Головний рабин Одеси та півдня України, очільник одеської іудейської спільноти «Хабад» – Авраам Вольф поділився своїми думками щодо війни в Україні та Ізраїлі, життя спільнот євреїв під обстрілами та любов до Одеси в інтерв’ю з журналісткою «Суспільне Одеса».
Як розповідає Авраам Вольф, євреї протягом 30 років створювали спільноту, відкривали заклади: синагоги, дитячі садки, молодші та старші школи, єврейський університет, пансіонат для літніх людей тощо. На це було витрачено багато зусиль та безсонних ночей. Але разом з тим, як одесити почали покидати місто через війну, виїжджали і євреї, що склало близько 50% спільноти, і це стало ударом по єврейському життю в Одесі.
Було вирішено вивезти дітей до Берліна та впровадити онлайн-навчання. Але вже через рік їх повернули.
Попри все, синагога працює кожен день, молитви відбуваються тричі на день. Рабин пояснив, що ці жахливі події їх не зламають:
«Якщо нас будуть дивитися в росії, хай навіть не думають, що їм щось вдалося. Вони нас вдарили. Можна з гідністю сказати, що ми отримали удар. Не треба соромитися сказати, що ми іноді плачемо, але ми не здаємося. Ми руки не опускаємо і підемо до кінця, до перемоги, це навіть не обговорюється».
До зони відповідальності Авраама Вольфа відноситься зокрема і Херсонська область, де наразі перебуває його молодший брат, що залишився проводити богослужіння навіть в таких небезпечних умовах. Авраам вважає, що “Бог поцілував Одесу”, бо порівняно з містами, де перебувають його колеги: Маріуполь, Харків, Запоріжжя та Херсон, в Одесі набагато безпечніше.
«Я перед ним знімаю капелюх, тому що він з дружиною й дітьми перебував і перебуває щоденно, щохвилини в страху та жаху. Він хотів показати і показує, і підтримує спільноту тим, що він свою дружину, своїх дітей залишає в таких небезпечних місцях. Вони просто молодці. Я кажу, що ми не так себе віддаємо в ім’я єврейського населення в Україні, як віддають себе мої колеги в інших містах.», – каже про свого брата.
Рабин їздив до родини брата на Песах (єврейський Великдень). Тоді він вирішив не святкувати свій день народження, а поїхати в Херсон, щоб підтримати єврейську спільноту.
«Це було для мене правильним шляхом, як відсвяткувати свій день народження під час війни — піти і підтримати інших, а не думати про себе».
Він розповів, що відчув себе наче у фільми «Список Шиндлера», коли син його брата грав на фортепіано, а вони спілкувалися між собою, під час постійних обстрілів, що тривали майже кожну хвилину-півтори. Він зазначає, що безлюдні вулиці Херсона посеред дня сприймалися як фільм жахів.
За словами Авраама Вольфа, рабини Харкова і Запоріжжя також залишилися на своїх місцях, попри можливість у будь-який момент поїхати, бо вони громадяни Ізраїля. Виїхав серед усіх лише один – рабин Маріуполя, бо від самого міста майже нічого не залишилося. Тому Авраам не вважає «великим фокусом» своє перебування в Одесі, де навіть в час війни йому жити приємно.
Про війну в Ізраїлі
Авраам Вольф народився та служив в Ізраїлі, є громадянином Ізраїля, але більшу частину свого свідомого життя, понад 30 років, він прожив в Україні і вважає її своєю Батьківщиною.
«Звичайно, мені дуже важко, коли відбуваються такі речі. І в Україні напад, і в Ізраїлі напад. Помилка будь-якої людини, яка дуже в собі впевнена, — це коли вона недооцінює своїх ворогів. Ізраїль, слава Богу, сильний».
Він зазначає, що згідно з Біблією, Ізраїль має перемогти, тому він не переймається та переконаний у великій перемозі. Рабин також висловив своє захоплення та вдячність щодо підтримки Ізраїля Україною у цей важкий момент:
«Я не бачив такі держави, де всі екрани були в прапорах. Це було в Одесі і в Києві. Я бачив фотографію, на якій стоять військові, очільник Херсонської області з ізраїльським прапором. Зараз йде така важка війна в Ізраїлі, що, можливо, не достатньо казати «дякую». Я кажу від імені Ізраїлю, я, як громадянин Ізраїлю, який має ізраїльський паспорт, хочу сказати величезне дякую українському народу за його підтримку, і велике дякую президенту, владі, мерам міст. Ця підтримка, повірте мені, ми цього не забуваємо. «Ми» — маю на увазі країну Ізраїль. Я переконаний, що Ізраїль цого не забуде і це тільки зміцнить наші відносини між державами».
Авраам вважає, що те, що відбувається в Ізраїлі є страшною катастрофою, але це доносить дещо важливе: опозиціонери тепер можуть побачити, що справа йде не з ворогами, а чимось, що навіть не можна назвати тваринами. Бо, як він пояснює, тварини вбивають заради їжі, а ці люди вбивають заради задоволення:
«Вони не хочуть годувати своїх дітей, їм байдуже на своїх дітей, вони йдуть на смерть для того, щоб когось вбити. Вони вбили там багато ізраїльських арабів теж, вони вбили бедуїнів, вони вбивали всіх людей — релігійних, не релігійних, мусульман, християн, євреїв, не релігійних євреїв, правих, лівих».
Також він нагадав, що вислови по типу «конфлікт між Ізраїлем та Палестиною», «конфлікт між Ізраїлем та ХАМАС» є некоректними, бо, на його думку, немає двох сторін. Мається на увазі, що по один бік знаходяться люди, які захищають свої родини, а по інший – нелюди. Рабин додав, що коли сталася Буча, він давав інтерв’ю близько 120 виданням і кричав, що суть цієї війни можна побачити в Бучі. Те саме наразі можна побачити з Ізраїлем, коли весь світ відкрив очі:
«Немає конфлікту між Ізраїлем і Палестиною, так само як немає конфлікту між росією та Україною. Мене часто питають що я думаю про війну між Україною та росією. Кажу — немає війни між росією та Україною, є напад росії на Україну. Немає війни між нами, ми не рівні. Ми не пішли воювати проти росії, і ми не пішли воювати проти Палестини».
Авраам підвів свою думку до того, що ми маємо боротися разом проти «зла» – бо або вони, або ми.
Про любов до Одеси
Рабин пояснив, що любить та отримує задоволення від Одеси, бо ніде більше по світу він ще не зустрічав такої свободи релігії, культури та слова, як в Україні. І навіть в умовах постійної небезпеки, вони з родиною, і його діти зі своїми родинами живуть і працюють тут:
«Ми не боїмося і ми не те, що горді тут бути, ми просто кайфуємо, перебуваючи в Одесі».