Ми маємо три церкви, німецько- лютеранська, наша кірха, православна церква і греко-католиків і також у нас був дім молитви, баптистів», – ділиться роздумами Ніна Кнутас.
Показує альбом зі світлинами, який їй вдалося вивезти взимку, коли бомбили Зміївку. На них німецька лютеранська церква у різні часи, за радянської влади там був склад хімікатів, але вже за незалежної України старовинний храм відновили. Зараз він вчергове в руїнах.
«Для того щоб , які втратили багато чого чи все, почувалися добре, у них має бути будиночок для життя, та спільнота, готова приймати, допомагати, бути слухачами історій, які вони пережили », – каже Олександр Грос, пастир Німецької євангелічно-лютеранської церкви в Україні.
«Хобі зараз нема, а є завдання…»
У Петродолинському переселенці знайшли не тільки прихисток, а й можливість повернутись до повноцінного життя. Діти ходять до місцевих шкіл та садочків, донька пані Ніни вже влаштувалась на роботу.
Раніше, до великої війни, пані Ніна любила доглядати за квітами. У центрі біженців на Одещині жінка знайшла справжній квітковий рай: місцевість тут квітне з ранньої весни аж до пізньої осені.
А ще тут, в Петродолинському, дізналася про новий рецепт… пиріжків! Адже віряни готують обіди для самотніх літніх людей, а потім їх роздають. Сміється: самій дивно, бо раніше не дружила з тістом! А тепер це улюблена страва її родини.
«Я після контузії почала пекти пиріжки, а раніше для мене тісто було щось таке… А зараз нерви мені заспокоює, так що печу пиріжки з капустою, картоплею, сиром», – посміхається Ніна.
«А ще дуже люблю в церкву приходити, – продовжує вона. – Сидіти в ти і розмірковувати. Також вже люблю їздити на машині за кермом,раніше завжди збоку їздила, хоча вже більше 10 років маю «права»
Херсонці, які живуть на Одещині, мріють повернутись до рідних домівок. Відбудувати після війни Зміївку обіцяють партнери зі Швеції, предки яких були серед засновників села. Також збирають кошти і німці-лютерани.
«Розумію, що родини з маленькими дітьми відразу не повернуться. Там немає школи, дитячого садочка. Але старші люди, як ми, повернуться додому і будуть відбудовувати, тому що Зміївка – це наше життя. Наша домівка!»
Більше – у ВІДЕО від СИЛИ ГРОМАД:
«Матеріал створено в межах проєкту «Підтримка професійної журналістики під час війни», що реалізується ГО «Інтерньюз-Україна»
Авторка – Оксана Піднебесна